На главную страницу
Положення про ВГНО "Експерти України"
 
 Главная 
 Экспертная сеть 

Аналитические статьи
Прогнозы экспертов
Юридические консультации
Консультации экспертов
Библиотека экспертов

Авторизация
Логин:
Пароль:
Забыли свой пароль?
Регистрация
Поиск по порталу


Курсы валют

База знаний / Аналитика / Політика та суспільство

«Як передать, Донбас, твою красу і силу…»

Версия для печати Версия для печати

Рядок одного з наших неперевершених поетів-ліриків Володимира Сосюри, котрий народився в донбасівському Дебальцевому і який так багато своїх творів присвятив цій землі трудівників та мужніх людей, сьогодні викликає різні думки. Хто бував у шахтарському краї років 15 – 20 тому, той не міг не захопитися атмосферою доброзичливості й відвертості, що панувала тут. Події початку 90-х відчутно змінили ситуацію.

Раніше гірник чи металург, хімік чи залізничник вважав би ганьбою наголошувати, що от, мовляв, ми – пупи землі, від нас усе залежить в Україні... Тим паче ніхто ніколи не кинув би зухвалого: «Ми утримуємо інші регіони країни».

Зрозуміло, що такі безпідставні заяви дуже легко спростувати фактами, досить уважно подивитися на бюджетні розрахунки, на обсяг поставок у Донбас зерна й харчових продуктів, на забезпечення питною дніпровською водою міст та сіл краю (зауважимо, що кожний регіон у нашій країні тісно пов’язаний з іншими, насамперед економічними, стосунками). Й коли у спокійній розмові відкриваєш ту істину донбасівським трудівникам, вони згоджуються, бо знають, що кожен регіон України робить свій внесок у загальну справу. Не менш економічно потужне Придніпров’я. Неможливо жити без чорноморських портів Одеси. Відроджує свою славу давній суперник столичного Києва – місто-інтелектуал Харків. Європейськи знаменитими стали курорти та санаторії Карпат...

Сподіватимемося, що бурхливе в політичному відношенні сьогодення Донбасу – явище тимчасове й повернеться у край териконів та металургійних велетнів спокій та добробут, щоб, як писав у згаданому вірші Володимир Сосюра, «передать могло моє од серця слово всю велич і красу донецької землі!».

Про актуальні проблеми індустріального регіону ми вирішили обмінятися думками не з гуманітарієм і не з політиком, а з технократом (якщо розуміти під цим словом ученого, фахівця інженерної галузі).

Володимир Білецький – доктор технічних наук, професор Донецького національного технічного університету, дійсний член Академії економічних наук України, НТШ, Академії гірничих наук України. Про інші посади і звання науковця йтиметься під час нашого спілкування, бо перерахування їх займе, можливо, цілу сторінку.

Вийти на зв’язки зі світом, конкретизувати першочергові завдання

– Коли ми пережили складнощі перших років незалежності, – каже Володимир Стефанович, – і спробували зрозуміти причини наших невдач в освітньо-культурницькій роботі, стало ясно, що не можна діяти так, як учора. Насамперед треба шукати нові підходи, нові ідеї. Адже було зрозуміло, що держава ще тривалий час не буде у змозі в повну силу підтримувати, зокрема, ні громадські організації, ні розвиток гуманітарної галузі. Тим паче коли йдеться про наш край, життя в якому залежить не лише від загально-національної ситуації, а суттєво й від місцевих умов.

Ще в рамках Донецького обласного Товариства української мови ім. Т.Г.Шевченка створили загальнообласну газету-тижневик «Східний часопис» з разовим накладом 10 тис. прим. (існувала у 1992–1996 рр.), газету «Козацький край» – для України, Кубані, Дону. На жаль ці перші наші спроби не були підкріплені фінансово і кадрово. Тому «прожили» лише кілька років.

Проаналізувавши ситуацію, розробили концепцію створення в Донецьку недержавної організації – дослідно-видавничої фундації «Український культурологічний центр». 1994 року Міжнародний фонд «Відродження» надав нам стартовий грант. До першої Ради УКЦ увійшли відомі у краї активісти Товариства української мови, зокрема, диригент Василь Василенко, письменник та науковець Вадим Оліфіренко, заступник директора Донецької обласної бібліотеки Олена Башун.

Із самого початку нашої роботи ми розуміли, що Україну очікує тривалий процес ринкових реформ, розвитку демократичного суспільства, інтеграції в європейський та світовий економічний, політичний, інформаційний та культурний простори.

Ми бачили своїх однодумців у колах місцевої еліти та молоді. І в основу концепції «Українського культурологічного центру» як основні були покладені саме ці два вектори – формування нової української еліти і робота з молоддю.

Першими кроками стало налагодження зв’язків із національно-культурними організаціями світу. Ми визначили наші першочергові цілі: розвиток культурних та інтелектуальних надбань Донбасу та дослідницько-видавнича діяльність. Здається, зробили правильно. Сьогодні основною фінансовою опорою Центру є спонсорські внески, до того ж вітчизняної ділової еліти.

Водночас запорукою стабільної і результативної роботи ми бачили і бачимо професійні структури і кваліфіковані кадри патріотів-прагматиків – спокійних, виважених, компетентних, і здатних і готових до багаторічної свідомої творчої діяльності.

Тому наступними нашими кроками було заснування аналітично-інформаційного видання для еліти – журналу «Схід» і «Східного видавничого дому», який повинен працювати у тандемі з «Українським культурологічним центром».

У 1995 році заснували аналітично-інформаційний журнал «Схід». З 1997 року це фахове видання (за версією Вищої атестаційної комісії України) у номінаціях «економіка», «філософія» та «історія». Сьогодні в редакційній колегії «Сходу» – відомі науковці у цих галузях з усієї України. Серед них ряд провідних вчених, знаних не тільки в нашій державі: в економіці – академіки НАН України Микола Чумаченко (м. Київ), Олександр Амоша (м. Донецьк), Борис Буркинський (м. Одеса), член-кореспондент НАН України Микола Іванов (м. Донецьк), академік НАН України, доктор філософських наук, професор Мирослав Попович (м. Київ), професор філософії Ігор Пасько (м. Донецьк), доктори філософських наук: керівник Центру гуманітарної освіти НАНУ Володимир Рижко (м. Київ), ректор Економіко-правового університету Олександр Кривуля (м. Харків), Микола Кисельов (м. Київ), Анатолій Єрмоленко (м. Київ), Ніна Поліщук (м. Київ), Валентин Омелянчик (м. Київ), Віталій Заблоцький (м. Київ); доктор історичних наук, професор, ректор Запорізького національного університету Сергій Тимченко, доктор історичних наук, професор Федір Турченко (м. Запоріжжя), академік Української академії історичних наук Петро Тригуб (м. Миколаїв), доктори історичних наук Василь Пірко (м. Донецьк), Сергій Лях (м. Запоріжжя). Очолює редакційну колегію автор концепції і шеф-редактор журналу «Схід», дійсний член НТШ, академік Академії економічних наук України, доктор технічних наук, професор Володимир Білецький (м. Донецьк). Редактор журналу – Г. Сімченко (м. Донецьк).

За роки діяльності журналу вдалося залучити авторитетну автуру при одночасній можливості для молодих авторів друкувати результати наукових досліджень. На сторінках журналу виступили відомі інтелектуали, політики, дипломати, бізнесмени – до того ж незалежно від «політичного табору»: Іван Дзюба, Віктор Ющенко, Віктор Янукович, Юрій Єхануров, Богдан Гаврилишин (Швейцарія), Стівен Пфайфер (США), Ярослав Яцків, Дмитро Павличко, Леонід Рудницький (Німеччина), Микола Рябчук, Євген Марчук, Микола Жулинський, Степан Злупко, Валентин Ландик, Володимир Рибак, Іван Драч, Михайло Горинь, Анатолій Гриценко, Олександр Чалий, вчені, аналітики – Микола Чумаченко, Олександр Амоша, Олександр Чередніченко, Олег Романів, Євген Жеребецький, Анатолій Карась, Юрій Макогон, Василь Пірко, Роман Лях, Ігор Пасько, Віталій Заблоцький, Віктор Чумаченко (Росія), Володимир Білецький, Володимир Петровський, Микола Головко, Роман Кісь, Олександр Шевчук та ін. Географія наших авторів – всі області України, Польща, Росія, США, Бельгія, Швейцарія, Канада, Німеччина. Здається, подібного видання (мається на увазі, що журнал видає громадська організація) немає в Україні. Академік Іван Дзюба (теж наш автор) назвав «Схід» загальнонаціональним журналом. Особлива наша турбота – видавнича діяльність. Усе перелічити не можна, але, гадаю досить назвати основне: тритомні праці «Гірничий енциклопедичний словник» та «Мала гірнича енциклопедія» (2001–2007), які є, по суті, першими подібними виданням у гірництві й закладають підвалини української національної гірничої терміносистеми (презентація видань відбулася у Краківській гірничо-металургійній академії);серійні видання «Біобібліографія вчених Донбасу», «Проблеми підручника і посібника для вищої і середньої школи», «Бібліотека журналу «Схід», «Донецький вісник НТШ»; різноманітні книжкові видання, зокрема, монографії і посібники: О. Кузьменко «Поетика Василя Голобородька», В. та Св. Оліфіренки «Слобожанська хвиля», В. Пірко «Заселення Степової України у ХVІ–ХVІІІ століттях», В. Просалова «Празька школа», І. Пасько, Я. Пасько «Громадянське суспільство і українська національна ідея», В. Терещенко «Люди і події Бахмутчини», В. Соболь «Не тінями зникомими» тощо.

Звичайно, це лише кілька прикладів. Адже в Донбасі активно діють також молодіжні, жіночі, наукові громадські організації. Наш край, справді, регіон ділових і талановитих людей. Візьмімо для прикладу хоча б енергійного молодіжного лідера Андрія Какушу, відомих молодих науковців Ярослава Паська, Оксану Міхеєву, Лесю Оліфіренко… – і цей ряд досить довгий.

– Володимире Стефановичу, Ви не акцентували на своїй особистій участі у вище сказаному. Очевидно, технарі – люди передусім скромні. Ваші наукові інтереси зосереджені навколо проблем, які є актуальними для Донбасу. Тут і вдосконалення методів збагачення корисних копалин, і проектування збагачувальних підприємств, і розвиток хімічних технологій... Крім того, Ви – визначний просвітитель нашого часу саме в галузі не гуманітарній, а інженерній. Проте у Вас ще вистачає часу й на улюблені заняття – альпінізм, гірський туризм, краєзнавство... Як добре, що Ваші діти пішли Вашою життєвою стежкою – в науку, продовжують справу батька. Ми з Вами знайомі не один рік. Вам болить те, що сьогодні переживає Донбас і загалом Україна. Одне слово, можна лише дивуватися Вашим характеру й енергійності. Очевидно, ми погано знаємо тих справді великих людей нашої держави, котрі роблять надзвичайно важливу справу. Не галасують, не рекламують себе...

– Те, який став Донбас за останні півтора десятка років, – одразу уточнює Володимир Стефанович, – наслідок подій, що пережила вся Україна останнім часом. Сказати, що багато негативного, не можна не тому, що все чудово, – просто не заведено в нас кидати слова на вітер. Є позитивні зміни, є чимало проблем. Але є погляд людей, відданих краю, а є суб’єктивна оцінка ситуації, яку виголошують політики.

Якщо окинути поглядом усе, що сталося, то картина видається цілком зрозумілою. Згадаймо, як усе починалось, адже вже виросло покоління, яке не пам’ятає, наприклад, страйкових шахтарських комітетів Донбасу. А вони зіграли, можливо, визначальну роль у подіях періоду розпаду СРСР. До речі, що цікаво: нині в парламенті знову присутні активісти того часу...

Велике, як кажуть, бачиться на відстані. Про все не скажемо, але певні тенденції окреслимо. Особливо, в гуманітарній галузі.

На початку 90-х минулого століття 93 відсотки донбасівців підтримали українську незалежність. В освітньо-культурному напрямі маси виступали за співпрацю з ТУМом (Товариством української мови, пізніше з відомих причин трансформованим у «Просвіту»), тобто за відродження мови Тараса Шевченка й Лесі Українки.

Усе йшло згідно з історичною логікою: проголошується незалежна Україна й починається нова сторінка її історії.

Але вже тоді за революційною метушнею не було помічено різниці між гаслами Донбасу й, наприклад, Прикарпаття чи Поділля. На першому плані в Донбасі стояли соціально-економічні проблеми. Конкретно: повернення до минулої соціальної стабільності, зокрема, до досить високого за тодішніми радянськими стандартами рівня заробітних плат. А досягши цього, віддамо належне й освіті та культурі.
Нехтування економічними проблемами різко знизило кількість прихильників у Донбасі РУХу. До речі саме від нас – активістів РУХу на Донбасі пішла у 1996 році ініціатива надати Народному руху «друге дихання», радикально відкоригувавши його програму і кадровий керівний склад у бік економічно-соціальних програм, залучення чільних фахівців з різних галузей економіки, промисловості. На жаль, ця ініціатива, не була підтримана Центром і я, член Великої Ради Руху, не вбачаючи подальших перспектив у старому курсі (і життя це підтвердило), вимушений був відійти від політичної діяльності, зосередитися на конкретних і результативних наукових, культурологічних проектах.

«Романтизм» Заходу програвав «прагматизму» Сходу. Але цього ніхто не хотів помічати. Економічні негаразди лише загострювали кризову ситуацію, до якої скочувалося суспільство. Гостро постала перед Україною (як і сьогодні стоїть) проблема національного лідера. А далі – всім відомий результат. Масова участь донбасівських трудівників у заходах освітньо-культурного напряму в краї швидко трансформувалась у пасивне сприйняття будь-яких ініціатив або й простим відходом їх у тінь.

Сьогодні можна говорити насамперед про активну роботу місцевої інтелігенції. Є багато фактів, над якими належить серйозно думати. Наприклад, побутує стереотипна думка «Донбас – проросійськи налаштований край». А на виборах у Донецькій та Луганській областях «Русский блок» та різні, м’яко скажемо, одіозні маргінальні політичні утворення одержують підтримку лише у піввідсотка. Як це пояснити? Або інше. Дехто у нас любить наголошувати «Донбас – суперважливий регіон України. Від його думки й поведінки залежить майбутнє нашої держави».Подивимось на це з іншої точки зору. По-перше, проблеми регіонів – не винятково українське явище. Є канадський Квебек. Є іспанська Басконія. Є італійська індустріально й економічно більш розвинена, ніж інші області, Північ.

По-друге, всюди є люди, котрі егоїстично у своїх політичних та інших цілях використовують ситуації нерівномірного економічного розвитку, а отже, й рівня життя людей.

Я хотів би, щоб насамперед політики ознайомилися з тим, який сьогодні вигляд мають німецький Рур чи польська Сілезія. Проблема не в регіонах, а в центрі держави, де формується її політика, виробляється стратегія на майбутнє. Є справді індустріальний Донбас, але є не менш потужні в економічному відношенні Кривбас, Волинь, Буковина, Поділля, Придніпров’я. Є потужні транспортні підприємства, є одеські, азовські морські порти, є науковий потенціал Львова, Ужгорода, Чернівців та Харкова. Є сьогодні вже європейського рівня оздоровчі центри Львівщини та загалом Карпат. Без жодної області, без єднання трудівників всіх регіонів не матиме Україна майбутнього – заможного й цивілізованого.

«Гарячі голови» Донбасу не повинні забувати, що наш край – старопромисловий, а отже, потребує оновлення основних фондів. Нам потрібно освоювати сучасні технології тощо. Хто мислить сьогодні категоріями «свого хутора», той не розуміє, що проблеми і Донбасу, і всіх інших регіонів можна вирішити лише спільними зусиллями. Ось чому ми, зіткнувшись із труднощами на початку 1990-х, зосередили свою увагу на гуманітарній галузі, на просвітницькій діяльності, на видавничій справі. Бо всі наші проблеми здатні розв’язати лише підготовлені для цього кола національної еліти, насамперед, молоді науковці та фахівці (причини саме таких висновків ховаються у даних про стан освіти та культури в Донбасі, але не будемо загострювати увагу на цьому, оскільки для Донбасу є дратівливими питання, наприклад, невисокого рівня індексу людського розвитку (ІЛР) у Луганській та Донецькій областях тощо).

У нас в Україні, і в цілому, і в регіонах, багато великих і малих лідерів (і таких, що ними себе хочуть бачити), які намагаються одержати результат за правилом «все і сьогодні», не вдаючись (а часто й не будучи на те спроможними) до глибокого аналізу ситуації. Разом з тим майже зовсім немає стратегічно мислячих і діючих лідерів, які планують і діють з урахуванням інтересів не «від виборів до виборів», а довгострокової перспективи.

Ті пріоритети, які ми для себе визначили і над якими вже понад 15 років працюємо – формування нової української еліти і молодої генерації, – є елементом стратегічної дії. Впевнений, що системна тривала багатопланова праця на цих векторах обов’язково принесе очікуваний результат. І саме так працює Український культурологічний центр, Донецьке НТШ. Іншого шляху, як тривала, крок за кроком, часом дуже виснажлива, марудна, трудозатратна, «невдячна» робота (до «сьомого поту») з комплексної еволюційної трансформації суспільства не існує. Краплю свого внеску у цю справу ми й робимо.
А чи «згадає Батьківщина своїх героїв» – то вже інше питання.

* * *

Сказане зовсім не означає, що Володимиру Білецькому солодко живеться у тепер уже рідному для нього Донбасі (народився професор на Запоріжжі, інститут закінчував у Дніпропетровську, нинішні культурно-освітні проблеми яких дуже схожі з донецькими та луганськими). Треба мати відповідний характер і вдачу. Бо можна інколи почути: «Який компромісний цей Білецький! Діє за принципом: і вашим, і нашим». Це зовсім не так. Треба говорити: «Який дипломат» або «Який мудрий». Останні події в Україні переконують, що нам сьогодні потрібні саме такі компромісні, діяльні інтелектуали, як Володимир Білецький. Тож треба побачити й зрозуміти справжній Донбас. Не той, що збурюють виборчі перегони, що йде за псевдолідерами, а той, котрий робить усе, щоб у міста та селища шахтарського краю повернулися і добробут, і впевненість у завтрашньому дні, і віра, що Україна – це і Донбас, і Полісся, і Крим. Одне слово, «від Сяну до Дону».


Портрет регіону (Донецька область) >>


| Количество показов: 34 |  Автор:  Віталій Абліцов |  Голосов:  2 |  Рейтинг:  3.44 | 

Якщо Ви хочете залишити свій коментар, просимо пройти авторизацію

Возврат к списку




Статьи по разделам
Видатні особистості (29) 
Демографія (4) 
Екологія (4) 
Економіка (129) 
Енергетика (4) 
Культура (94) 
Молодіжна політика (3) 
Наукові дослідження (20) 
Освіта (117) 
Охорона здоров'я (79) 
Політика та суспільство (315) 

ПОДПИСКА
Параметры подписки

ЭКСПЕРТЫ ВЭС
Акіменко Юлія Юрїівна

ПРОГНОЗ ЭКСПЕРТА
Валерій Івасюк
Ліки для українців: порятунок чи небезпека?
Просмотров: 40

БИБЛИОТЕКА

Заселення Кубані і становлення культури козацтва

Всеукраинская экспертная сеть
Разработано в «ЦИРТ»


© «ВЭС», 2020
Разработка и поддержка – Центр интеллектуальных ресурсов и технологий. © Все права защищены. Использование материалов портала разрешается при условии ссылки (для Интернет-изданий – гиперссылки) на www.experts.in.ua