Цей день в історії - події та люди

27.11.2008 08:20:58 |

Свято:

День подяки у США . Офіційно проголошений Авраамом Лінкольном 3 жовтня 1863 р.

90-років від дня заснування Національної Академії наук України.

Події дня:

1095 – Папа Урбан ІІ благословив перший хрестовий похід.

1648 – польський король Ян ІІ Казимир видав універсал, яким гарантувалися козацькі привілеї.

1808 – у зв’язку з вторгненням у Португалію військ Наполеона королівський двір було переправлено до Бразилії, де він залишався до 1821 р. На цей період Бразилія стала центром португальської монархії, а Ріо-де-Жанейро – її столицею.

1880 – оперою Дж. Россіні “Семіраміда” в Римі був урочисто відкритий оперний театр “Констанці” (до 1946 р. Королівський оперний театр). Нині – Римська опера.

1880 – при міністерстві внутрішніх справ царської Росії створено департамент поліції з метою посилення боротьби з революційно-визвольним рухом.

1885 – зроблено першу фотографію метеорита, що падає.

1895 – шведський інженер і підприємець Альфред Нобель підписав заповіт про заснування міжнародних премій, які щорічно присуджуються з процентів на його капітал.

1918 – у приміщенні УНТ по вулиці Великій Підвальній, 36 (нині Ярославів Вал) відбулося перше Спільне зібрання УАН, на якому обрали голову-президента Української академії наук В. І. Вернадського та її секретаря А. Ю. Кримського. Прикметно, що на посаді президента УАН П. П. Скоропадський спочатку хотів бачити М. С. Грушевського, однак той з самого початку відмовився, не бажаючи мати нічого спільного з гетьманською владою.

1971 – радянський міжпланетний космічний апарат “Марс-2” досяг поверхні Марса. 2 грудня почалася передача відеосигналу з поверхні планети.

1973 – на поле Центрального стадіону столиці України футболісти київського “Динамо” вперше вийшли під керівництвом Валерія Лобановського, якого місяць тому призначили старшим тренером клубу. Це була гра з “Штутгартом” в рамках 1/8 фіналу Кубка УЕФА. 30 тисяч киян, які прийшли на матч, не були розчаровані – динамівці виграли у німців з рахунком 2:0. Голи забили Веремєєв і Трошкін. Блохін не зміг реалізувати жодного зручного моменту – до нього в другому таймі персонально прикріпили Шеффера.

Цього дня народились:

1863 – Ольга Юліанівна Кобилянська , українська письменниця. “Мій любий чорненький хтосічок!.. Коли хто нещасний, то мусить бути гордим, інакше не витримає з честю. Нехай хтось не говорить таких слів, що він “хотів би не дожити” і т. п., бо хтось біленький буде плакати. Хтось має мати одвагу до життя, ту найвищу людську одвагу… Все минеться, одна правда зостанеться… Не всі мають те, що хтось має, хтось має іскру в серці, огонь в душі, се, може, не дає щастя, але дає щось більше і вище від того людського щастя, щось таке, чому назви нема в людській мові. Правда ж? правда?.. Якби тепер тут був хтось та ще й хтось, вони пішли б разом над Черемош, от таки зараз, у сю темну-темну ніч, і слухали б, як вода шумить, і дивились би, як зорі пробиваються крізь темні хмари, і згадали б мовчки, не говорячи слова, все найгарніше і все найкраще з свого життя, погляди й руки стрівалися би в темряві і було б так тихо-тихо, дарма, що річка шуміла б… а потім хтось вернув би до хати вже менш смутний. А тепер? Чи хтось менш смутний? Чи хтось чує, як його хтось любить? Хтось його так високо ставить в думці своїй і так заздро боронить від всього, що може вразити чи образити. Нехай хтось не зневажає себе, нехай хтось плаче, коли йому тяжко, але нехай не катує себе, бо комусь іншому болить від того, дуже болить…” Так втішала подругу Леся Українка в одному з листів у серпні 1901 р. Ользі Кобилянській було на ту пору 38 років і вона важко переживала розрив стосунків з Осипом Маковеєм – письменником і головним редактором чернівецької газети “Буковина”. Кобилянська сама запропонувала йому одружитися: “Чи маєте відвагу розпочати життя, як я Вам пропоную? Я маю. Але Ви скажіть рішуче слово, і я піду за Вами…”, - писала вона в одному з листів. Маковею забракло відваги. Він навіть не сказав рішучого “ні”, але невдовзі взяв та й одружився на місцевій міщаночці. Кобилянська була у розпачі. Однією з небагатьох, хто знав про її душевну драму і палко підтримував у нещасті – була Леся Українка. Їх поєднувала щира кількарічна дружба. Товаришки називали одна одну не інакше як “любий хтосічок”, “чорненький хтось” (Кобилянська), “біленький хтось” (Українка). Прикметно, що подібні пестливі звертання більше ні на кого іншого не поширювалися. Панна Ольга та пані Леся не були сентиментальними “баришнями” (радше навпаки) і жодним чином не вітали “сюсюкань”.

1883 – Володимир Миколайович Чирвинський, український геолог, доктор геолого-мінералогічних наук. Склав опис території Києва.

1903 – Ларс Онсагер, американський вчений норвезького походження, фізик-теоретик і фізикохімік, один із творців термодинаміки нерівноважних процесів, лауреат Нобелівської премії з хімії (1968).

1918 – Борис Євгенович Патон, український вчений у галузі електрозварювання, металургії і технології металів, академік АН СРСР і АН УРСР, двічі Герой соціалістичної Праці, Герой України, Президент НАН України.

1928 – Валентин Іванович Грищенко, український вчений у галузі медицини, кріобіолог, директор Інституту проблем кріобіології і кріомедицини, академік НАН України. Всю свою професійну діяльність присвятив проблемам акушерства і гінекології. Одним з перших у цій галузі медицини застосував кріохірургічні методи і гіпотермію. Ініціював створення в Україні екстракорпорального запліднення. Під його керівництвом в Україні народилась перша дитина, запліднена “у пробірці”. Він є автором понад 700 наукових праць та 48 патентів. Методи кріоконсервації запатентовані у США, Великобританії, Німеччині та ін. країнах світу.

1953 – Борис Борисович Гребенщиков, російський поет, композитор і музикант, засновник (1972) і художній керівник групи “Акваріум” (Санкт-Петербург). Лауреат премії “Своя колія” ім. Володимира Висоцького (2003).

1960 – Юлія Володимирівна Тимошенко, прем’єр-міністр України.

Цього дня померли:

1953 – Юджін Гладстоун О’Ніл, видатний американський драматург, лауреат Нобелівської премії з літератури (1936). Хоча творчість письменника неоднорідна, О’Ніл і на сьогоднішній день вважається одним з найкращих американських драматургів. Як писав англійський критик Мартін Сеймор-Сміт, це була “людина, котра спромоглася піднести свої власні тягарі до метафори загальнолюдських тягарів”. Серед кращих п’єс О’Ніла – “Волохата мавпа”, “Любов під берестами”, “Марко-мільйонщик”, “Траур – доля Електри”.

2007 – Наталія Юріївна Дурова, художній керівник (з 1978 р.) і генеральний директор театру “Куточок дідуся Дурова”, народна артистка СРСР і Росії. Лауреат Державної премії СРСР (1987). Визначна дресирувальниця померла на 74 році життя в центральній клінічній лікарні Москви. Останні роки вона страждала на запалення легенів, хворобу Паркінсона. Артистка була віруючою людиною. Зібрала колекцію із 60 дорогих ікон і заповіла їх церкві при “Храмі дитинства”. За три дні до смерті вона склала заповіт. Усі родинні цінності та квартиру у центрі Москви вона заповіла синові Михайлові, з яким не спілкувалася 25 років. Всупереч батьківській волі син відмовився продовжувати професійну династію Дурових і став екскурсоводом.

Источник:	Всеукраїнський прес-центр
Ссылка:	http://presscenter.ukrinform.ua/history.php?hist_id=874

Возврат к списку