Шляхи фінансування шкіл: реалії та перспективи

Україна за майже 12 років незалежності показала своїм громадянам неспроможність забезпечити у повному обсязі фінансування шкіл за рахунок бюджетних коштів. Усі ці роки йшла "героїчна боротьба" на всіх рівнях управління освітою, профспілок за своєчасні виплати заробітної плати, проплату тепло- та енергоносіїв, поточні або капітальні ремонти хоча б деяких шкіл, видачу талонів на вивіз сміття, розподілення скла та крейди. І це не дивно, бо доходна частина бюджету (а значить, і витрати) України на душу населення залишається у десятки разів менша, ніж у будь—якій західноєвропейській країні. 

Школи досі фінансуються не відповідно до науково-обґрунтованих нормативів вартості навчання на одного учня, а за принципом "скільки є". Незважаючи на багаторазові підвищення рівня зарплати педпрацівників, ця зарплата все одно значно нижча як офіційно затвердженого прожиткового мінімуму для громадян України, так і середнього рівня оплати праці педагогів найближчих сусідів (Росії та Білорусі). 

Проте вдалося не тільки зберегти мережу шкіл, більшу частину педагогічних кадрів, але й створити достатню кількість нових, у тому числі інноваційних шкіл-ліцеїв та гімназій. Вважаю, що цей феномен став можливий, по-перше, завдяки фінансовій підтримці шкіл, вчителів з боку батьків (особливо це відчувається у столиці та у великих містах), а, по-друге, за рахунок особливої ментальності педагогів, які не міняють свою професію, незважаючи на всю її проблемну безперспективність. 

Оскільки макроекономічні прогнози не планують у найближчі роки суттєвого підвищення доходної частини держбюджету, а значить, і реального (в рази, а не на відсотки) збільшення видатків на освіту, то з погляду фінансового менеджменту треба законодавчо прийняти всі 3 основних джерела інвестицій і направити їх у шкільну освіту:

•    з державного бюджету усіх рівнів;
•    батьківська плата за навчання;
•    кошти комерційних фірм, підприємств, які закріплені за мікрорайоном кожної школи.

 

Ще одне потенційне джерело інвестицій - широкомасштабні освітні програми Євросоюзу - здається абсолютно неможливим. 

Інша справа, що запропонований підхід потребує громадянської мужності від усіх гілок державної влади, оскільки означає призупинення на певний час дії статті 53 Конституції України, внесення змін до законодавства про освіту. Але хіба хтось бачить інші реальні шляхи? Як показали осінні слухання у Верховній Раді про стан виконання законодавства про шкільну освіту, була просто прийнята до відома вся палітра проблематики. 

Приведу приклад з життя. Якщо пенсіонери мають право на заслужений відпочинок,  але у бюджеті  сім'ї     коштів  не  вистачає на нормальний  одяг, повноцінне харчування, оплату комунальних послуг, і глава сім'ї не може заробити більше, то вимушені додатково заробляти гроші не тільки дорослі члени сім'ї, але й старенькі дідусі-бабусі. Якщо навіть ця аналогія Вас, шановний читачу, не переконує, то залишається продовжувати жити у суспільстві віртуальних уявлень і спокійно вірити у світле майбутнє. 

(Газета "Завуч" №25, Київ – 2003) 

Редакція порталу "Всеукраїнська експертна мережа" може не поділяти думку автора публікації. Відповідальність за достовірність фактів, наведених в публікації, несе її автор.