Газ для України. Чи можна розраховувати на світло в кінці тунелю?

В Україні люди повинні жити не гірше, ніж в Європі, а враховуючи природні складові - то і набагато краще. Але Україну мрій багатьох поколінь можна побудувати тільки самим

Проблема забезпечення держав енергоносіями, особливо газом, є актуальною для переважної більшості країн світу. Україна в цьому переліку не виняток, а на сьогоднішній день є ще й державою-боржником по оплаті за газ. Ця ситуація в нашій державі з’явилась не рік тому і не два, а є результатом багаторічних домовленостей між держслужбовцями найвищого рангу і представниками бізнесу як Росії, так і України.

Згадаємо трохи історії. У 1965 році було створено Міністерство газової промисловості СРСР, яке займалось пошуком газових родовищ, видобутком газу, його доставкою і продажем. В кінці 70-х на початку 80-х років розпочинається великомасштабний проект – будівництво газопроводу в Європу. Для його будівництва були залучені провідні фахівці та вчені колишнього Радянського Союзу, в тому числі і з України. Для забезпечення координації наукових досліджень і практичної реалізації вперше в Україні створюється Інженерний центр при Інституті електрозварювання ім. Є. Патона, який координував співпрацю між науковцями з різних наукових установ і виробничниками, яка стосувалась впровадження у виробництво труб великого діаметру на Харцизьскому трубному заводі, що використовувались в будівництві газопроводу поряд з імпортними. Я пам’ятаю ту атмосферу піднесення і співпраці. Протягом 1982-1984 років газопровід був побудований, завдяки чому створилася трансконтинентальна система транспортування газу із Сибіру до Західної Європи. В Радянському Союзі на базі Міністерства газової промисловості у 1989 році створюється державна компанія "Газпром" з величезним обігом коштів і можливостей. У 1991 році в результаті розпаду СРСР частина майна "Газпрому" залишилась на території колишніх радянських республік – третина трубопроводів і чверть потужності компресорних станцій. Постачання газу до Європи продовжувалось, правонаступником СРСР в міжнародних відносинах стала Росія і кошти за газ поступали до російської казни.

До забезпечення газом України почав підключатися бізнес, споживачами газу були підприємства і комунальні служби. Починають активно діяти схеми відкату за проплачений газ, що стимулює підвищення ціни на газ. В Україну поставляється газ з Туркменістану, провідним підприємством постачання стає "Ітера Україна" поряд з іншими недержавними підприємствами. Всі хочуть продавати газ в Україні і починається жорстока боротьба за прибутки. В Дніпропетровську створюється компанія "ЄЕСУ", яка фактично перебирає на себе постачання газу. Завдяки підтримці тодішнього Прем’єр-міністра П.Лазаренко переважна кількість підприємств змушені були купувати газ в ЄЕСУ, хто за гроші, а хто по бартеру. При цьому продавці газу мали величезні прибутки (на продажі газу цукровим заводам прибутки сягали до 1200%, враховуючи, що газ купувався по 20 доларів, продався по 60, а цукор брали по одній ціні, що була нижче ринкової, а продавали до чотирьох раз дорожче – і чи могли вистояти цукрові заводи?). Ера П.Лазаренка закінчилась, почались перевірки ЄЕСУ, знайшли борг за податками до 4 млрд. гривень (в той час еквівалентно 2 млрд. доларів), враховуючи несвоєчасну оплату – борг "ЄЕСУ" зріс до 7 млрд. гривень на кінець перевірок. Інформацію про це ще можна почерпнути тут.

Аналізуючи надприбутки, які можна отримати в енергетичній галузі із залученням бюджетних коштів, та по аналогії із Газпромом тодішній президент України Л.Кучма з подання І.Бакая наказує створити "Нафтогаз України". На виконання наказу Президента Кабінет Міністрів України від 25 травня 1998 р. № 747 видає постанову "Про утворення Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України". До НАК "Нафтогаз України" передаються державні пакети акцій, згідно переліку, і НАК стає окремим підрозділом на рівні міністерства, що підпорядковується Президенту. Після цього торгівля газом стає фактично бізнесом президентів. Кожного разу при зміні Президентів як в Україні так і в Росії виникає питання про ціну на газ. Але в цю схему вносяться корективи після внесення змін до Конституції України, коли посада Прем’єр-міністра набуває більш широких повноважень. Враховуючи постійну "конкуренцію" В.Ющенка і Ю. Тимошенко, "Газпром" приводить Ю.Тимошенко до підписання контракту. Дякуючи "Українській правді" українці змогли ознайомитись з кабальним контрактом, я хочу звернути увагу на п. 9.7. "Покупатель обязуется заключить с ООО "Газпром сбыт Украина" (Украина) (далее – "ГСУ") долгосрочный контракт на поставку газа сроком действия с 01.03.2009 по 31.12.2019 в объеме, ежегодно составляющем 25% от всего объема, импортируемого газа для реализации промышленным потребителям Украины". "Газпром сбыт Украина" – це ТОВ і належить "Газпрому" стовідсотково.

Після підписання цього контракту НАК "Нафтогаз України" вже на кінець 2009 року фактично стає банкротом. Витягнути його з банкротства може лише держава за рахунок збільшення уставного фонду. І це держава робить постійно. З першого погляду здається все нормально. НАК є державним підприємством і його проблеми – це проблеми держави.

А якщо більш детально розглянути склад підприємств НАКу, то переважна їх більшість – це акціонерні товариства. До складу акціонерних товариств входять акціонери, які не є 100 відсотково державними суб’єктами. І якщо НАК на грані банкрутства, то переважної більшості підприємств НАКу це якби не стосується. Підприємства отримують прибутки, а акціонери дивіденди.

Такі схеми співіснування – це величезний збиток для держави. На законодавчому рівні не врегульовано внесення коштів з державного бюджету до акціонерних товариств, а дивіденди виплачуються згідно кількості акцій. І тому, як правило, держава фінансує покращення засобів виробництва акціонерних товариств, а інколи і просто збитків, а інші акціонери отримують дивіденди. І це виглядає як перетікання державних коштів до інших акціонерів. Переважна більшість таких акціонерів тісно пов’язана з Верховною Радою. Це стосується коштів, що виділяються з державного бюджету до подібних підприємств всіх галузей. І ці кошти йдуть поза тендерами.

В червні 2014 року Росія перестала надавати газ Україні, посилаючись на п.п.5.1-5.8 підписаного контракту. Відмовитись від російського газу можна, але яку ціну заплатить населення України за такий крок? Я не буду вдаватись до політичних заяв, оскільки Україна перш за все повинна вибирати вигідні для себе критерії, а не для тих консультантів (їх величезна кількість з різних країн), які є в Україні, і звичайно відпрацьовують кошти інших держав. Вони ніколи не будуть рекомендувати те, що не вигідно їхнім фінансистам. Про це не часто говорять, але саме безхребетність і продажність людей, що були у владі протягом всього періоду незалежності України привели до сьогоднішньої ситуації. Сьогодні Кабінет Міністрів робить все можливе, щоб погіршити відносини з Росією. Це стосується і газотранспортної системи. Згідно документів на сьогодні вона належить – Публічному акціонерному товариству "УКРТРАНСГАЗ" (статут), де вказано, що засновником Товариства є Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" – тобто акціонерне товариство і все, що було вказане вище тут теж має місце.

Основним джерелом надходження фінансів "УКРТРАНСГАЗу" – це оплата за транзит газу, і в першу чергу – до Європи. Якщо в 2005 році прокачали більше 200 млрд. кубів газу, то в 2013 році 131 млрд. кубів газу. Останні 10 років йдуть розмови про модернізацію системи і про кредити, які потрібно буде повертати. При цьому виникає питання: з якою метою модернізувати і на яку кількість газу потрібно розраховувати? Якщо відмовитись від російського газу, то взагалі виникає питання навіть про підтримку газотранспортної системи, оскільки до 10% газу витрачається на його транспортування. Я неодноразово писала про єдиний можливий тристоронній варіант управління українською газотранспортною системою, інші варіанти під великим питанням. Якщо США розраховує використовувати нашу систему для транспортування сланцевого газу до Європи, то це не раніше ніж через 5 років. При цьому слід пам’ятати, що добування сланцевого газу є дуже вражаючим для навколишнього середовища, а враховуючи дуже низьке, в порівнянні з європейськими країнами, забезпечення в Україні населення питною водою, то взагалі виникає питання: чи потрібно? Гарною підтримкою для України було б введення оплати екологічних страхових ризиків, які б не тільки автоматично підвищували ціну на такий газ, але й заставляли б зважено підходити до прийняття рішень.

Що робити на сьогодні Україні з російським газом? Ні Європа, ні Америка не допоможе вирішити цю проблему в інтересах України. Перш за все потрібно звернутись до контракту, оскільки виходячи з останніх рішень судів він діє. Є необхідність здійснити наступні кроки:

1. В контракті є форс-мажорні обставини – це стаття 7, а в Україні є військові дії – перша щілина для перемовин.

2. Обов’язково визнати "Нафтогаз України" банкрутом, оскільки держава є відповідальною за діяльність компанії і вона зараз теж покриває збитки.

3. Дозволити недержавним підприємствам самим заключати договори на поставки газу з Росії, що дозволить відокремити газ, що добувається в Україні від імпортованого.

4. Для населення ввести адресну допомогу коштами після оплати, хоча б по принципу, як це робиться в Росії, при цьому можуть надаватись банками кредити на частину повернення коштів (субсидій).

5. Прийняти Закон про інвестиції в акціонерні товариства за участі держави.

6. Зробити газотранспортну систему власністю трьох сторін, що при нормальній державницькій позиції забезпечить можливість розрахуватись за газові борги і не робити нових.

7. При виконанні п. п.1-6 звертаємось до п. 4.4 контракту і заключаємо новий контракт для забезпечення державних структур газом.

Мені важко повірити в таку чудову перспективу, оскільки тоді газ не буде бізнесом для перших осіб держави. Такий підхід до газу буде реальним кроком для мінімізації корупції і перетворення Верховної Ради з органу для крадіжок в орган захисту інтересів населення та розвитку України.

В Україні люди повинні жити не гірше, ніж в Європі, а враховуючи природні складові – то і набагато краще. Всі ці роки населення України не є учасником процесу покращення життя, а є виконавцем чужих проектів. Знищення математики і фізики в системі освіти за 10 років призвело до того, що переважна кількість молодих людей не замислюється над своїми вчинками і досить легко піддається різним технологіям впливу. Відсутність стратегії розвитку держави і поваги до праці на державному рівні, у кожного українця породжує зневіру у майбутнє і веде до радикальних дій.

Я маю надію, що нинішній Президент не стане на корупційну стежку, оскільки він не є бідною людиною і має гарну освіту, якою можна пишатись. І якщо він зможе стати першим проукраїнським Президентом – то це навіки.

Україну мрій багатьох поколінь можна побудувати тільки самим. Отже, до вирішення насущних проблем потрібно залучати максимальну кількість бажаючих. Сьогодні інформаційні технології це дозволяють. Саме такий підхід відріже від загального корита тих, хто ближче до можновладців, що автоматично зменшить корупційну складову.

Митько Лідія Олексіївна,
старший науковий співробітник Інституту проблем моделювання в енергетиці, незалежний експерт


| Количество показов: 1182 |  Автор (привязка):  Митько Лідія Олексіївна |  Голосов:  3 |  Рейтинг:  2.94 |  FORUM_MESSAGE_CNT:  0 | 

Возврат к списку


Материалы по теме:

Аналитика



Разработка и поддержка – Центр интеллектуальных ресурсов и технологий.
© Все права защищены. Использование материалов портала разрешается при условии ссылки (для Интернет-изданий – гиперссылки) на www.experts.in.ua