Логістизація як засіб забезпечення економічної безпеки підприємства

У статті пропонується новий погляд на логістизацію як на шлях досягнення економічної безпеки підприємства. Визначено, що економічний ризик на рівні підприємства можна представити у вигляді блокової системи. Логістизація впливає на кожен блок. Сучасний рівень логістизації визначає нову форму об’єднання – логістичну мережу, що надає можливість внутрішньої інтеграції кожному блоку логістичного ланцюга. Стійкості логістичного альянсу сприяє поділ логістичних операцій на операції з матеріальними і сервісними потоками. Логістичний сервіс, що виступає як визначальний чинник обсягу продажів, – це страховий поліс економічної безпеки підприємства.

Останнім часом велика увага в економічній літературі приділяється проблемі логістизації. Логістизація розглядається як база зниження витрат на всьому шляху просування товару від виробника до споживача, концептуальна основа оптимізації виробничо-комерційної діяльності, умова конкурентоспроможності сучасного підприємства [1]. Автором пропонується новий погляд на логістизацію як на шлях досягнення економічної безпеки. Причому обсяг вирішуваних питань формується на рівні первинної ланки економіки – підприємстві. Ця постановка проблеми є метою статті. Для вирішення поставленої мети необхідно виконати такі завдання:

1) визначити поняття і види ризику як економічної категорії;
2) знайти форму логістичного об’єднання, адекватну сучасній економіці;
3) розширити поняття логістики до сфери управління не тільки традиційними матеріальними, але й сервісними потоками, розглянути логістичний сервіс в аспекті економічної безпеки підприємства.

Потреба в безпеці іманентно властива будь-якій системі, у тому числі й господарській. Як відомо, господарською системою на мікрорівні виступає підприємство, яке служить «структуротвірним елементом економіки» [2, с.53]. Тому економічні процеси, що відбуваються в державі, перш за все розглядаються з погляду підприємства. Це стосується і проблеми безпеки держави в економічній сфері, від якої залежать усі інші складові національної безпеки: соціально-політична, інформаційна, екологічна [4, с. 179]. Це положення веде до висновку про багатогранність поняття економічної безпеки. Більше того, економічна безпека має розглядатися залежно від умов функціонування підприємства. У звичайних умовах може йтися про економічну стійкість, яка визначається фінансовим положенням, конкурентоспроможністю продукції (послуги) і підприємства в цілому. Економічну загрозу тут можуть являти: активна частина основних фондів (моральний знос), нова технологія (убудованість у виробничий процес), персонал (спеціалізація і кваліфікація) та ін. В екстремальних умовах центром уваги мають стати захисні заходи проти агресивного зовнішнього середовища, спрямовані на зниження потенційного господарського ризику.

Поява господарського ризику обумовлена природними й людськими чинниками. Перші впливають разово (хоча, іноді й дуже відчутно), що вивчається зазвичай на державному і фрагментарно – на регіональному рівні. Серед інших головна роль належить економічним чинникам, діапазон назв і дій яких не обмежений. Тому господарський ризик часто ототожнюється з економічним ризиком. Якщо під ризиком узагалі розуміється «можливість настання несприятливої події», то під економічним ризиком мається на увазі «можливість понесення втрат унаслідок випадкового характеру результатів ухвалюваних господарських рішень або здійснюваних дій». Існує й ширше трактування поняття: «імовірність того, що підприємство зазнає збитків або втрат, якщо намічений захід (управлінське рішення) не здійсниться, а також якщо були допущені прорахунки або помилки при ухваленні управлінських рішень» [4].

Економічний ризик виникає під дією як внутрішніх, так і зовнішніх причин. До внутрішніх належать нераціональна організація виробництва й праці, перевищення нормативних матеріальних і трудових витрат, проведення позапланового ремонту, випуск бракованих виробів. Зовнішні причини є об’єктивними (коливання процентних ставок, курсів валют, цін на світовому ринку та ін.) і суб’єктивними, обумовленими відносинами підприємств. Суб’єктивні чинники відображають кон’юнктуру ринку вихідних матеріалів (ринок постачання) і ринку виготовленої продукції (ринок збуту). Підвищення науково-технічного рівня підприємства двояко впливає на величину його ризику: з одного боку, збільшується можливість регулювання ризику, з іншого – розширюється його спектр. Прояви економічного ризику можна спостерігати в різних формах (рис. 1).

 

Рис. 1. Класифікація видів економічного ризику на рівні підприємства.

Виділяють такі види і підвиди економічного ризику:

1. Виробничий: технологічний, обумовлений відхиленнями в самому процесі створення товару; сировинний, пов’язаний із недопостачанням або постачанням неякісних (некомплектних) матеріалів.

2. Збутовий: якісно-ціновий, обумовлений невідповідністю якості (ціни) товару й очікувань споживачів; споживчий – такий, що відображає зміни попиту внаслідок моди, рівня доходів та ін.; конкурентний – такий, що передбачає появу аналогів.

3. Фінансовий: доходний, викликаний зменшенням обсягу продажів, і, отже, зниженням доходів підприємства; кредиторський, заснований на перевищенні фактичної кредиторської заборгованості над плановою; банківський, пов’язаний з невідповідністю дій банку і підприємства, що кредитується ним; валютний, обумовлений зміною курсу гривні по відношенню до іноземної валюти.

Зауважимо, що виробничий ризик фактично впливає на всі види збутового ризику, але головний напрям його дії зосереджений на якісно-ціновому ризику. Збутовий ризик, у свою чергу, визначає так званий прибутковий ризик, тобто ризик основної діяльності підприємства.
Як відомо, основними напрямами зниження ризику є диверсифікація, страхування, отримання додаткової інформації. Фактично зменшує ризик тільки останній чинник, оскільки перший розподіляє ризик між видами продукції, а другий передає його страховій компанії.
Диверсифікація, що є розширенням асортименту продукції (послуг), дозволяє отримати середній дохід, знижуючи ймовірність як максимального, так і мінімального доходу. Різниця між ними практично і є платою за зниження ризику. У решті випадків плата за ризик має реальний кількісний вимір: оплата страховки або вартість придбаної інформації.

В умовах логістизації проблема зниження економічного ризику набуває нового характеру. Фактично тут відбувається розподіл ризику між усіма ланками логістичного ланцюга. Таким чином, логістизація – це своєрідна форма диверсифікації ризику. Крім того, подовження логістичного ланцюга за рахунок включення нових ланок природно збільшує обсяг внутрішньофірмової інформації. Слід зазначити, що об’єднання підприємств у логістичний ланцюг дозволяє своєчасно отримувати інформацію, що підвищує її вартість (час – гроші).

Підвищення рівня інформаційного забезпечення приводить як до більш координованої роботи логістичних ланок, так і до зниження невизначеності навколишнього середовища. Таким чином, з’являється можливість планувати зміни результуючих показників залежно від дії чинників макросередовища й зовнішнього мікросередовища.
Сукупний вплив чинників зовнішнього середовища на результат діяльності підприємства (як результат можна розглядати виручку від реалізації, прибуток, рентабельність) відображає така формула:



де аi – зміна результативного показника діяльності підприємства за рахунок i-того чинника макросередовища;

bj – зміна результативного показника діяльності підприємства за рахунок j-того чинника зовнішнього мікросередовища;

сij – зміна результативного показника діяльності підприємства за рахунок опосередкованого впливу i-того чинника макросередовища через j-тий чинник зовнішнього мікросередовища,


Адекватність отриманих результатів залежить не тільки від достовірності джерела, але й від репрезентативності вибіркових даних, їх правильної систематизації й адекватної інтерпретації. Іншими словами, важливо і правильно зібрати, і розтлумачити інформацію. Із цією метою слід сформувати ієрархічний комплекс показників. Критеріями вибору показників виступлять найбільш повне віддзеркалення зовнішнього середовища й можливість кількісної оцінки, що дозволить моделювати конкретну дію чинників ризику. Така модель буде специфічною для кожного підприємства. Вона повинна враховувати можливі види ризику залежно від його рольової функції в логістичному ланцюзі.

Наведені міркування природно підводять до висновку про те, що одним із позитивних наслідків логістизації є захист підприємства від економічного ризику. Насправді, логістизація практично зводить до мінімуму технологічний і сировинний ризики, а також зменшує якісно-ціновий і прибутковий ризики. Це відбувається за рахунок узгодження дій окремих підприємств, які стають учасниками єдиного процесу руху товару, тобто має місце поява синергічного ефекту, властивого всім системам взагалі і логістичним системам зокрема. У логістичному ланцюзі такий ефект набуває характеру комунікаційного, такого, що зводить до мінімуму ризики втрат у матеріальних потоках (при переміщенні сировини й готової продукції) і спотворень в інформаційних потоках.

Споживчий і конкурентний ризики зменшуються за рахунок отримання додаткової інформації про суб’єкти зовнішнього мікросередовища. Хоча в цілому інформаційний чинник позитивно впливає на всі види ризику.

Зниження економічного ризику неминуче веде до підвищення фінансової стійкості підприємства. Дійсно, зменшення прибуткового ризику (як наслідок зниження ризику у сферах виробництва й збуту) позитивно відображається на обсягу продажів і, отже, надходженні грошових коштів. Іншими словами, підприємство отримує додаткову економію від попередження збитку:

У цій формулі відображається послідовний вплив блоків ризиків згідно зі стадіями руху оборотних коштів. Усередині ж блоку кожен вид ризику розглядається як автономний. У практичних розрахунках необхідно робити поправку на можливий внутрішньоблоковий вплив ризиків. Окрім того, у зв’язку із частим неспівпадінням періодів дії чинників ризику, слід ураховувати припинення або пролонгацію ризику.

Характеризуючи категорію економічного збитку (втрати), можна назвати його кількісною оцінкою економічного ризику. У той же час сам економічний ризик виступає чинником економічної безпеки підприємства. Кількісно визначити цю категорію непросто через суб’єктивність оцінки та відсутність відповідного формального апарату (зазвичай обмежуються якісною шкалою типу «критична», «низька», «задовільна», «висока»).

Окрім того, економічна безпека – це динамічна категорія, тому вона вимагає постійного моніторингу і мікро-, і макросередовища. Стисло етапи забезпечення економічної безпеки можна представити у вигляді наступних блоків:

1. Інформаційний. Збір даних про потенційні внутрішні й зовнішні загрози підприємству.
2. Аналітичний. Вивчення й узагальнення отриманої інформації.
3. Розробний. Пошук заходів, направлених на збереження економічної безпеки.
4. Дієвий. Реалізація пропонованих заходів.

На підтвердження блоку 1 зауважимо, що рівень економічної безпеки залежить як від внутрішніх (у самому підприємстві) змін, так і від коливань зовнішнього середовища. Таким чином, виділимо причини, що визначають загрозу підприємству:

1) «зрив» однієї з підсистем підприємства. У більшості випадків перешкоди долаються власними силами, хоча іноді потрібна допомога сторонніх консультантів;
2) підприємство не встигає адаптуватися до змін зовнішнього середовища. Щоб цього уникнути, необхідно прогнозувати ситуацію. Крім того, слід чітко стежити за можливими змінами, визначивши ключові параметри.
У разі одночасного настання розглянутих подій, імовірність «краху» підприємства наближається до одиниці. Особливо це стосується невеликих підприємств, що не мають необхідної стійкості. Тому однією з тенденцій сучасної економіки виступає глобалізація. Ряд фахівців уважає, що в основі процесів глобалізації лежать зміни, що відбуваються в техніко-технологічному, транспортно-комунікаційному та інформаційному базисах економіки [1-5]. Указані складові знову призводять до логістики, але вже на новому рівні. Логістизація виросла з локальних транспортно-складських об’єднань і зараз набуває як регіонального, так і національного масштабу.
Причому мова йде не тільки про подовження логістичного ланцюга, але й про його розширення, перетворення на логістичну мережу. Іншими словами, відбувається розгалуження логістичного об’єднання, засноване на поглибленні спеціалізації. Наприклад, посередник, що забезпечує просування товару до споживача, передає функцію безпосереднього транспортування транспортно-експедиційній організації, а остання вже укладає договір з автопарком.
Процес інтеграції торкнувся і самих продуцентів. Традиційними формами зв’язку між ними є кооперація і комбінування. Логістизація відкриває простір для об’єднання підприємств, що обрали різну ринкову позицію, в основі якого лежить не технологічна спільність, а бажання згладити спади, властиві життєвому циклу будь-якого підприємства.
Найбільшою стійкістю володіють підприємства-віоленти, особливо на стадії «гордих левів» та «могутніх слонів» [1]. Ці підприємства можуть розглядатися як «логістичне ядро». Підприємства-комутанти виступлять сполучною ланкою логістичного об’єднання із зовнішнім середовищем. Входження патієнтів у логістичне об’єднання знімає для них небезпеку стати заручниками власної ніші. Діяльність експлерентів, що займаються бізнесом першопрохідця, дозволить віолентам уникнути долі «неповоротких бегемотів». В той же час віоленти в змозі профінансувати інноваційні розробки «перших ластівок». [Там само].
Роль експлерентів особливо важлива, оскільки далеко не всі підприємства вирішують застосовувати таку стратегію. Це пояснюється як величезним ризиком, так і перешкодами: наявністю адміністративних і відомчих бар’єрів у командній економіці, істотними ресурсними обмеженнями й зниженням креативної складової в діяльності людей, що властиво ринковій економіці [6, с.180].
Залежно від того, яку стратегію вибирає підприємство, які методи конкурентної боротьби використовує для виживання в ринкових умовах, воно знаходить в логістизації вирішення різних завдань. Такими завданнями є:
для віолентів – розширення збутової мережі;
для патієнтів – розробка неординарних видів сервісу;
для комутантів – уміння оперативно отримати необхідні ресурси;
для експлерентів – пошук найбільш досконалих матеріальних ресурсів, що відповідають новітнім технологіям.
Для всіх підприємств вирішуються проблеми, пов’язані з транспортом, складуванням, інформаційним забезпеченням. Крім того, за рахунок інваріантності розвитку знижується потенційний економічний ризик.
Таким чином, входження до логістичного альянсу економічно вигідне підприємству будь-якої ринкової позиції, оскільки приводить до отримання позитивного ефекту, який утворюється за рахунок:
1) раціонального розподілу і споживання матеріальних ресурсів;
2) повного використання основних фондів, що особливо важливо для устаткування, оскільки дозволяє наблизити термін морального зносу до фізичного;
3) концентрації значних грошових коштів, що є важливим чинником економічної безпеки.
Логістизація зазвичай припускає об’єднання підприємств в економічному, технологічному, організаційному та інформаційному аспектах [1, с.138-139]. Кожен із названих аспектів робить свій внесок до економічної безпеки (табл. 1).

Таблиця 1. – Роль логістизації в забезпеченні економічної безпеки підприємства 

Аспекти логістизації	Роль у забезпеченні економічної безпеки
економічний	підвищення фінансової стійкості за рахунок засобів, що раніше витрачалися на конкурентну боротьбу між учасниками процесу руху товару
	зменшення фінансових втрат у вигляді штрафів у зв’язку з переходом відносин між підприємствами на новий рівень, що є співпрацею учасників єдиного логістичного процесу
технологічний	патентний захист нових технологій
організаційний	фізичний захист матеріально-технічної бази і персоналу
інформаційний	розробка програм захисту інформації

З погляду економічної безпеки логістизація фактично виконує дві функції:
1) страхувальну, направлену на зниження економічного ризику за рахунок об’єднання підприємств;
2) розвивальну, націлену на більш повне й ефективне використання ресурсів.
При цьому не слід забувати, що постановка завдання мінімізації витрат можлива лише при повному задоволенні потреб споживачів. На якісне обслуговування, у першу чергу, й орієнтована логістична стратегія (табл. 2).

Таблиця 2. – Порівняння звичайної і логістичної стратегій підприємства

Таке положення повністю адекватне сучасній економіці, коли ринок продукції все більше поступається місцем ринку послуг. Підприємство-продуцент може самостійно надавати послуги (для цього частіше виділяється відповідний підрозділ), а може передати частину повноважень відповідній (детально описано в [1, с.359]) організації. У рамках логістичного ланцюга (мережі) останнє зручніше, оскільки сприяє розподілу логістичних операцій з матеріальними й сервісними потоками (табл. 3). Спеціалізація логістичних ланок робить їх гнучкішими, що приводить до загальної стійкості логістичного альянсу в умовах постійних змінних вимог ринку.

Таблиця 3. – Порівняння логістичних операцій з матеріальними й сервісними потоками

У цей же час виробник може не перейматися якістю послуг (іноді погане обслуговування асоціюється з неякісною продукцією), оскільки знаходиться з сервісною фірмою «в одній зв’язці». Навпаки, гнучкість логістичного сервісу розглядається як компенсатор ризиків при реалізації продукції, для якої не можна гарантувати стійкий оптимальний режим експлуатації [1, с.390].
Як відомо, процес логістичного обслуговування протікає в трьох стадіях: допродажне обслуговування, надання послуг під час продажу, післяпродажне обслуговування. На перший погляд, найбільш важливою виступає перша стадія. Проте, насправді, якісне виконання послуг на другій-третій стадіях забезпечує не тільки повторне звернення реальних споживачів, але й привертає людей, що яким-небудь чином спілкуються з ними – потенційних клієнтів. Високий рівень логістичного обслуговування часто визначає величину обсягу продажів, що прямо впливає на економічну безпеку всіх підприємств – учасників логістичного об’єднання.
Логістичні об’єднання виявляються стабільнішими, ніж окремі підприємства, оскільки є складнішими й сильнішими системами (чим вищий рівень системи, тим вища її живучість). Проте при створенні складних систем можуть виникнути суперечності між вектор-спрямованістю діяльності її окремих ділянок. Особливо сильно це виявляється при переважанні непродуктивних і антигромадських джерел доходів того або іншого підприємства [5, с.5-6].
Входження України до складу світової економічної спільноти піднімає значущість логістичних об’єднань. Причому утворюються не тільки горизонтально-інтегровані ланцюги, але і вертикально-інтегровані альянси.
Формування логістичних альянсів призводить до нових взаємовідносин між підприємствами: переходу від конкуренції до кооперації, від тактичного до стратегічного планування спільних дій, від короткострокових до довгострокових договорів. Необхідність юридичного оформлення нової організаційної структури вимагає створення нормативно-правової бази, де будуть представлені положення, що стосуються оподаткування (учасники логістичного об’єднання можуть виступати як консолідовані платники податків), порядку розподілу прибутку, стимулювання інновацій. Законодавча основа дасть логістичним об’єднанням імпульс до подальшого розвитку, стане орієнтиром при розробці економічної політики.

Висновки
1. Економічний ризик на рівні підприємства можна представити у вигляді блокової системи. Логістизація впливає на кожен блок. Формальний апарат для визначення вказаного впливу, що виражається у вигляді додаткової економії, яку отримує підприємство, представлений у статті.
2. Сучасний рівень логістизації визначає нову форму об’єднання – логістичну мережу, що надає можливість внутрішньої інтеграції кожному блоку логістичного ланцюга. Автором розглядається аспект об’єднання продуцентів, що вибрали різні конкурентні стратегії, а саме: віолентів, патієнтів, комутантів, експлерентів.
3. Стійкості логістичного альянсу сприяє поділ логістичних операцій на операції з матеріальними й сервісними потоками. Логістичний сервіс, що виступає як визначальний чинник обсягу продажів, – це страховий поліс економічної безпеки підприємства.

Література:
1. Семенко А.И., Сергеев В.И. Логистика. Основы теории. – СПб.: Издательство «Союз», 2006. – 544 с.
2. Кузенко Т.Б. Концептуальні підходи до планування економічної безпеки підприємства // Націоналізація і приватизація: минуле, теперішнє, майбутнє. Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна Серія економічна. – Вип. № 613. – Харків: ХНУ ім. В.Н.Каразіна, 2003. – С.51-60.
3. Ильяшенко С.Н. Составляющие экономической безопасности предприятия и подходы к их оценке // Актуальні проблеми економіки, 2003. – № 3(21). – С. 12-19.
4. Козаченко Г.В., Пономарьов В.П., Ляшенко О.М. Економічна безпека підприємства: сутність та механізм забезпечення: Монографія. – К.: Лібра, 2003. – 280 с.
5. Карнаухов С. Синергетика макрологистических систем // РИСК. – 2003. – № 2(362). – С. 4-15.
6. Годин Ю.Ф. Экономическая безопасность – «всему голова» // ОКО. – 2002. – № 10. – С. 3-16.

Оксана Судакова,
кандидат технічних наук, доцент кафедри економіки підприємства Придніпровської державної академії будівництва та архітектури,
м. Дніпропетровськ


Журнал "Схід", № 3(87) за березень-квітень 2008 р.