Угода про асоціацію України з ЄС: хто більше отримає переваг?

Чому важливі аспекти для розвитку України розроблялись і зараз розробляються за участю представників інших держав, що є глобальними конкурентами України у багатьох галузях, за їх кошти, які часто надаються як гранти?

Підписання угоди про асоціацію України з ЄС вимагає від України перегляду багатьох стратегічних моментів розвитку нашої держави. Поряд з політичними питаннями і політикою подвійних стандартів до України з боку ЄС, найактуальнішим питанням для нашої держави є її конкурентна спроможність порівняно з країнами "Старої" Європи. Оцінка розвитку демократії (свободи грошей) підписантів Угоди: України та ЄС аналогічна порівнянню можливостей і фінансового досвіду дітей дворічного і восьмирічного віку. В цій пропорції завжди виграватиме старший, навіть незважаючи на його помилки (криза 2008 року тощо). Отже, Україна на сьогодні не має реальних шансів бути рівноправним гравцем з переважною більшістю країн ЄС. Тому найголовнішим для нашої держави на сьогодні є відстоювання своїх інтересів хоча б за тими напрямками, де є можливість швидкого розвитку та можливість хоча б трохи конкурувати.

В ХХІ столітті конкурентність держави залежатиме від конкурентної спроможності робочої сили в державі. Знання, висока кваліфікація на тлі гарного здоров’я, налаштованість на позитивний результат громадян забезпечить ріст добробуту громадян і конкурентоздатність країни. На жаль, існуючі на сьогодні реалії не дають шансів конкурувати в майбутньому не тільки Україні, але й багатьом іншим країнам, ґрунтуючись на "вимогах сталого розвитку", запропонованих Римським клубом (доктор Джон Колеман "Комитет 300. Тайны мирового правительства").

Конкуренція не дозволяє приймати стратегічні рішення одного суб’єкта конкуренції іншим суб’єктом, бо переможець наперед відомий. Тоді з’являється питання, чому важливі аспекти для розвитку України розроблялись і зараз розробляються за участю представників інших держав за їх кошти, які часто надаються як гранти. Результат отримання грантів від інших держав можна проаналізувати на освітній галузі.

Тезою дій конкурентів України було зниження освітнього рівня знань з природничих дисциплін, які відповідальні за конкурентну спроможність, і це їм вдалося. Державний стандарт базової і повної середньої освіти, що був затверджений постановою Кабінету Міністрів України 14 січня 2004 р. N 24, розроблявся на основі гранту і приймався під егідою тодішнього заступника міністра освіти і науки України Огнев’юка В.О., за освітою - вчителя історії і суспільствознавства. До обговорення Державного стандарту базової і повної середньої освіти залучалися в основному педагоги, що фактично не могли відстоювати позиції, які б відрізнялись від запропонованих "грантоїдами". Оскільки мені вдалося попередньо ознайомитися з цим документом і зрозуміти вбивчий вплив цього документу на освіту України, із слабенькою надією на додаткове обговорення із залученням хоча б викладачів Київського національного університету ім. Т.Г.Шевченка, я потрапила на заключне засідання робочих груп по створенню Державного стандарту базової і повної середньої освіти. На засіданні жодного слова не було сказано про міждисциплінарну узгодженість стандартів, як гарантію цілісності і послідовності вивчення предметів. А оскільки термін гранту закінчувався, і звітом за отримані кошти повинен був стати прийнятий Державний стандарт, то на мої обґрунтовані пропозиції продовжити обговорення не було ніякої реакції, а на питання про запропоновану кількість уроків зарубіжної літератури, я отримала відповідь, що кількість уроків визначалася кількістю вчителів російської мови. Закінчилось заключне засідання доповіддю В.О. Огнев’юка про філософію освіти. Мабуть ця доповідь була репетицією перед захистом його докторської дисертації.

Для суспільства основною перевагою прийнятого Державного стандарту базової і повної середньої освіти, що був затверджений постановою Кабінету Міністрів України 14 січня 2004 р. N 24, став термін "гуманізація освіти". Насправді – це "гуманітарщина" освіти, яка стала руйнівною силою для конкурентоздатності України, враховуючи реалії України і менталітет українців. Пояснення цієї тези наведу нижче.

Сучасне виробництво потребує висококваліфікованих робітників. Якщо це промисловість, то сучасне обладнання потребує знань з математики, фізики, хімії тощо. Якщо це сучасне сільське господарство, то без знань біології, зоології, хімії, сучасної техніки не можливо отримати якісну конкурентоздатну продукцію. Для створення конкурентоздатної продукції потрібно, щоб робітники були працездатними, тобто мали гарне здоров’я і були мотивованими. Продукція промисловості і сільського господарства, що реалізується на світових ринках, є не тільки запорукою конкурентності держави, але й добробуту її громадян.

Побудова реального громадянського суспільства можлива лише при активній позиції членів суспільства, що розуміють задачі і вміють оцінювати пропозиції, що нав’язуються владою, опозицією і роботодавцями. Поряд з цим, важливою складовою є вміння виділити аспекти зомбування, що неможливо без ґрунтовних знань з гуманітарних дисциплін. Тут виникає основне питання, яким чином сформувати освітні стандарти, щоб дитина, яка йде до школи, отримала знання, що забезпечать її конкурентоспроможність після закінчення школи не стільки в своїй державі, скільки в світі.

В менталітеті українців можна виділити дві основні складові: "кращий серед своїх" і "неадекватне поклоніння досягненням не своїх". Саме через це в значній кількості українських сімей стараються дітям з раннього віку дати якомога більше знань і вмінь, що в переважній кількості це повертається зворотною стороною, а саме небажанням в юнацькому і дорослому віці поглиблення знань і отримання нових. Перевантаження дітей, відсутність практичних навичок повсякденного життя, нав’язування принципів легкого досягнення мрії і поваги до щоденної праці формує в українському суспільстві зневагу до людини, до держави і загальну байдужість. Саме освітній період в житті дитини в останні десятиріччя приводить до різкого погіршення її здоров’я, зменшуючи її можливості конкурувати. І навіть запропонований людиноцентризм в педагогіці без активних пропозицій реального покращення ситуації в освітньому процесі не дає надій на прогресивні зрушення в освіті.

За реальне покращення ситуації в українському освітньому середовищі відповідають державні інституції, в тому числі і Національні академії наук, в першу чергу Національна академія педагогічних наук України. Реальне покращення ситуації в освіті, як і в медицині, не можна вирішити збільшенням фінансування. Тут потрібні виважені, навіть болючі, промодельовані саме українськими фахівцями з різних наукових і загальнолюдських аспектів пропозиції без різких змін в освітньому процесі. На жаль ці проблеми одноосібно не може вирішити жодна академія, враховуючи реальну ситуацію з їх кадровим потенціалом.

Зважаючи на значний потенціал Всеукраїнської експертної мережі, в наступному матеріалі хочу запропонувати для обговорення деякі пропозиції по зміні ситуації в українській освіті.


Митько Лідія Олексіївна,
директор Інституту гуманітарного розвитку і освітніх технологій