На главную страницу
 

Аналитические статьи
Прогнозы экспертов
Юридические консультации
Консультации экспертов
Библиотека экспертов

Авторизация
Логин:
Пароль:
Забыли свой пароль?
Регистрация
Поиск по порталу









nsjewels.com.ua - ювелирный магазин

База знаний / Аналитика / Культура

Світотворчий міф і національна символіка

Версия для печати Версия для печати

Характерною рисою культури Постмодерну є офіційна реабілітація міфологічного досвіду людства, адаптація міфічних стереотипів до різних сфер суспільного буття та формування на їх основі нових світоглядних цінностей. У даній статті подана спроба такої адаптації через аналіз світотворчого міфу і його втілень у національній українській символіці  

Потреба запанування національної ідеї в Україні сягла своїх меж як єдино рятівна для народу, держави, одначе її тлумачення, визначення досі залишається розмитим. Причиною тому є не стільки складність розуміння її сутності, як надмірна політизація й бажання оперувати нею як саме собою зрозумілим поняттям. Тому пропонується постановка такого тлумачення проблеми, крізь призму якого сутність її, здається, є самоочевидною. Оскільки явище національного як такого, виявляє найвищий ступінь природовідповідного буття людини у довкіллі та є результатом філогенетичного розвитку людини, то ця обставина змушує почати з аналізу формування ідеї Першопочатку та її втілення в світоглядних уявленнях. 

Історія формування світоглядно-віросповідних уявлень належить до основоположних передумов сучасного світорозуміння, у т.ч. психологічної сутності самої людини. У цьому контексті уявлення і знання про зародження життя належить до непересічних самоцінностей та не потребує обґрунтування своєї вагомості у формуванні не лише побутової свідомості, а й взагалі системи світовідчуття, світорозуміння, світогляду. Саме вагомість такої „події подій” обумовлює обставляння (обряджання) її звичаєвими конструктами вищого рівня значимості, доцільності. Її винятковість забезпечує, скажімо, тематичній обрядово-святковій різдвяно-новорічній композиції та сукупності звичаїв супроводу обставляння особливої вибірковості, добору найістотніших і найвластивіших народові поведінкових стереотипів; вони, в свою чергу, диференціюючись, вибудовуючи ядро традиційно-побутової культури, можуть найоб’єктивніше репрезентувати самобутність етнопсихогенези, загалом культурно-психологічне обличчя народу. 

Усі, традиційно перенесені до сучасної побутової свідомості уявлення про життєтворення, якщо не містять у собі посилань на міфологічну природу, то неодмінно грунтуються на культурній традиції, коріння якої сягає до архаїчних міфологічних пластів. Міфологічні сюжети різних культур і епох не прагнуть обминати теми первородності, скоріш намагаються вмотивувати та освятити колізії довкола уявлень про Першопочаток. Це властиво не лише українській, а практично всім стародавнім культурам у т.ч. китайській, японській, корейській та ін.  

Сутності об’єктивації міфологічних уявлень та їхньому відображенню в національній орнаментиці присвячено чимало праць, у тому числі й сучасних дослідників Ю.Лотмана, В. Данилейка, Т. Кара-Васильєвої, М. Селівачова, О. Найдена та ін., проте нами не виявлено успішних спроб подолання методологічного бар’єру описовості й належного застосування пояснювального, етнопсихогенезового підходу у розкритті сутності традиційної символіки. У той же час вона та її графічні версії у вигляді орнаментики є складною системою об’єктивованих уявлень, образів, знаків міфологічного, космогонічного походження. Частково природа психологічної детермінованості світотворчих уявлень і втілення їх у традиційно-побутовій культурі розкрита у працях автора [1, с. 6−11], [2, с.107−112], [3, с. 313−315] та ін., що забезпечують передумови розуміння нами методологічних засад тлумачення психології міфів. Слід відзначити, що завдяки їм вдалося провести загадково разючі паралелі між міфологічним образом Першопочатку та графічним відтворенням уявлень про творення Всесвіту, викладеними та синтезованими академіком В.Г.Пановим [4] за найсучаснішими науковими уявленнями вони виявляються надзвичайно близькими. Принаймні, графічне зображення Першопочатку у сучасному науковому баченні за В.Пановим має образ традиційної світотворчої змії, відомої у багатьох культурах. 

Для розкриття сформульованої тези проаналізовано два першородні міфи. Один з них повідомляє про обставини народження першої людини серед подніпровських сколотів, переданих Геродотом з уст еллінів, що мешкають на узбережжі Понту. Ось його стислий сюжет. 

Геракл, „коли він гнав Геріонових бугаїв”, прибув до пустельної країни Скіфії, а точніше до Гелону. Знеможений, він заснув, а прокинувшись, не знайшов коней, що зникли з „божої волі”. У пошуках він дійшов до Гілеї (за сучасними відомостями це територія, що охоплює місцевість від нижнього Подніпров’я до Полтавщини), де в печері натрапив на „істоту подвійної породи: верхня частина її тіла була жіночою, а долішня — зміїною. Ця істота, Єхидна, за умову повернення коней зажадала з’єднатися з Гераклом. Від такого шлюбу народилося троє синів. Найменшому було дано ім’я Сколота (грецьке Скіф) [5, с.182]. Зауважимо – перша людина за повідомленням міфу була народжена змією.  

Там само Геродот повідомляє зміст ще одного міфу про народження першої людини на ім’я Таргітай, батьками якого „як вони (скіфи – В.К.) кажуть, але я цьому не вірю, були, за їхнім твердженням, Зевс і дочка бога річки Борисфена” [5, с.181]. Отже, за другою версією міфу перша людина народилася від шлюбу бога Зевса й доньки бога ріки Борисфена (Дніпра), при тому він дуже сумнівається в істинності повідомлення скіфів, але вони стверджують, що саме так було. Отже, ми маємо, вочевидь, справу з віросповідним явищем народження першої людини від космічного щлюбу двох світотворчих субстанцій. Народжений Таргітай мав трьох синів, найменшому з яких – Колаксаєві (цареві-сонцю!) – випало правити всією державою. 

У контексті наших зацікавлень істотною є тричленність формули творення, що звичайно виглядає як триетапність або трисутність творення життя – дві полярно протилежні світотворчі субстанції (Вогонь і Вода) поєднуються і творять третю, а також статус Сонця-Володаря.. Розбіжності у змістові обох світотворчих міфів мають формальний характер, бо за сутністю – вони є тотожними, доведення чого будуть викладені нижче. 

Графічне зображення сюжету другого міфу може бути подане як бінарна модель світотворення у такому вигляді (рис. 1). Така сигмоподібна фігура у побутовій культурі українців має назву „вертун”, або „вертута”(Черкаська, Кіровоградська та ін. обл.). Також її іноді називають „півсварга”, оскільки два такі зображення, накладені одне на одне, утворюють знак „сварги” – символ Сварога у різних стильових поданнях (рис. 4). У традиційній культурі воно зустрічається як поєднання двох розірваних кілець, спіралей, м’яко сполучених за дотичною інколи з гармонійними відгалуженнями від основної лінії по дотичній (рис. 5). У практичному традиційному вжитку поширеним є геометризоване передавання образу у вигляді поєднання трьох, або п’яти прямих ліній (рис. 6), що може пояснюватися обмеженими виражальними можливостями матеріалів (камінь, цегла, дерев’яні композиції), з часом – стильовими вимогами, скажімо, в архітектурі, декоративних тканинах тощо. 

На нашу думку, таке зображення означає образ творення. Цілком припустимо, що у питомій релігії так позначався й образ Творця. Принаймні, його зображення або композиції на його основі, як найпромовистіші світотворчі символи, обереги, створили ідею увінчання зорового образу навіть християнських культових споруд — бані, куполу – (рис. 7), вони несуть досі одне з центральних образно-зорових навантажень на рівні панівних архітектурних символів на численних храмах (такими є північний фасад церкви на Бересті у Києві, фасад П’ятницької церкви у Чернігові та ін).  

Взагалі описана графічна подача ідеї творення належить до одного з центральних символів зорового естетичного ідеалу в українській традиційній культурі. Там вони представлені у вигляді єдиних уніфікованих композиційних елементів, своєрідних алгоритмів творення „безкінечника”, у грецькій термінології – „меандра” – відомого сакрального символу циклічності й безкінечності Всесвіту. У зображенні першого застосовуються півсварги м’якої, коловидної форми (рис. 8), а другого – геометризованої (рис. 9). У камені названі композиції виконані на ребро поставленою цеглою, тобто сам матеріал зображення зумовлює меандрову, геометризовану виражальну версію. Зазначимо, що місця поєднання двох „півсварг” є, у свою чергу, символом творення – поєднання двох полярно протилежних субстанцій (рис. 10).  

Вони складають основу багатьох сакральних композицій, образотворчих сюжетів і, насамперед, — орнаментів як системи первинного письма, донесення найпотаємніших закодованих знань і вчень. Він є визначальним у велетенській кількості композиційно-просторових вирішень у вжитковому мистецтві, малій та великій архітектурі, світотворчій та національній символіці тощо. 

Абсолютна більшість керамічних виробів трипільської доби орнаментована саме такими символами. Більше того, приватна колекція Трипільського мистецтва, що експонована як постійно діюча виставка у Софії Київській С. М. Платоновим, містить кілька шеститисячолітньої давності макетів тогочасних храмів, на яких у всю площину бокових фасадів зображено такі символи (Рис. 9).

Ідея поєднання двох протилежних субстанцій як передумови творення Першопочатку, життя поширена у багатьох давніх культурах. Більше того, можна твердити, що у більшості міфологічних вчень світу уявлення про Першопочаток є тотожним, принаймні у його графічному відображенні (китайське Інь і Ян (Рис. 12), ведичне Шива та Вишна (Рис. 13) та ін). З огляду на відому українсько-санскритську мовну спорідненість, лексема „вишивати” може етимологічно мати вигляд „Ви(шна)+Шива-ти”. Як твердить О. Братко [7], у межах індоєвропейського простору універсальним було зображення чоловічого первеню у вигляді вертикальної риски, перетнутої горизонтальною рискою – жіночим первенем – як символ народження світу, Першопочатку (Рис. 14). У теперішньому сприйнятті „плюс”, – знак позитивного, добра.

Заслуговує особливої уваги цей символ як домінантна складова доабеткового письма, яке М. Ю. Брайчевський відносить до ідеографічного (ієрогліфічного), тобто системи передавання інформації за допомогою образів (8, 49−50). Навіть побіжне спостереження засвідчує використання світотворчого символу на рівні одного з провідних образотворчих композиційних елементів творення ієрогліфів (всього їх відомо близько тисячі). Більше того, окремі з них є абсолютно тотожними з малюнком герба періоду Київської держави – варто зіставити ієрогліф за №167 і передкласичне зображення герба (див рис.15). Очевидна тотожність ідеї у зоровому поданні її семантичного статусу дає підстави для глибоких і далекосяжних психологічних аналізів, проте це є предметом окремого дослідження. 

Космогонічна формула творення Першопочатку на засадах трисуття розкриває таємниці основ національної символіки: поєднання теплого спектру (вогню) та холодного – (води) відбито у символі національного прапора. Саме жовто-блакитного, але ніяк не синьо-жовтого, як це у спотвореному вигляді затверджено у нашому державному законодавстві. 

Правила науки прапорництва досить чіткі: барви читаються згори донизу, чим передають психогенетичний зміст і співвідношення у поєднанні кольорів як сакрального образу, національної святині.  

Дослідження еволюції форми та змісту національного герба також підтверджує переважання у його композиції світотворчої семантики (Рис 15). Етапи його становлення і набуття сучасної форми корелюють з багатьма знаками вище викладеної ієрогліфічної системи.  

 Уже у вихідних формах тризуба бачимо знайомі моделі творення естетичного ідеалу, для чого варто обернути зображення на сто вісімдесят градусів. 

Однією з причин невдач дешифровки орнаментики було завуження методів тлумачення до описових форм, які потім слугували предметом для умоглядних відтворень, не обіпертих достатньою мірою на системні поліфакторні джерела та передумови творення. Саме так з’явилися „грабельки”, „триріг”, „півень”, „ромб” і ромбовидний орнамент. Цікаво, що останній є найпопулярнішим українським орнаментом геометричного типу, який мистецтвознавці відносять саме до різновиду ромбовидних. Він є не чим іншим, як геометризованою версією типового для української орнаментики безкінечника, або об’єктивованою опредмеченою меандровою ідеєю. У ньому елементами творення ромбічних зображень є ті ж півсварги, або вертуни геометричної версії. Там же інший варіант – мотив безкінечника у рослинній версії, також поширений у традиційній орнаментиці. Трипільська орнаментика посуду побудована на тих же домінантах. Підтвердженням „ланцюга спадкоємності” української традиційно-побутової культури, традиційної ідеології служить широке використання світотворчих символів сколотами (скіфами), особливо розміщення такого віросповідного знаку як символу відзнаки на одязі по лінії рамен, де й зараз звично на військовій уніформі розміщують погони для нанесення символів відзнаки.

 

Архаїчні уявлення втілені в елементах малої архітектури, екстер’єрах та інтер’єрах будівель, вітрових дошках на причілках будинків, „коньках”, оформленні криниць, господарчих приміщень, вітряків, в оздобах меблів.

Рис. 19. Верхній зріз брами в образі півсварги – „оберіг” обійстя, господи (смт. Мельниця Подільська на Тернопільщині)

Давні декоративні вироби (килими, обруси, рушники тощо) часто ще зберігають зображення світотворчих символів на рівні віросповідних знаків, проте у більшості випадків, в основному у процесі світоглядно-релігійних протистоянь, вони залишилися для користувача ознаками красивого, втративши розуміння глибинного змісту.

 

Рис. 22 Сварги на фризі Софії Київської

Слід відзначити, що аналогічні світотворчі символи спостерігаються, крім наведених вище, у багатьох давніх культурах, у яких з часом у процесі самобутнього розвитку етнічних моделей, вони переважно втратилися.

Проте така тяглість описуваних символів, яка спостерігається на території України, не простежується у жодній культурі світу. Прикладом того може слугувати браслет з Мізинської стоянки періоду пізнього палеоліту (рис.24), суцільно орнаментований світотворчими символами, які безумовно мають культове оберегове призначення.

Рис. 24. Фото Мізинського браслету з бивня мамонта і малюнок з нього для чіткішої передачі змісту

У спеціальних дослідженнях відзначається, що такий „орнамент, який народився у Мізині, так і не подолав за кілька тисячоліть північно-західної межі розселення українців” й „автохтонними є ромбо-меандрові візерунки, що трапляються у палеолітичному селищі Мізині коло Новгорода-Сіверського”.”. Ці висновки належать доктору мистецтвознавства М. Селівачову [9, с.47], відомому своїми дослідженнями української культури, орнаментики. Повідомляючи про поширеність „ромбічного” (за усталеною термінологією) орнаменту в багатьох землях сучасної України, автор, разом тим, тут же заперечує свою ж тезу про автохтонність авторів мізинських пам’яток. Він не припускає думки про зародження й еволюційний розвиток такої образної світотворчої та віросповідної системи, втіленої у символі-орнаменті, як акумульованої моделі уявлень про світотворення наших пращурів. При цьому М. Селівачов навіть посилається на літературу, у якій авторство мізинських пам’яток і, природно, орнаменту приписується якійсь художньо обдарованій (всього лиш художньо! – В.К.) оріньяцькій расі, „котра сформувалася в Україні (куди, можливо, перейшла з азійських просторів) і згодом розселилася по Західній і Середній Європі” [там само] Подібна непевність суджень з відвертими натяжками задля того, щоб відмовити своїй землі в авторстві мізинської ідеології, втіленої в орнаменті, з переважанням констатації фактологічних викладок не є чимось незвичним. Стрункість і логічність відтворення світотворчих уявлень здатні забезпечити запропоновані у цій статті методологічні засади, які, звичайно ж, потребують подальшого грунтовного розвитку. 

Міфологічні ідеологеми впродовж тривалого періоду трансформувалися й втілилися практично у всьому культурному обширі України, охопивши світ зооморфних символів, рослинної символіки, „поселившись” у всіх без винятку сферах духовного життя й часто непомітно вживаючись серед нас донині, становлячи неодмінну, органічну частину нашого духовного світу, що дає підстави сформулювати низку висновків: 

1.   Світотворчі уявлення про Першопочаток є тотожними у багатьох давніх культурах від Японії, Китаю й до Південної Америки. 

2.   Незважаючи на те, що психологічна природа адекватності міфологічних уявлень сучасним науковим остаточно не з’ясована, сам факт тотожності змушує ставитися до нього з належною мірою наукової відповідальності, оскільки йдеться не про випадковий збіг. 

3.   Модифікація образу Першотворення у різних культурах впродовж формування етнічних картин світу, зазнаючи уніфікуючих впливів новітніх релігій, урізноманітнила їхнє втілення в національних системах символів, внесла чимало формальних відмінностей в їхніх образах. 

4.   В українській культурі спостерігається тяглість стереотипізованих уявлень про Першопочаток від Мізинських, Трипільських, скіфських (сколотських) зразків до основ сучасної традиційної культури. 

5.   Традиційна ідея світотворення втілена не лише в орнаментах, але й в держаній символіці, символах барв, чисел, вона простежується у народній аксіологічній системі, визначаючи природу традиційної віри і вірувань, закладаючи основи етичного та естетичного ідеалів. Таким чином, можна припустити, що узагальнена традиційна картина світу сформована на викладених у статті уявленнях про засади світотворення, засвідчує у такий спосіб принцип психологічної детермінованості, незглибність дії традиційності. 

6.   Наскрізно відображаючи ідею Першопочатку в усьому процесі культуротворення, уявлення про Світотворення і Творця склали зміст предмету віри, віросповідності, що, незважаючи на жорстокі утиски монопольних релігій, зберегло свій статус святості, щоправда часто у латентній формі. Таким чином, йдеться про основи народної ментальності, об’єктивовані у його способі життя, буття, тобто у звичаєвій культурі. 

7.   Традиціоналізована картина світу як втілення ментальності становить складну систему психічної активності, яка забезпечує людині найдоцільніші (узвичаєні) форми забезпечення життєвих потреб, загалом життєдіяльності, а тому сприймається людиною як найвища життєва цінність.  

8.   Саме такий тип цінності має бути піднесеним державою на найвищий пріоритетний рівень як духовне обличчя народу, стати предметом пробудження історичної пам’яті, національного самоусвідомлення, засобом подолання національного нігілізму, меншовартості та утвердження почуття гордощів за свій народ, землю. Кожен школяр-першокласник має знати, що це люди його, української, землі першими змайстрували космічний корабель і запустили людину в космос, перпшими у світі створили українською мовою двотомник «Енциклопедія кібернетики», що саме два українці – донечанин і львів΄янин вже багато років змагаються між собою за світову шахову корону… 

9.   Сформульована вище система цінностей має скласти психологічний стрижень сутності національної ідеї, яка досі не має чіткої дефініції. Лише за умови донесення до найширшого загалу сутності й справжньої вартості ядра традиційно-побутової культури як середовища формування й розвитку української ментальності можна сподіватися на пробудження могутнього потенціалу національної ідеї, здатної забезпечити створення справді нової і справді української держави. 

Література:

1.    Куєвда В. Світотворчий міф українського етносу. У надрах генетичної пам’яті / Артанія, 1999, №5. – С. 6−11.

2.    Куєвда В. ”Позанаукові” знання у системі етносоціальних уявлень // Проблеми загальної та педагогічної психології: Зб. наук. праць Інституту психології ім. Г.С.Костюка АПН України. –К: 2000 – т. 11, ч.5. – 309 с.

3.    Куєвда В. Етнопсихологічні джерела історичної пам’яті у контексті формування національної свідомості / Проблеми політичної психології та її роль у становленні громадянина Української держави: Зб. наук. праць / За заг. ред. В.М.Литвина та М.М.Слюсаревського. – К.: Інф.-вид. Центр Тов-ва „Знання” України, 2001. –Вип. 3. – 344 с.

4.    Панов В. Эмоции. Мифы. Разум. – М.: Высшая школа, 1992. – 252 с.

5.    Геродот. Історії в дев'яти книгах: пер. з грецької. — К.:, Наукова думка, 1993. – 571 с.

6.    Ілля В. Сварга: Поезії. – Харків: Фірма „Майдан”, 1996. – 208 с.

7.    Братко О. А. Уявлення про світобудову та їх відображення в українській національній символіці (нова наукова гіпотеза). – Вид-во Інституту історії АН УРСР, К.: 1990. – 28 с

8.    Брайчевський М. Ю. Походження слов’янської писемності. Видання 2−ге. – К.:Видавничий дім „КМ Академія”, 2002, — 154 с.

9.    Селівачов М. До специфіки українського народного мистецтва. / Народне мистецтво, 1997, №2. – С. 47.

10.  Соломоник Э.И. Сарматские знаки Северного Причерноморья, К., 1959.

Володимир Куєвда, завідувач лабораторії історії психології інституту психології ім. Г.С.Костюка АПН України, кандидат психологічних наук

Журнал "Схід" — № 3 (69) 2005


| Количество показов: 10369 |  Автор (привязка):  Куєвда Володимир Терентійович |  Голосов:  5 |  Рейтинг:  3.15 | 

Якщо Ви хочете залишити свій коментар, просимо пройти авторизацію

Возврат к списку


Материалы по теме:



Володимир Труш, 10.04.2009 01:15:35 Цитировать Имя

Чому не відкривається жоден малюнок? Адже виходить мандрівка складнми лабіринтами із заплющеними очима! Насправді ж проблема є кореневою для розуміння ядра української культури.



Перейти к обсуждению на форуме >>



Статьи по разделам
АПК (19) 
Демография (97) 
День в истории (49) 
Здравоохранение (195) 
Книжный мир (22) 
Культура (360) 
Лица эпохи (162) 
Молодежная политика (142) 
Наука и технологии (279) 
Образование (552) 
Общество (471) 
Политика (1059) 
Право (360) 
Социология (126) 
Экология (47) 
Экономика (543) 
Энергетика (60) 

ПОДПИСКА

ЭКСПЕРТЫ ВЭС
Костенко Іван Олександрович

ПРОГНОЗ ЭКСПЕРТА

БИБЛИОТЕКА

Між двома світами. Вибранi статтi про українських письменникiв

Всеукраинская экспертная сеть
Разработка ВОНО «Эксперты Украины»
© «ВЭС», 2007
Разработка и поддержка – Всеукраинская общественная научная организация "Эксперты Украины". © Все права защищены. Использование материалов портала разрешается при условии ссылки (для Интернет-изданий – гиперссылки) на www.experts.in.ua