Стрімке зростання університету якості освіти не знижує

Розвиток освіти в Україні за останні роки помітно пожвавився. Сучасні вузи, орієнтуючись на Європу, створюють нові структурні підрозділи та пропонують абітурієнтам все нові й нові спеціальності, з кожним днем збільшуючи їхню кількість. З одного боку, це – незаперечний плюс, адже таким чином ринок український праці поповнюється молодими спеціалістами, та й університети мають змогу забезпечувати свої потреби „власноруч” підготованими професіоналами. А з іншого – у багатьох пересічних мешканців виникають побоювання: чи якісно ведеться навчання за новими спеціальностями, чи мають вузи кваліфікований викладацький склад, забезпечення методичними програмами, чи справді є попит на таких фахівців? Наскільки правомірні ці страхи?  

Всі ми пам'ятаємо той час, коли, як гриби після дощу, нізвідки виникали інститути, що свого часу зіпсували репутацію якісній освіті. Чи можна стверджувати, що це в минулому? Як сьогодні забезпечується якість підготовки фахівців з нових спеціальностей та враховується попит на них на ринку праці? Спробуємо подивитись на систему зсередини.  

Певно, сьогодні немає підстав турбуватися за якість освіти, бо весь освітній процес у вищих навчальних закладах ретельно контролюється. Особливо це стосується відкриття нових спеціальностей, адже вони мають пройти двоступеневу процедуру ліцензування. У кожному регіоні створено регіональні експертні ради, які попередньо розглядають концепцію освітньої діяльності, потреби і можливості для підготовки фахівців та ухвалюють рішення про доцільність відкриття нової спеціальності. Таким чином відстежується попит на цю спеціальність на ринку праці і забезпеченість всіма необхідними кадровими, матеріальними та іншими ресурсами. Така децентралізація в системі ліцензування вищих навчальних закладів є дуже важливою, бо саме на рівні регіону чіткіше простежуються тенденції розвитку, а отже механізм ліцензування спеціальностей є більш гнучким. Це дозволяє, наприклад, вивільняти потенціал для розвитку нових спеціальностей, не здійснюючи для цього великих інвестицій та перебудов. 

 Отже, наявність такої серйозної системи відсіювання і перевірок перед відкриттям нових спеціальностей розвіює страхи про те, що широко розрекламовані нові спеціальності є тільки засобом „викачування” грошей і не користуватимуться попитом на ринку праці. Сьогодні саме вуз зацікавлений у попиті на фахівців нової спеціальності, бо це, у першу чергу, впливає на його фінансове благополуччя. Тому без попереднього найретельнішого аналізу кон'юнктури нову спеціальність не відкриватимуть. Часто вищі навчальні заклади співпрацюють із центрами зайнятості, із соціальними центрами, що здійснюють докладний аналіз сучасного ринку праці та прогнозують його розвиток. Отже, абітурієнти вже мають достатньо чіткі уявлення щодо майбутньої сфери своєї трудової діяльності та перспектив кар'єрного зростання. Про якість освіти у вузах, безперечно, теж піклуються. Перш ніж відкрити нову спеціальність, здійснюється велика попередня робота: вивчається ринкова кон'юнктура, заздалегідь підбирається викладацький колектив, що може забезпечити відповідний нормативним вимогам рівень викладання. 

Наведу приклад: Луганський національний педагогічний університет протягом останніх 10 років перетворився із регіонального інституту на національний вуз. Це істотні зміни. На сьогодні ВНЗ сформувався як регіональний навчально-науково-дослідницький центр, що має у своїй структурі ряд закладів першого-другого рівня акредитації. Таким чином в українській вищій школі реалізується ідея „багатоступеневої освіти", адже в навчальних закладах першого-другого рівня акредитації готують фахівців нижчого рівня із близькоспоріднених спеціальностей. 

У ЛНПУ останнім часом значно збільшилась кількість непедагогічних спеціальностей. Це типова модель розвитку педвузів. Професія вчителя дедалі втрачала свою популярність (хоча зараз ця ситуація стабілізувалась), а за рахунок розвитку популярних напрямків забезпечувалась фінансова стабільність навчального закладу. Крім того, завдяки відкриттю нових спеціальностей університет поступово набуває статусу класичного. При цьому змісті освіти таких ВНЗ залишається педагогічний компонент. Згідно із вказівками Міністерства освіти за наявності педагогічного компоненту у змісті професійної підготовки, випускники університету мають право працювати в загальноосвітніх навчальних закладах. Отже, у межах чинних інструкцій такі університети пропонують студентам більше перспектив: протягом 5 років навчання можна отримати дві спеціальності. Такий підхід до підготовки фахівців не тільки враховує кон'юнктуру, а й підвищує, так би мовити, професійну мобільність випускників, адже вони мають більше нагоди для працевлаштування.  

Існує стереотип, що навчання за двома спеціальностями водночас знижує якість освіти, рівень підготовки і компетентність студентів, адже таке навантаження може призвести до розпорошення уваги. Батьків турбує, чи буде у студентів достатньо часу, щоб опанувати дві спеціальності на належному рівні? Тут так само все збалансовано. 

Зміст чинних програм, кількість годин: усувається дублювання предметів, нераціональні витрати часу. Отже, студенти, які хочуть здобути подвійну кваліфікацію, доклавши певних зусиль, мають змогу отримати якісну освіту. 

Слід зазначити, що українська система вищої школи все швидше переходить до того, щоб максимально заощадити витрачений студентами на навчання час. У європейських університетах позааудиторне навчальне навантаження складає близько 30 кредитів на семестр. Це і є наші орієнтири подальшого розвитку системи освіти.  

Отже, реформи, які відбуваються в системі освіти, сприяють швидкому та ефективному розвиткові навчальних закладів, не знижуючи якості освіти? 

Виникає здорова конкуренція. Стрімко розвиваються університети, що здатні забезпечити високий рівень освіти. Решта вузів відпадає шляхом природного відбору. Рушійною силою в цьому процесі стає абітурієнт. Саме він робить вибір, визначаючи майбутнє університету. А це відповідає актуальним на сьогодні демократичним настановам життя.