Головна  /  Аналітика

Потенціал культурологічних курсів в вирішенні проблем поліетнічного виховання

Суспільно-політичні події, що відбулися уже у ХХІ ст., продемонстрували, що конфлікти на міжнаціональному грунті, на базі міжкультурного непорозуміння залишаються болючою проблемою сучасності.

Суспільство вважає своєю метою усунення та запобігання проблем, викликаних поширенням неадекватної реакції та емоцій на приналежність людини іншій культурі, що створюють перешкоди гармонізації відносин між етнічними та соціокультурними групами, заважають гуманізації відносин між людьми, що мають різну культурну ідентичність. Перед системою освіти ставиться завдання розвитку культурної толерантності між представниками різних соціокультурних груп. Педагоги повинні вирішити завдання виховання у своїх учнів здатності реагувати на культурні відмінності не стільки емоційно-імпульсивно, скільки раціонально, створювати бажання пізнавати різні культури та терпимо відноситись до тих, хто є представником іншої культури. Вчені впевнені, щоб йти до досягнення цих цілей через освіту необхідно придати полікультурності та поліетнічності статус одного з важливих дидактичних принципів в ряду таких як науковість, системність, послідовність, зв`язок навчання з життям та інші [1].

Сьогодні прийнято вважати, що найадекватнішим, принципово кращим рішенням досягнення гармонії в міжетнічних відносинах є слідування принципу мультикультуралізму. Мультикультуралізм – це альтернатива монокультуралізму, заперечення фундаменталізму. Мультикультуралізм виходить за межі безкінечних тверджень щодо небезпеки етнічної асиміляції і відходить від ілюзії культурної фрагментарності. Механізм, завдяки якому мультикультуралізм долає асиміляцію та фрагментарність працює завдяки дотриманню двох правил: вільного, нічим не обмеженого самовиявлення кожної з культур і відкритої взаємодії різних культур. Мають забезпечуватися умови для збереження і виявлення етнічної ідентичності.

Реалізацією принципу мультикультуралізму в педагогіці є вирішення завдань полікультурної освіти.

Мета нашої публікації показати потенціал культурологічних дисциплін у вирішенні проблем поліетнічного виховання в національних освітніх системах різних країн світу.

 В педагогічних системах різних країн світу накопичено значний потенціал вирішення проблем поліетнічного виховання засобами культурологічних дисциплін. Так, наприклад, згідно з навчальним планом, школа у Швеції має призвичаїти учнів не лише до спілкування іноземними мовами, а й до обізнаності з визначними здобутками швецької, північно-європейської, загально-європейської та світової культур.[2] У Сполучених Штатах Америки надзвичайного значення приділяють проблемі обізнаності студентів з культурою різних народів Америки поряд з вивченням культури Європи та різних регіонів світу. Багатий досвід вирішення проблем поліетнічного виховання засобами культурологічних дисциплін у США ми дітальніше розглянемо нижче у цій публікації.

Російськи педагоги вважають, що в сучасному світі  за полікультурною освітою майбутнє. Перш за все тому, що вона протистоїть негативним наслідкам  процесів глобалізації і, в той же час, не висуває на передній план етнічні і конфесійні розбіжності. Віце— президент РАО В. Борисенков вважає, що «полікультурна освіта – надзвичайно важлива і перспективна галузь сучасного педагогічного знання, котрій ми поки що не приділяємо достатньої уваги. Культура розмовляє різними «мовами» – мистецтва, науки, релігії. Вивчення наук про культуру –це вивчення цих «мов»[1].

Україна – поліетнічна держава: неукраїнці становлять у ній понад чверть усього населення. Це обумовлює актуальність проблеми мультикультурної, поліетнічної освіти в Україні

Серед важливих завдань, які ставляться перед освітою в нових соціокультурних умовах в Україні, особливу місію відводять гуманітарній підготовці, одне з завдань якої в сучасному світі – формування у підростаючих поколінь “культурологічного світовідчуття” [7], мудрого ставлення до культурного різноманіття. Проблеми гуманітаризації та гуманізації  вищої освіти комплексно розглядаються в працях В. Андрущенко, І Беха, С.Гончаренко, І Зязюна, М. Култаєвої та ін.

У вітчизняній педагогічній науці різні аспекти полікультурного виховання розглядалися в працях О. Савицької, Г. Палаткіної, А. Джуринського, Л. Горбунової, Н. Кропотової та інших.

Спираючись на теоретичні наробки в дослідженні цього питання та враховуючи специфіку соціокультурних реалій в Україні, ми вважаемо, що реалізувати ідею полікультурної освіти в поліетнічному середовищі означає вирішити наступні завдання:

-         створення умов для засвоєння цінностей свого народу, оволодіння духовними скарбами української культури;

-         створення умов для ознайомлення з культурою народів, що живуть поруч;

-         створення умов для ознайомлення з культурами народів світу.

Нами досліджується проблема становлення системи культурологічної підготовки учнівської молоді в Україні. Культурологічні дисципліни такі, як “Україно/народо-/знавство”, “Художня культура світу”, “Художня культура України”, “Культурологія” мають значний потенціал для вирішення проблем полікультурної освіти, і зокрема, поліетнічної освіти, як одного з її напрямків. Наведемо приклади, як вирішується проблема поліетнічної освіти в процесі вивчення вищеперелічених курсів. Почнемо з розгляду навчального курсу “Україно/народо-/знавство”.

Курс “Україно/народо-/знавство” знайомить учнівську молодь з культурою та побутом населення України. Цілком природно, що в межах курсу “пріоритет” віддається вивченню матеріальної та духовної культури українського народу, ставиться мета формування національної самосвідомості вихованців. Вивчення різних тем курсу дає можливість більше дізнатися про історію життя свого народу, зрозуміти його світогляд, моральні засади, усвідомити себе справжніми представниками української нації, носіями її характерних рис.

Разом з цим зміст курсу вибудовано так, що не допускається перебільшення ролі української культури у світовому культурному процесі, яке може стати причиною розвитку почуття національної зверхності та винятковості своєї нації, приниження інших народів.

Один з розділів вузівського курсу “Українознавство” присвячено розгляду етнічних процесів та міжетнічних взаємин. Студенти знайомляться з типологією етнічних процесів, сутністю таких етнічних явищ, як асиміляція, консолідація, інтеграція, міксація, акультурація тощо. Значна роль приділяється розгляду теми “Міжнаціональні конфлікти та їх запобігання”, де визначаються фактори міжетнічної злагоди. Студенти усвідомлюють, що пізнання культури інших народів формує повагу до них; незнання цієї культури або небажання пізнати її породжує націоналізм як систему орієнтації виключно на цінності національної культури при повному ігноруванні культурних здобутків інших народів.

Ознайомлення з культурою народів, що проживають на території України, відбувається в процесі вивчення теми “Етнічний склад населення України”. Національний склад населення України характеризується існуванням значної частини населення, яке слід віднести до національних меншин.

Своєрідність ситуації полягає також в тому, що в свідомості багатьох національних меншин (росіян Слобожанщини, Півдня, Криму, угорців Закарпаття, румун та молдаван Північної Буковини, болгар та гагаузів Буджаку, греків Приазов’я, кримських татар та інших), існують переконання (відзначимо, що вони грунтуються на реальній історії), що саме вони є корінними націями в місцях їх компактного проживання, що це їх рідна земля, мала батьківщина.

 Студенти дізнаються як сладалася історична доля різних народів в Україні, знайомляться з їх традиційною культурою: світоглядними віруваннями, обрядами, звичаями, основними видами занять, одягом, народним мистецтвом тощо. Грунтовні матеріали з історії та культури народів України студенти знаходять, зокрема, в часописі з питань культури та освіти національних меншин України “Відродження”, що широко використовуються нами в навчальному процесі. Доказом того, що в Україні створено рівні можливості для прояву національно-культурних потенцій різних етносів: навчання рідною мовою, відтворення традицій, сповідування своєї релігії, розвитку національного мистецтва – є робота національно-культурних товариств, зокрема, в Луганській області, з діяльністю яких студенти знайомляться, відвідуючи їх штаб-квартири, Свято національних культур в День міста Луганська.

Студенти впевнюються, що конституційні принципи щодо рівних політичних, економічних, соціальних прав, вільного розвитку духовно-культурного життя національностей, що складають народ України, реалізуються в повному обсязі.

Згідно Державного стандарту базової та повної середньої освіти в Україні, розбудованого за галузевим принципом вперше в історії української школи цикл художньо-естетичних дисциплін, об’єднаних у галузь “Мистецтво”/ “Естетична культура” буде вивчатися в усіх типах шкіл. У старшій школі зявились нові базові навчальні курси “Художня культура світу”, “Художня культура України”.[5]

Концепція загальної мистецької освіти (Україна, 2003) розроблена з огляду на сучасне існування дітей і молоді в полікультурному просторі. В основу обгрунтування концепції художньо-естетичної освіти, як зазначають розробники, покладено культурно-антропологічний підхід, адже він дає змогу діалектично поєднати культурологічний (культура людства) та антропологічний (культура суб’єкта) виміри, узгодити зміст художньої освіти школярів з міжнародними освітніми пріоритетами.[6]

В Україні прикладаються значні зусилля для випрацювання концепції курсу «Художня культура», враховуючи національний контекст і сучасну специфіку соціокультурної ситуації. Значний внесок у програмне забезпечення курсу “Художня культура” внесли науково-педагогічні колективи під керівництвом  Л. Масол, Н. Миропольської, О. Щолокової, Л. Ващенко.

Так, вперше автором програми “Художня культура світу” Н.Миропольською використано принцип “культурних регіонів”. Зорієнтованість курсу, за визначенням автора, на ознайомлення учнів з мистецькими домінантами кожного культурного регіону, окреслення абрису мистецтв регіонів світу, надання учням знань про найвизначніші явища мистецтва, на нашу думку, роблять цю програму педагогічно перспективною.

Старшокласники вивчають культуру та мистецтво європейського, арабо-мусульманського, африканського, індійського, далекосхідного, латино-американського та східно-американського регіонів. Наявність навчальних посібників з курсу, написаних яскраво, популярно, добре ілюстрованих – показчик того, що умови для ознайомлення з художньою культурою та мистецтвом народів світу в українській школі створені. Період дискусій відносно змісту курсу, зокрема проблеми обмеженого представлення матеріалів з російської, радянської культури, культури словянських народів, закінчився, на наш погляд, позитивно – розширенням відповідних розділів.

. Програма “Художня культура Укаїни”, розроблена групою наукових співробітників Інституту проблем виховання АПН України під керівництвом Л. Масол. Виклад змісту програми грунтується на поєднанні історіко-культурного й жанрово-тематичного принципів. Вона повно і цілісно представляє знання з української художньої культури. Значним кроком в науково –методичному забезбеченні цього освітнього напрямку є підготовка та видання підручників.

Актуалізація проблеми збереження духовності та культурних цінностей у останній чверті XX ст. зумовила звернення цілого спектра наук до вивчення сутності такого феномена як культура. Вивчення наук про культуру все більше усвідомлюється як умова повноцінного життя суспільства та особистості.

В навчальні плани вищих навчальних закладів на початку 90−хроків XX ст. вводиться курс “Теорія та історія світової і вітчизняної культури”, який згодом замінюється курсом “Культурологія”. Це рішення – адекватна реакція системи вищої освіти України на заклик світового співтовариства вийти за межі однієї культури. В Програмі Юнеско 1992 року “Освіта та навчання в XXІ ст.” зазначалося, що “ніколи ні одна культура та її окремий етап не дають відповіді на питання. Настав час зібрати мудрість з усіх планет” [8].

В процесі вивчення культурології здійснюється ознайомлення як з історичними типами культур, так і з локальними культурами. Грунтовно розглядаються особливості цивілізацій Стародавнього Сходу (Єгипту, Месопотамії, Китаю, Індії) та Античної Європи (Стародавньої Греції і Стародавнього Риму); культура Європи та України від витоків до сьогодення. Модернізація вищої освіти в Україні, зумовлена процесами євроінтеграції, продовжується. Залишається актуальною проблема створення оптимальної моделі навчального курсу “Культурологія”, визначення виваженого співвідношення в структурі його змісту теорії, історії культури, мистецьких творів, гармонійного поєднання знань з світової та вітчизняної культури.

Ми зробили спробу довести, що зміст культурологічних курсів в структурі освітньої системи України дозволяє вирішувати проблеми полікультурної освіти.

Це адекватна педагогічна реакція на такі гострі проблеми як розвиток процесів глобалізації у сучасному світі, міжетнічні, полікультурні конфлікти, релігійні антагонизми.

Один з вирішальних критеріїв успіху модернізації освіти – вирішення проблеми національної ідентифікації в контексті тих соціальних і культурних процесів, котрі пов’язані з переходом до громадянського суспільства. Українська педагогічна наука, як на наш погляд, має вірні орієнтири для створення оптимальної моделі освіти в поліетнічному середовищі.

В умовах загальносвітових інтеграційних процесів неупереджений порівняльний аналіз вирішення виховних проблем у різних національних освітніх системах є продуктивним. Зокрема, теоретичне осмислення багатого американського досвіду полікультурного навчання доцільно використовувати у практиці реформування вітчизняної освіти.

Тобто в освітньому просторі США відбувається становлення культурології як науково-прикладної міждисциплінарної галузі та спеціальної навчальної дисципліни.

В роботах американских вчених визначається, що на сучасному етапі актуалізуються ідеї співіснування, визнання і розуміння інших поглядів, співробітництва, колективної дії, поваги до особистості та її прав, діалогу в самому широкому розумінні.

Індивід, який визнає цінність власної незалежності і свободи, повинен також визнавати і цінність суспільства, в якому він живе.

Аналізуючи теорію та практику загальнокультурної підготовки студентів у вищих навчальних закладах США можна констатувати,що одним з основних завдань освіти на сучасному етапі вважається виховання культури соціально відповідального рішення і вчинку, а відтак активної творчої діяльності, в якій можна виділити три блоки: здатність до спілкування з культурою і в культурі, здатність до відтворення культури, здатність до самовідтворення в культурі.

Закономірно виникає необхідність відображення в навчальних планах і програмах таких напрямів педагогічної діяльності як виховання у студентів зацікавленості і поваги до культур народів світу, розуміння загальнолюдського і специфічного в цих культурах, виховання поваги до глобальних, загальносвітових подій, розуміння їх характеру і наслідків для долі народів світу, розвиток навичок системного підходу до вивчення світових процесів, виховання визнання рівноправними різних поглядів на світові явища і події. У США поширені дискусії про важливість і необхідність вивчення різних культур, існує безліч культурологічних моделей. Залежно від провідної ідеї розрізняють спектр підходів.

Особливо актуальна ця проблема для підготовки педагогів. Дослідження Д.Брітзман, К.Хоей, Н.3імфер, присвячені проблемам підготовки викладачів, здатних працювати у полікультурному педагогічному середовищі, підкреслюють важливість етнографічних знань. Спираючись на національні особливості культури та досвід різних соціальних груп педагоги повинні розвивати у студентів глобальне мислення, яке вкрай необхідне зараз на межі XX — XXI століть. [4].

Культурологічні науки пропонують необмежені можливості для переоцінки природи педагогічної теорії та практики, а також для розуміння змісту підготовки майбутніх спеціалістів для XXI століття. Розглянемо, яку специфіку має вирішення полікультурних проблем в процесі культурологічної підготовки в університетах США.

Необхідність уникнення соціальних конфліктів, особливо на міжнаціональному ґрунті, питання формування американської нації висувають на перший план цінності полікультурної освіти. Позитивне ставлення до розмаїття культур, мов, звичаїв, поглядів у всіх галузях життя отримало назву «міжкультурної компетентності, яка вважається зараз новою соціальною, а відтак і освітньою орієнтацією. Культурологічні програми вводяться зараз в усіх навчальних закладах країни.

Так, в університеті Каліфорнії в Берклі з 1989 р. були сформульовані так звані „полікультурні вимоги для випускників університету“, що отримали назву „вимоги з американських культур“. Курси, розроблені для задоволення цих вимог, мали на меті поглибити и розширити розуміння расово і етнічно різнобічного американського суспільства. Курси вміщували п'ять обов'язкових блоків: вивчення культури американців — вихідців з Африки, Азії, Латинської Америки, Європи та вивчення культурної спадщини американських індійців. Зараз у Берклі пропонується понад 85 курсів, які відповідають цим вимогам.

Аналіз навчальних планів і програм окремих американських університетів — Північної Кароліни (Чепел-Хілл), Південної Каліфорнії, Старий Домініон (шт. Вірджінія), Ратжерс (шт. Нью-Джерсі) та ін.; свідчить, що культурологічна підготовка у вищих навчальних закладах країни відбувається протягом усього навчання. На здійснення культурологічної підготовки спрямовані передусім загально-освітні програми, мета яких полягає у подальшому духовному розвитку молоді, допомозі їй при орієнтації у суспільстві та адаптації до суспільних змін, ознайомлення з культурною спадщиною людства.

Одна група курсів категорії „Західна культура” знайомлять студентів із біблійними та класичними основами західної культури, а інша група курси категорії „Західна культура” простежують широкі інтелектуальні, культурні, наукові, економічні, політичні, соціальні тенденції, які мають значний вплив на розвиток сучасної європейської культури і наукової думки. Курси категорії „Незахідна культура“ знайомлять студентів з культурою, літературою, мистецтвом країн Азії, Африки, Південної Америки та простежують їх вплив на розвиток культури, літератури і мистецтва США. В них представлений розділ, що висвітлює методологічні підходи до вивчення особистості, культури та суспільства. Цей розділ складається з чотирьох блоків: 1) література; 2) мистецтво; 3) „емпіричні підходи“ — передбачається ознайомлення студентів з методами і проблематикою соціальних наук 4)„етичні підходи“, — вивчається етика людських стосунків через призму критичного аналізу політичних, суспільних та індивідуальних моральних якостей [5].

Загалом, ці курси спрямовані на усвідомлення витоків світової культури та цінностей, американських реалій, на розвиток ерудиції, вміння обговорювати різні проблеми, відстоювати власні погляди, розуміти перспективи розвитку суспільства, політичних та неформальних організацій.

Зокрема, в університеті Південної Каліфорнії та університеті Каліфорнії в Берклі викладаються курси з історії та культури Азії, Африки, Південної Америки; у педагогічній школі Бостонського університету — курси, пов'язані з національними особливостями етнічних груп. Університет Старий Домініон (шт. Вірджінія) пропонує курс „Взаємодія сім‘і, дитини та суспільства“, який розкриває ціннісні орієнтири, стиль життя соціальних та етнічних труп. Також тут викладаються курси „Емігранти в історії Америки“, „Афро-американсъка культура“, „Культура і література національних меншин“ та ін.).

Постійно наголошується, що освіта, спираючись на національні особливості культури і досвіду різних соціальних і національних груп, має розвивати у студентів вкрай необхідне на сучасному етапі глобальне мислення. А для того з перших років навчання вводяться курси етики, спрямованні на ознайомлення молоді з кращими зразками духовної спадщини людства, підготовку до самостійних роздумів над моральними проблемами, якими насичене особистісне і професійне життя людини.

Проблеми підвищення відповідальності кожного за долю своєї країни та світу в цілому, використання набутих знань з метою не тільки соціального, але и морального прогресу турбують багатьох дослідників (Дж.Агассі, Д.Бок, Е.Патрідж та ін.). Вчені вважають, що давати силу, не навчивши користуватися нею зі всією відповідальністю, небезпечно. Протягом декількох років, коли особливо активно формується особистість, вищі навчальні заклади мають домінуючий вплив на життя молодої людини, тому моральне виховання має здійснюватися з перших тижнів навчання студентів, оскільки з самого початку вони повинні зрозуміти, що відповідальність — невід'ємна частина будь-якої професії.

Прагнення до діалогу є однією з найважливіших здатностей людини. Реалізація прагнення кожного до встановлення партнерських стосунків у спілкуванні в навчальному процесі підвищує мотивацію та особистісну зацікавленість в навчанні, розв'язанні та обговоренні проблем, активізує міжособистісне спілкування. Групові дискусії розвивають якості, необхідні для успішного контакту між людьми: вміння прислуховуватися до думок інших, розуміти и аналізувати протилежні погляди, чітко и тактовно висловлювати свої наміри, думки, ідеї, тобто розширюють можливості міжкультурної комунікації

Результати розгляду національної системи освіти США дозволяють констатувати розширення полікультурної спрямованості вузівського навчання — одна з основних рис освіти США. На сучасному етапі в теорії та практиці полікультурної освіти намітилися певні підходи:

1) вивчення здобутків світової культури та їх практичне використання;

2)міжпредметний підхід до вивчення класики світової культури (М.Бауман, А.Майлз та ін.);

3) визнання пріоритету гуманітарної культури та необхідності глибокого знання світової класики.

Як бачимо, у теорії та практиці вищої освіти , що склалися у США, приділяється  значна увага вирішенню проблеми полікультурного і поліетнічного виховання, накопичено значний досвід моделей вирішення цієї проблеми. Культурологічна спрямовансть вузівського навчання – одна з основних рис освіти США, що, доречі, значно відрізняє американську традицію від європейської, в той же час, вказуючи на значну близкість у підходах з педагогічними системами країн СНД, зокрема України. На наш погляд, закордорнний досвід заслуговує безперечної уваги з подальшим використанням найбільш конструктивних шляхів, ним випрацюваних, на вітчизняному грунті.

Порівняння українського та закордонного досвіду вирішення проблем полікультурного, поліетнічного виховання в процесі культурологічної підготовки учнівської молоді дозволяють зробити деякі висновки. По-перше, культурологічна підготовка учнівської молоді в Україні — новий напрямок гуманітарної освіти, тому і теоретичне осмислення проблеми і шляхи практичного вирішення її потребують подальшого удосконалення. На наш погляд, потребує зміни сама модель базового культурологічного курсу “Культурологія”. Це зумовлено тим, що в межах сьогоднішнього бачення структури змісту даного курсу вітсутні проблемні  розділи, які б знайомили з культурою народів, що живуть поруч, тобто національних меншин України, а також з особливостями регіональної культури українців; акцент зроблено перш за все на вивчення культур народів світу в історичному аспекті. Як показує суспільна практика, відсутність висвітлення проблем культурної своєрідності народів-сусідів є перешкодою у цілісному вирішенні проблеми поліетнічного виховання. Курси, які дозволяли висвітлювати цю проблематику не представлені сьогодні в нормативному компоненті соціально-гуманітарної підготовки в навчальних планах вузів. По-друге, світовий педагогічний досвід вирішення полікультурного виховання є джерелом удосконалення сучасної вітчизняної педагогічної практики. На наш погляд, необхідно активніше використовувати накопичений світовою педагогічною практикою потенціал вирішення проблеми поліетнічного виховання, враховуючи сьогодняшні соціально–політичні та культурні реалії в Україні

Література

1.     Борисенков В.П. Вызовы современной эпохи и приоритетные задачи педагогической науки // “Педагогика”; 2004.-№1

2.     Волинець Л. Загально – мистецька освіта у школах Швеції //Мистецтво та освіта. – 2004 — № 3

3.     Дубовик О. Україна – США: Сучасні проблеми гуманізації університетської освіти//Україна у світовому контексті: Матеріали перших міжнарод. філос.-культуролог. читань/ред. кол. С.О. Черепанова, І.А. Зязюн. – Львів, 1996. – Вип. 2

4.     Дубовик О. Культурологічне забезпечення університетської освіти у США// Україна у світовому контексті: Художня освіта: Зб. наук. праць/ред. кол. С.О. Черепанова, І.А. Зязюн, Н.Г. Ничкало – Львів, 2000. – Вип.

5.     Державний стандарт базової та повної середньої освіти // Мистецтво та освіта. – 2004. — № 2

6.     Масол Л. Концепція загальної мистецької освіти // Мистецтво та освіта. – 2004. — № 3

7.     Розин В.М. Формирование, современные проблемы и методологический идеал культурологии // “Культура в современном мире: опыт, проблемы, решения”.-Вып. 5−М.: РГБ. Научно — информационный сборник – 2000 г

8.     Теорія та історія світової і вітчизняної культури / за ред. Бичко А.К. – К., 1993

Назад  | 

Розробка і підтримка – Центр інтелектуальних ресурсів і технологій.
© Всі права захищені. Використання матеріалів порталу дозволяється за умови посилання (для Інтернет-видань – гіперпосилання) на www.experts.in.ua
З правилами користування порталом можна ознайомитися тут

Редакція порталу "Всеукраїнська експертна мережа" може не поділяти думку автора публікації. Відповідальність за достовірність та аутентичність фактів, наведених в публікації, несе її автор

Україна, Київ, 01001, вул. Костьольна 4, оф. 8
Тел: +38 (044) 494-24-61, Факс: +38 (044) 494-24-62
E-mail: