Індустрія наукового прогнозу. Оновлення методологічних підвалин

Особистість по своїй волі може стати ініціатором лавиноподібних соціальних процесів, гігантських ланцюгових реакцій, глобальних перебудов, що змінюють хід історії

У центрі уваги автора – новітня зміна методологічних підвалин наукового прогнозування. Головні питання обговорення:

- Яку роль відіграє принцип самоорганізованої критичності в становленні індустрії наукового прогнозу ХХI століття?

- Чи набуде він статусу ключового принципу методології наукової прогностики доби суперіндустріалізму, чи ж перетвориться в різновид екзотичної спекуляції?

Природа як креатор. Проблема підкорення цього креатора владі людини

Природний і соціальний світ, у якому ми живемо, – це світ нелінійної складності. Він є креативним на всіх рівнях мегаструктури матерії. Кварки, протони, нейтрони, атомні ядра, хімічні елементи, головна молекула життя – ДНК, квазари, нейтронні зірки, космічні чорні діри – усі вони створені Природою задовго до появи людини. Природа, таким чином, є незбагненно могутнім креатором.

Чи можливо цей креатор підкорити владі людини й надійно керувати ним? Ця проблема набула надзвичайної актуальності в сучасну добу – добу суперіндустріалізму, – коли індустрія наноінженерних, компьютерно-мережевих та інших супертехнологій дозволяє вченим запускати лавиноподібні процеси, що глобально змінюють фізичний, хімічний, біологічний, соціальний світи.

Домінуюча нині індустрія детерміністичного прогнозування не здатна вирішити цю проблему. Когнітивна міць індустрії детерміністичного прогнозу не викликала сумнівів, поки вона використовувалася в практиці дослідження динамічних систем, що еволюціонують поблизу стану рівноваги. Однак для вивчення складних нелінійних систем, що еволюціонують удалині від рівноважного стану, ця прогностична індустрія виявилася неефективною. Головна причина її неефективності полягає в тому, що далеко від стану рівноваги, тобто поблизу стану хаосу, панує не принцип детермінізму, а принцип самоорганізованої критичності. Цей методологічний принцип стверджує: складна нелінійна система (будь-якої природи), що еволюціонує поблизу стану хаосу, входить у такий режим еволюції, при якому зовсім незначна причина здатна викликати величезні наслідки. На цей факт одним із перших вказав А. Пуанкаре: "Якби ми знали точно закони природи і стан Всесвіту в початковий момент, то могли б точно передбачити стан Всесвіту в будь-який наступний момент. Але навіть і в тому випадку, якби закони природи не являли собою ніякої таємниці, ми могли б знати первісний стан тільки приблизно. Якщо це нам дозволяє передбачити подальший її стан з тим же наближенням, то це все, що нам потрібно. Ми говоримо, що явище було передбачено, що воно управляється законами. Але справа не завжди є такою; іноді невелика різниця в первісному стані викликає велику відмінність в остаточному явищі. Невелика погрішність у першому викликала б величезну помилку в останньому. Прогнозування стає неможливим, ми маємо перед собою явище випадкове" [1, c. 323]. А. Пуанкаре показав, що непередбачені динамічні ефекти виявляються навіть у такій детерміністичній галузі науки, як небесна механіка ("задача трьох тіл"): рух малої планети, яка рухається біля двох зірок з рівними масами може бути надзвичайно складним. Тут будь-яка неточність "роздувається" настільки, що детерміністичний прогноз стає неможливим.

У сучасній методологічній літературі режим еволюції систем далеко від стану рівноваги називається по-різному: "детермінований хаос", "хаос із порядку", "хаос невипадкового походження", "самоорганізована критичність" і т.п. Термін "самоорганізована критичність" означає режим еволюції складної нелінійної системи, коли вона, балансуючи на краю хаосу, прагне зберегти себе. Тут, тобто на краю хаосу, можуть установлюватися нові зв'язки, виникати нові структури, ініціюватися процеси морфогенезу. Реагуючи на внутрішні флуктуації, складна нелінійна система може породжувати емерджентні структури, ланцюгові реакції, лавиноподібні процеси, тобто має певний креативний потенціал. Принцип самоорганізованої критичності є відповідальним за переходи між сполохами і вгасаннями відкритого нелінійного середовища, між розширенням і колапсом Всесвіту, між сном і пильнуванням людини, між підйомом і спадом творчої активності вченого або поета, між революційним підйомом і спадом економічної й політичної діяльності в соціумі.

Із урахуванням принципової обмеженості індустрії прогнозу, яка базувалася на глобальному детермінізмі, неважко зрозуміти, чому вона приречена поступитися місцем новій індустрії, яка концентрує увагу вчених на дослідженні складних систем, що самовільно зорганізовуються й еволюціонують у режимі "сильної нестабільності". Нова індустрія прогнозу базується на припущенні, що навколишній світ наповнений складними нелінійними системами, які еволюціонують у режимі "детермінованого хаосу". Такі системи при слабких впливах можуть самоорганізуватися у відносно стійкий порядок.

Зміна методологічних підвалин індустрії наукового прогнозу – одна з найважливіших подій у науці нового століття. Ключовим принципом нової методології наукового прогнозування стає принцип "самоорганізованої критичності", який виражає головну особливість складних нелінійних систем, що еволюціонують поблизу стану хаосу. Цей принцип стверджує: складна нелінійна система, що еволюціонує поблизу стану хаосу, здатна відповідати на внутрішні флуктуації системи не тільки деструктивними, але й креативними лавиноподібними процесами. Феномен "самоорганізованої критичності" виявляє себе в різноманітних формах: у самоорганізації суперскладних систем на краю хаосу, у виникненні турбулентності в рідині, у лавинах, землетрусах, ядерних і хімічних ланцюгових реакціях, у динаміці плазми, у лазерах, у соціальних і наукових революціях тощо.

Подібна багатоликість і універсальність феномена "самоорганізованої критичності" спонукує методологів науки нашого часу вбачати в концепції "самоорганізованої критичності" праобраз нової парадигми нелінійної теорії складних систем, в обрії якої формується нова індустрія наукового прогнозу. Здатність складних нелінійних систем відповідати навіть на антропогенні дії не тільки деструктивними, а й креативними лавиноподібними процесами, ланцюговими реакціями, призвела до усвідомлення складних нелінійних систем як факторів креативності природи (фізичної, хімічної, біологічної тощо). Оволодіння людиною креативною здатністю природи – стратегічне завдання науки нашого часу.

Визнання креативної здатності складних нелінійних систем приводить до висновку: суперіндустріальний соціальний світ, частиною якого є життя кожного з нас, є креативним не тільки завдяки креативності людини. Креативною може бути будь-яка суперскладна нелінійна система, що еволюціонує відповідно до принципу самоорганізованої критичності.

Отже принцип самоорганізованої критичності породжує кардинально нове розуміння феномена креативності. У картині майбутнього, яка виникає на базі теорії самоорганізованої критичності, людська особистість постає одночасно і автором, і режисером, і актором нової світової драми. Особистість суперіндустріального суспільства, підпорядковуючи своїй волі креативну міць природи, стає суб'єктом таких креативних дій, які глобально перетворюють Всесвіт.

У Всесвіті нелінійної складності креативним діям особистості співпричетне все, що доступно її свідомості. Сам Всесвіт сприймається особистістю як "океан потенцій", як "бурління різних можливостей". Невизначеність іманентно вписана в саме уявлення про складність такого світу нелінійної складності. Невизначеність означає незавершеність будь-якого процесу пізнавальної й практичної діяльності у такому Всесвіті, відкритість і нелінійність результату цієї діяльності.

Принцип самоорганізованої критичності, таким чином, – це своєрідний ключ до осмислення закономірностей, що лежать в підвалинах Всесвіту нелінійної складності. У сучасну добу – добу суперіндустріалізму, коли науково-технологічні дії людини здатні запускати лавиноподібні процеси, що глобально змінюють світ, її майбутнє стає невизначенним і непередбаченим. Впливати на процес формування наукомісткого майбутнього людина зможе лише створюючи індустрію наукового прогнозу, яка базується на основі принципу самоорганізованої критичності. За допомогою такої прогностичної індустрії вчені зможуть не тільки створювати мегапроекти типу Нанотех, Біотех, Генотех, Нейротех, Інфотех, але й практично реалізувати сценарії наукомісткого майбутнього, найбільш сприятливі для землян.

Поле проблем, яке породжується становленням індустрії наукового прогнозу, котра базується на принципі самоорганізованої критичності, неозоре. У центр його нині зміщуються такі проблеми:

- Якими є причини невідворотності нинішньої зміни підвалин індустрії наукового прогнозу?

- До яких наслідків може привести майбутній поступ цієї індустрії?

- Чи здатна людина поставити під надійний контроль креативну міць суперскладних нелінійних систем, що еволюціонують поблизу стану хаосу?

- У який екзистенційний стан може ввести постіндустріальну цивілізацію практика використання суперскладних нелінійних систем, якщо з якихось причин вони вислизнуть з-під людського контролю?

Найскладніший комплекс подібних проблем сьогодні обговорюють методологи не тільки природознавства, а й соціально-гуманітарних наук [2-8]. Головна причина стрімкого зростання інтересу гуманітаріїв до цього проблемного комплексу полягає в тому, що суперіндустріальна цивілізація вступила в добу інформаційно-комп’ютерномережевих супертехнологій, що дозволяють їй опановувати світом складних нелінійних систем, які еволюціонують поблизу стану хаосу. Сьогодні такі складні нелінійні системи експлуатуються у всіх ключових сферах життєдіяльності планетарного соціуму – у технонауці, фінансовій сфері, сфері освіти, охорони здоров'я й нанофармакології тощо. Без індустрії наукового прогнозу, яка розвивається в парадигмі самоорганізованої критичності, суперіндустріальна цивілізація не зможе осягати ні світ темної матерії і темної енергії, ні таємниці головної молекули життя – ДНК.

Отже, цивілізація, яка поширила свою науково-технологічну практику на всі рівні мегаструктури матерії, – починаючи з рівня кварків і закінчуючи рівнем квазарів, – затребувала таку парадигму індустрії наукового прогнозу, яка кардинально відрізняється від залишеної нам у спадщину методології глобального детермінізму. Найбільш впливовою претенденткою на роль такої парадигми індустрії наукового прогнозу сьогодні є парадигма самоорганізованої критичності. Філософське осмислення ключових особливостей цієї нової парадигми, її евристичного потенціалу, її когнітивних наслідків – одне з актуальних завдань філософії науки нашого часу. У ХХI столітті це завдання зміщається в центр найбільш гострих соціально-гуманітарних дискусій.

Мета цієї статті – активізувати філософський дискурс, присвячений практиці розв'язання цього завдання.

Народження парадигми самоорганізованої критичності

Теорія складності, на якій базується нова індустрія наукового прогнозу, використовує загальновідому мову міждисциплінарного спілкування вчених – мову теорії фазових просторів [9]. Динамічними системами в ній називають такі системи, стан яких залежить від часу. Математично поведінка таких систем описується певною сукупністю диференціальних рівнянь, якщо час міняється континуально, або дискретними відображеннями у випадку дискретного часу. Концептуальними репрезентаціями такої поведінки є траєкторії руху точок у фазовому просторі. Фазовий простір, координатами якого слугують ступеня свободи описуваної системи, дає наочне уявлення про динаміку системи у вигляді траєкторії, описуваною точкою, що зображує стан системи. Атрактором системи називається гранична множина точок у фазовому просторі, до якої асимптотично прагнуть фазові траєкторії.

В основі сучасної індустрії прогнозу лежать наступні припущення.

- В оточуючому нас світі можливі три категорії процесів.

- Перша категорія охоплює динамічні процеси, майбутнє яких однозначно визначається минулим. Такі процеси детерміновані, оборотні й повністю передбачувані. У цій тезі виражена суть методології глобального детермінізму.

- Друга категорія – це випадкові процеси, майбутнє яких ніяк не залежить від минулого.

- Нарешті, третя категорія охоплює всі процеси, які формально описуються детерміністичними рівняннями, але їх поведінка може бути прогнозована тільки на невеликий проміжок часу.

Індустрія прогнозу минулих епох вивчала в основному процеси першої категорії, що підкоряються принципу глобального детермінізму. Процеси двох інших категорій виявлялися поза її увагою. На противагу колишній індустрії прогнозу, нова індустрія концентрує основну увагу на дослідженні третьої категорії процесів. Кожному такому процесу відповідає у фазовому просторі не одна єдина фазова траєкторія, а своєрідний "клубок" траєкторій, що розбігаються. Інтервал часу, на який може бути спрогнозований такий процес, залежить від швидкості розбіжності траєкторій цього "клубка".

На відміну від індустрії прогнозу доби глобального детермінізму, нова індустрія розвивається на базі принципу самоорганізованої критичності, який стверджує: поведінка складної системи (фізичної, хімічної, біологічної, психічної, соціальної, гуманітарної) пов'язана з її граничними, критичними станами, тобто з такими станами, при яких імовірність майбутніх подій і їхній масштаб є погано передбачуваними.

Концепція самоорганізованої критичності з'явилася наприкінці 1980-х років і не претендувала на статус парадигми теорії складності. У ті часи неологізм "самоорганізована критичність" позначала вузькоспеціальну концепцію, за допомогою якої П. Бак, Ч. Танги, К. Вайзенфельд [10-13] описували виникнення динамічного хаосу в складних нелінійних системах, тобто таких, що еволюціонують поблизу хаосу. Такі складні системи, у яких за певних умов виникає режим динамічного хаосу, перебувають за "бар'єром розуміння", здійснюваного концептуальними засобами науки доби глобального детермінізму. Парадоксальність поняття "самоорганізованої критичності" полягає в тому, що самоорганізація повинна породжувати тільки порядок, і в жодному разі не хаос. З погляду методології глобального детермінізму, самоорганізація, яка породжує режим динамічного хаосу, – це абсурд. Але саме цей "абсурд" виявляє себе в таких явищах, як землетрус, сходження лавин, ланцюгові реакції, соціальні революції й т.п.

У роботах П. Бака, Ч. Танга, К. Вайзенфельда "самоорганізована критичність" з'являється у вигляді режиму динамічного хаосу. Такий режим виникає завдяки процесам самоорганізації в надрах складних нелінійних динамічних систем, що еволюціонують далеко від стану рівноваги. Як відзначалося вище, системи, що еволюціонують у режимі "самоорганізованої критичності", відрізняються від усіх інших схильністю відповідати навіть на незначні внутрішні флуктуації лавиноподібними процесами, ланцюговими реакціями, глобальними перебудовами. Режим динамічного хаосу, що характеризується "клубком" розбіжних фазових траєкторій, виникає у будь-яких складних самоорганізовуваних системах (фізичних, хімічних, біологічних, соціальних та ін.) за умов максимальної віддаленості від стану рівноваги. Термін "самоорганізована критичність" позначає саме цей режим динамічного хаосу, породжуваний не зовнішніми впливами на систему, а її внутрішніми процесами самоорганізації. Тому така критичність і називається "самоорганізованою".

Перетворенню концепції "самоорганізованої критичності" на парадигму теорії складності сприяли дві обставини. По-перше, доказ плідності цієї концепції в дослідженнях складних нелінійних систем, що еволюціонують поблизу стану хаосу. По-друге, визнання того, що складні системи, які еволюціонують поблизу стану хаосу, зустрічаються не тільки в природознавстві, а й у всіх сферах соціально-гуманітарних досліджень.

Визнання універсальної загальності концепції самоорганізованої критичності перетворило її в об'єкт найгостріших дискусій творців науки нового століття.

Нова методологія прогнозу й проблема ідентифікації тотальності фізичного світу

До відкриття темної матерії й темної енергії в методології природознавства домінувало переконання, що тотальність фізичного світу ідентична тотальності світу адронної матерії. Адронна матерія – це кварки, протони, нейтрони, ядра атомів, атоми, хімічні елементи, молекули (включаючи й молекули життя), мегаоб’єкти (зокрема квазари). З адронной матерії складається вся жива матерія й наші тіла.

Найважливіші досягнення індустрії прогнозу – відкриття темної матерії й темної енергії – кардинально змінили уявлення про тотальність фізичного світу [14-15]. На місці адронної ідентифікації тотальності фізичного світу з'явилася нова – кварк-глюонна. В обрії нової ідентифікації тотальності фізичного світу вчені по-новому побачили становище антропної матерії, її екзистенціальну долю у добу усе більш зухвалих суперколайдерних експериментів над кварк-глюонною матерією. Роз'ясняючи цю обставину, А. Г. Пархомов пише: "Дослідження темної матерії протягом півстоліття після її відкриття становили інтерес лише для астрономів, космологів і аматорів наукової екзотики. В останні роки, після накопичення "критичної маси" знань, стало зрозуміло, що темна матерія є не просто невловимою субстанцією, розчиненою в безмежному Всесвіті, вона є важливим носієм взаємозв'язків між Біосферою й Космосом. Теоретичні роботи й отримані нещодавно експериментальні результати показують реальність практичних застосувань темної матерії, у першу чергу – це нейтрино ультранизькі енергії. Тут відкриваються незвичайні перспективи, можливість по-новому вирішувати проблеми, породжені сучасною цивілізацією" [14, c. 35].

Нова індустрія наукового прогнозу дозволила фізикам побачити поряд із універсумом, повністю заповненим адронною матерією, неозору арену темної матерії й темної енергії. Уся адронна матерія в цій арені становить усього лише острівець, величина якого не перевищує 5% від усієї матерії. Інші її 95 відсотків (тобто майже весь матеріальний світ) поки залишаються невідомими науці. Науковий прогноз процесів, які протікають у цих 95% матерії, – це головне завдання науки нового століття.

Виникнення кварк-глюонної ідентифікації тотальності фізичного світу, у якому складні нелінійні системи, що еволюціонують далеко від стану рівноваги, відіграє чільну роль, породило нове поле проблем методології науки. Найбільш важливими з них є такі:

- У яких напрямках слід змінювати колишню індустрію прогнозу, щоб вона дозволила вченим досліджувати 95% невідомій науці матерії?

- Хто ми у світі темної матерії й темної енергії?

- Яка доля очікує в такому світі адронну матерію, нашу планету, на якій здійснюються усе більш зухвалі експерименти над кварк-глюонною матерією?

- Яка доля може очікувати "дім буття землян" у такому світі?

- Що відбудеться з антропною матерією, якщо супер-хай-тек експерименти на суперколайдерах, могутніших, ніж нинішній Великий Адронний Колайдер, запустять ланцюгову реакцію анігіляції адронної матерії?

- Чи адекватно наука доби модерну визначала місце людини у світі, у якому співіснують адронна матерія, темна матерія й темна енергія?

- Подібні проблеми, список яких можна було б продовжити, невирішувані для індустрії прогнозу, що розвивалася в обрії парадигми глобального детермінізму. Згадані вище 95% невідомої науці матерії нагадують нам, що світ, у якому еволюціонує соціокосмос, – це безодня таємниць, яка ще має бути пізнаною наукою доби суперіндустріалізму.

Таким є довготривале завдання, яке спонукує сучасних творців науки створювати індустрію прогнозу, здатну використовувати зростаючу когнітивну потужність синергетичного симбіозу індустрії знання, компьютинг-індустрії та індустрії супер-хай-тек.

Сфера гуманітарних наук й індустрія прогнозу, що розвивається в обрії парадигми самоорганізованої критичності

Розглянемо причини поступового зростання інтересу гуманітаріїв до концепції самоорганізованої критичності.

У центрі уваги творців соціально-гуманітарних дисциплін всіх часів стояли і будуть стояти питання про людину, соціокосмос як "дім буття землян", про місце цього "дому" у Всесвіті, про його гарантованість, прийдешню долю тощо. Відповіді на ці питання суттєво залежать від того, які саме гіпотези приймаються відносно соціокосмосу, зовнішнього світу, у якому він еволюціонує, про силу науково-технологічного впливу соціокосмосу на зовнішній світ.

Гіпотези, що лежать в основі науки, яка досліджує світ складних нелінійних систем, кардинально різняться від гіпотез, що лежали в підвалинах науки про світ лінійних, детерміністичних систем. У науці попередніх епох зовнішній світ, у якому еволюціонує соціокосмос, розглядався як грандіозна детерміністична система, яка майже не відхиляється від стану рівноваги. Гіпотеза про близькість зовнішнього світу стану рівноваги означає прийняття наступних припущень:

- Детерміністичний зовнішній світ є нечутливим до процесів, які виникають у його власних надрах (зокрема, у соціокосмосі). Якщо на такий світ не впливають потужні зовнішні сили, то він не схильний відповідати на внутрішні флуктуації глобальними перебудовами. Тому тотальні перебудови світу, що ініціюються внутрішніми процесами, є малоймовірними.

- Глобальні перебудови зовнішнього світу, звичайно ж, приховують у собі загрози соціокосмосу. Однак сам соціокосмос мізерно малий порівняно із зовнішнім Всесвітом, щоб ініціювати його глобальні перебудови. Жодні науково-технологічні революції, які виникають у соціокосмосі, не здатні стати "тригерами", тобто механізмами, що запускають ланцюгові процеси глобальних перебудов Всесвіту.

- Оскільки соціокосмос не здатний ініціювати глобальні перебудови Всесвіту, у ньому дозволено здійснювати будь-які науково-технологічні стратегії. Зокрема, у ньому припустима й стратегія колайдингу, яка здійснюється за допомогою суперколайдерів більш потужних, ніж Великий Адронний Колайдер.

Методологія теорії складності, яка розвивається в рамках парадигми самоорганізованої критичності, відкинула всі ці гіпотези. Ця методологія стверджує: Всесвіт, у якому еволюціонує соціокосмос, – це суперскладна нелінійна система, яка може еволюціонувати й поблизу, і вдалині від стану рівноваги. Удалині від рівноваги вона стає досить чутливою до науково-технологічних подій, що виникають у соціокосмосі. У цій тезі про надзвичайну чутливість зовнішнього світу до антропогенних флуктуацій у соціокосмосі, масштаб яких поступово зростає зі зміцненням синергетичного симбіозу індустрії знання, комп’ютинг-індустрії й індустрії супер-хай-тек, виражене головне апокаліптичне попередження методологів "самоорганізованої критичності". Постіндустріальна цивілізація, яка проігнорує це попередження, поставить своє наукомістке майбутнє під знак питання. Немає жодних гарантій того, що вона в гонитві за владою над світом складних нелінійних систем, може виявитися жертвою своєї науково-технологічної активності.

Творці теорії самоорганізованої критичності акцентують увагу на таких особливостях взаємодії соціокосмосу з зовнішнім світом:

Соціокосмос – це "дім буття землян", який в добу супертехнологій перетворився на суперскладну нелінійну систему, що еволюціонує поблизу стану хаосу. Науково-технологічні революції здатні запускати в зовнішньому світі нелінійних систем лавиноподібні процеси, які кардинально перетворюють зовнішній світ. Такі антропогенні перетворення світу нелінійної складності, у якому еволюціонує соціокосмос, можуть виявитися трагічними для "дому буття землян".

У добу, коли наука перетворилася на синергетичний симбіоз індустрії знання, комп’ютинг-індустрії й індустрії супер-хай-тек, людська практика перенесена на найглибший рівень фундаментальної структури матерії – рівень кварків. Практика застосування досягнень науки ХХІ століття кардинально змінює характер взаємодії соціокосмосу зі світом нелінійної складності. Стратегія колайдингу адронної матерії, початок якої поклав Великий Адронний Колайдер, згодом породжуватиме події, здатні запускати лавиноподібні процеси глобальної перебудови зовнішнього світу. Такі глобальної перебудови зовнішнього світу будуть означати, що він еволюціонує як самоорганізована критичність, тобто в режимі динамічного хаосу.

Отже, теорія самоорганізованої критичності пропонує нове розуміння зовнішнього світу, у якому еволюціонує соціокосмос. Зовнішній світ тепер розуміється як суперскладна нелінійна система, що еволюціонує поблизу не стану рівноваги, а стану хаосу.

Теорія самоорганізованої критичності нагадує нам, що людина доби суперіндустріалізму стає суб'єктом планетарних дій, здатних запускати в зовнішньому світі лавиноподібні процеси, що призводять до глобальних трансформацій світу адронної матерії, світу живої матерії тощо.

Таким чином, головна особливість індустрії прогнозу, яка розвивається на базі теорії складності, полягає в тому, що вона формується під наростаючим впливом потужності синергетичної взаємодії трьох когнітивних індустрій: індустрії знання, комп’ютинг-індустрії, індустрії супер-хай-тек. Для техногенної цивілізації наука, яка перетворилася на синергетичну зв'язку трьох зазначених когнітивних індустрій, – це внутрішній фактор, зміна якого суттєво впливає на глобальну еволюцію нашої цивілізації. Людина, яка створює таку науку, отримує нову міру свободи в перетворенні дійсності. Практика застосування досягнень такої науки вводить планетарний соціум у режим "самоорганізованої критичності". Входження цивілізації в цей стан – грандіозна подія, навіть порівняно з масштабами глобальної еволюції.

Саме тому соціально-філософський дискурс про "самоорганізовану критичність" стає трансдисциплінарним. Сьогодні в цьому дискурсі беруть участь не тільки творці науки доби суперіндустріалізму, а й представники всіх соціально-гуманітарних практик.

Наука, що розуміється як синергетична зв'язка трьох когнітивних індустрій, кардинально оновлює колишнє розуміння співвідношення "особистість – суспільство".

Новий поворот у дискурсі з проблемі "особистість – суспільство"

Планетарний соціум, антропокосмос, соціокосмос – це соціальні системи, які підпорядковуються принципу "самоорганізованої критичності". Безліч подібних соціальних систем становить ядро світу нелінійної складності. У таких суперскладних соціогуманітарних системах, що опинилися в граничних станах, співвідношення "суспільство – особистість" кардинально відрізняється від того співвідношення, яке має місце в суспільствах, де панує ідеологія глобального детермінізму.

У суспільствах, еволюція яких відбувається відповідно до принципу "самоорганізованої критичності", навіть незначна зміна критичного параметра може викликати грандіозні наслідки. Особистість у таких суспільствах стає суб'єктом соціальних дій, здатних запускати лавиноподібні соціальні процеси, які спричиняють глобальні перебудови навіть світу адронной матерії. Дії окремої особистості можуть спричинити глобальні події, що змінюють хід історії. Отже у суспільствах, історична еволюція яких розгортається відповідно до принципу "самоорганізованої критичності", відбувається значне підвищення "ролі особистості в історії". Особистість у таких суспільствах по своїй волі може стати ініціатором лавиноподібних соціальних процесів, гігантських ланцюгових реакцій, глобальних перебудов.

Розпоряджаючись технопарком когнітивно-технологічних знарядь науки доби суперіндустріалізму, особистість має можливість здійснювати такі тотальні перетворення, як:

- нанотехнологічний реінжиніринг техносфери;
- генний реінжиніринг світу живої матерії;
- Grid-мережний реінжиніринг Всесвітньої мережі Інтернет;
- глобальне перетворення планетарного комунікативного праксису, здійснюваного за допомогою комп’ютерних мереж типу WWW (Internet) и WWG (Grid);
- наномедичний реінжиніринг фармакологічної індустрії й усієї сфери охорони здоров'я.

Бренд-проекти ХХI століття – Нанотех, Біотех, Генотех, Інфотех, Наномед та ін. – це лише початок наростаючої лавини прийдешніх тотальних реінжинірингів.

Практика тотальних реінжинірингів – це зовсім новий спосіб перетворення не тільки природи, а й соціально-гуманітарної дійсності. Саме вона затребувала кардинально нову індустрію наукового прогнозу, яка розвивається нині в обрії парадигми самоорганізованої критичності.

Література

1. Пуанкаре А. О науке / А. Пуанкаре. – М., 1983. – С. 323.
2. Малинецкий Г. Г. Парадигма самоорганизованной критичности. Иерархия моделей и пределы предсказуемости / Г. Г. Малинецкий, А. В. Подлазов // Известия вузов. Прикладная нелинейная динамика. – 1997. – Т. 5. – № 5.
3. Курдюмов С. П. Нелинейная динамика и проблемы прогноза / С. П. Курдюмов, Г. Г. Малинецкий // Вестник Российской Академии наук. – 2001. – Т. 71. – № 3. – С. 210-232 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nsu.ru/materials/ssl/text/metodics/malinecki1.html.
4. Манн С. Реакция на хаос / С. Манн // ИНТЕЛРОС – Интеллектуальная Россия [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.intelros.ru.
5. Майнцер К. Сложность бросает нам вызов в XXI веке: Динамика и самоорганизация в век глобализации / К. Майнцер [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://spkurdyumov.narod.ru/Mayntser5.html.
6. Матизен Э. В. Самоорганизуемая критичность в динамических системах, далеких от равновесия / Э. В. Матизен, С. М. Ишикаев // XI Российская конференция по теплофизическим свойствам веществ : материалы конф. (4-7 октября 2005 г.). – СПб., 2005. – Т. 1. – C. 125.
7. Капица С. П. Синергетика и прогнозы будущего / С. П. Капица, С. П. Курдюмов, Г. Г. Малинецкий. – М. : Наука, 1997.
8. Андреев А. Ю. История и хаос: новые подходы в синергетике / А. Ю. Андреев, Л. И. Бородкин, М. И. Левандовский // Сравнительное изучение цивилизаций мира. – М., 2000.
9. Абрахам Ф. Д. Введение в теорию динамических систем: язык основных понятий; стратегия метамоделирования / Ф. Д. Абрахам // Синергетика и психология. – М., 2005. – С. 252-263.
10. Bak P. Self-organized criticality: An explanation of 1/f-noise / P. Bak, C. Tang, K. Wiesenfeld // Phys. Rev. Lett. – 1987. – V. 59. – P. 381-384.
11. Bak P. Self-organized criticality / P. Bak, C. Tang, K. Wiesenfeld // Phys. Rev. A. – 1988. – V. 38. – N 1. – Р. 364-374.
12. Бак П. Самоорганизованная критичность / П. Бак, К. Чен // В мире науки. – 1991. – № 3. – С. 16-24.
13. Bak P. How nature works: The science of self-organized criticality. Springer-Verlag, New York, Inc. 1996.
14. Пархомов А. Г. Скрытая материя: роль в космоземных взаимодействиях и перспективы практических применений / А. Г. Пархомов // Сознание и физическая реальность. – 1998. – Т. 3. – № 6. – С. 24-35.
15. Князева Е. Н. Эволюция вселенной с точки зрения синергетики / Е. Н. Князева, С. П. Курдюмов [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://spkurdyumov.narod.ru.

Валентин Лук’янець,
доктор філософських наук, професор, завідувач відділу інституту філософії НАН України

Донецький вісник Наукового товариства ім. Шевченка,
Т. 30. Історія. Філософія