Деякі зауваження щодо викладання української літератури в школі

Що знає випускник школи про українську літературу? Кілька десятків імен письменників, назви та зміст (у кращому випадку) їх програмових творів. Хороший учень уміє визначити тему та ідею твору, дати характеристику образам героїв художніх творів. І все. Що найстрашніше — основна маса наших школярів, а потім і громадян, взагалі не люблять українську класику. І винна в цьому школа. Школа, яка   п р и м у ш у є   ч и т а т и      п о т р і б н і   т в о р и.  А чому всі без винятку повинні читати кимось визначені твори, а потім аналізувати їх, опираючись на складену групою авторів критику? Ми привчаємо дітей повторювати чужі думки, не спонукаємо їх думати над прочитаним, самостійно аналізувати. Не дай Боже, дитина скаже щось ідеологічно неправильне, не так зрозуміє твір. А хто вирішив, що той чи інший твір потрібно розуміти саме так. Адже попередні роки наочно показали, як змінюється трактовка літературних творів із зміною державної ідеології. Той, хто був героєм, стає зрадником, і – навпаки. 

Думається, що настав час кардинально міняти підхід до викладання літератури в школі, до програм. Адже в цьому питанні бажання вчителя не достатньо, оскільки існує певне соціальне замовлення на рівень знань, якими повинні оволодіти випускники. І вчитель мусить виконувати це замовлення. Більше того, кілька років тому, бажаючи допомогти вчителю, прийняли два (існує ще й третій – для поглибленого вивчення) варіанти програм з літератури, давши педагогам можливість вибирати програму на свій смак, відповідно до можливостей школи. Хотіли як краще, а вийшло – як завжди.  

Яке я маю моральне право вибрати якусь одну із поданих програм, коли одна з них пропонує вивчати творчість одних письменників, а друга – інших. В одній для вивчення пропонуються одні твори письменника, в другій – інші. Але ж оскільки програми є державними, то ВНЗ мають право опиратися на будь-яку з них. Що робить учитель, який хоче підготувати учнів до вступу у вузи, у такому випадку – намагається розказати все про все. Що ще більше перевантажує учнів. 

Мені заперечать, що для 12річної школи поки що існує тільки одна програма (за ред. Р.Мовчан). Але ж за нею навчаються зараз лише учні 5их класів, а всі інші? Скільки випусків ще матимуть цю проблему? А де гарантія, що з часом кількість програм знову не почне збільшуватися? Та й у самих програмах поки що змін дуже мало. 

Щоб змінити ситуацію, слід, на думку автора, міняти сам підхід до вивчення літератури в школі, а значить, і складання програм. 

Метою вивчення даного предмету має бути не сума знань (часто чужих думок) про конкретні літературні твори, а 

знання про розвиток літературного процесу взагалі,  

про основні моменти теорії літератури, стилістики, поетики тощо; 

уміння застосовувати здобуті знання на практиці,  

вільно аналізувати будь-який прочитаний твір,  

формулювати та висловлювати власну думку з приводу прочитаного. 

За такого підходу державні стандарти з української літератури теж мають змінитися. Випускники повинні оволодіти системою основних знань з теорії літератури як мистецтва слова, тоді вони зможуть насолоджуватись мелодикою поетичного слова, стрункістю та глибиною прозових творів, особливостями авторської мови. А оволодівши цими знаннями, вони самі зможуть оцінити мистецьку вартість того чи іншого твору. І що важливіше: бачити в поетичні рядках художні образи (зорові, слухові),  вміти визначати віршовий розмір поетичного твору, розуміти його настрій чи визначати тему, ідею. А сучасні школярі часто взагалі не знайомі з поняттям «художній образ». Вони його плутають з образом літературного героя. Якщо не розвивати з молодших класів у дітей відчуття слова, образне мислення, то в старших класах дуже важко пояснити учневі, що поет може створити не лише художній образ вітру, каменя, а й суму, нудьги тощо. А ще важче навчити їх самих це відчувати. І тоді, читаючи поезію В.Стуса «Сто років, як сконала Січ» восьмикласники визначають тему поезії: «про Запорізьку Січ». А жанр поезії І.Франка «Я не жалуюсь на тебе, доле» визначають як «пейзажна лірика». Ми виховуємо їх глухими до підтексту, до чуттєвого, непрагматичного. 

Чому ми вирішили, що маємо право визначати коло «потрібних, корисних» і «непотрібних» учневі творів? Чому ми визначаємо коло літературних творів, які обов'язково повинна прочитати освічена людина? Так, не можу не погодитись, що смаки потрібно виховувати. Але ж досить часто людям, добре знайомим з мистецтвом, подобаються різні твори, оскільки існують ще й особливості індивідуального сприйняття мистецтва. 

А чи не краще буде так. На уроках літератури вчитель формує систему знань з теорії літератури на прикладах тих чи інших зразків, дає огляд літературного процесу того чи іншого історичного періоду, а потім учням пропонується самостійно прочитати якісь твори та дати їм аналіз. За такого підходу в учнів з'явиться можливість вибору і читати їм буде цікавіше. 

Наприклад, на уроках вивчався романтизм, тож нехай учні самі виберуть, які саме романтичні твори їм читати із запропонованого переліку чи поза ним, знайдуть в них ознаки стилю, свою думку аргументують. 

Під час вивчення літератури ХХ століття, її можна розбити на періоди, жанрові різновиди, тематичні групи. На уроках детально розглянути можливо навіть один-єдиний твір даного періоду чи групи, найбільш яскравий, цікавий, на думку вчителя. А учням запропонувати під час загального огляду твори великої кількості авторів, даючи їм можливість самостійно визначитися, що саме їм прочитати. Мені особисто більше імпонує в даному конкретному випадку поділ літературного матеріалу на певні періоди відповідно до суспільно-історичного розвитку нашої держави. Хоча, думаю, це тема наступних дискусій. 

Такій формі роботи сприяє й запропонована нині система тематичного оцінювання, за якою вчитель уже не зобов'язаний виставляти поточні оцінки. Тому на кількох уроках, відведених на вивчення даної теми вчитель та учні можуть працювати спокійно, без напруження аналізувати запропонований літературний твір чи твори, навіть дискутувати з приводу прочитаного. А під час тематичного заліку учень зможе продемонструвати власні вміння застосовувати здобуті знання на практиці, аналізуючи твори, прочитані ним самостійно. 

Крім того, необхідно видібрати для обов'язкового вивчення в школі найважливіший матеріал, те, що допомагає краще, глибше зрозуміти літературний твір, орієнтуватись в літературному процесі, помічати зміни, які відбуваються в сучасному світі. До викладання літератури слід підходити як до викладання мистецької дисципліни – мистецтва слова, а не навчальної дисципліни, яка формує ту чи іншу ідеологію.

Як тільки обов'язкових творів стане менше, на уроках буде більше часу для читання творів, для виховання відчуття прекрасного. З'явиться можливість поділитись власними думками тощо.

 

Редакція порталу «Всеукраїнська експертна мережа» може не поділяти думку автора публікації. Відповідальність за достовірність фактів, наведених в публікації, несе її автор