Становлення України як незалежної держави покладає на неї особливу відповідальність за долю історичних та культурних реліквій, що знаходяться на її території. Україну з повним правом можна віднести до країн з багатогранною і цілком унікальною культурною спадщиною — її визначні пам'ятки історії та культури є невіддільною часткою європейського та світового культурного надбання. Україна може пишатися тим, що за загальною кількістю пам'яток та наявністю серед них відомих шедеврів Україна посідає поважне місце у світовому співтоваристві. Однак нинішньому поколінню потрібно докласти чимало зусиль, аби зберегти все це, в належному стані донести до нащадків.
Нині в Україні під охороною держави перебуває понад 130 тисяч пам'яток археології, історії, монументального мистецтва, архітектури та містобудування. На їх базі створено і функціонує 61 історико-культурний заповідник, 13 з яких відповідно до указів Президента України мають статус "національного".
Мережа музеїв України налічує 37 установ, кількість експонатів основного фонду в них становить понад 11 мільйонів одиниць збереження. Окрім цього, в Україні є понад 9 тисяч населених пунктів з цінною культурною спадщиною. Загалом фонд історичних будівель і споруд у них перевищує 70 тисяч об'єктів. Постановою кабміну затверджено список історичних міст і селищ міського типу, до якого включено 401 населений пункт.
Закарпаття в цьому плані також є унікальним краєм, багатим зразками творінь високого змісту та художньої довершеності. Це засвідчують стоянка первісної людини поблизу селища Королево, одне з найдавніших у Європі залізоробне виробництво поблизу Мукачева, сліди різнобічного впливу Римської імперії, великого переселення народів, празької культури. Це й залишки укріплених центрів білих хорватів Унг, Мункач, уривки ряду пам’яток писемності Карпатскьої Русі, древні храми. І, зрештою, це споконвічні прекрасні пам’ятки як живої природи — такі як долина нарцисів, — так і творіння людських рук — Карпатський біосферний заповідник та ряд інших.
На жаль, культурна спадщина Закарпаття потерпає через незначну увагу до неї влади. На превеликий жаль, ледь животіють в регіоні перший в Україні музей під відкритим небом — архітектури й побуту Карпат, практично на межі винищення всіх культурних пам’яток Художній музей ім.. Й. Бокшая та інші унікальні осередки культури. Реставраційні ж роботи ведуться черепашачими темпами.
Залишаються невпорядкованими древній палац і пам’ятки археології городища в Горянах (мікрорайон Ужгорода), жертвам першої світової війни і єврейське кладовище — на Радванці, погруддя письменнику-будителю Євгену Фенцику, ряд монументів радянським воїнам-визволителям, Героям соціалістичної праці тощо.
Справжнім і неповторним дивом нашого краю є дерев’яні церкви. Їх на Закарпатті збереглося ще близько шістдесяти. Переважна їхня кількість споруджена за останні п’ять сторіч і, що найдивовижніше, без єдиного цвяха. Справжньою гордістю краян є триверхі лемківські та бойківські церкви. Збереглося чимало старих храмів, збудованих у стилі готики та бароко. Однак нищить їх не час, а нерідко людська недбалість. Лише за останні кілька років згоріли унікальні дерев’яні церкви XVI-XVIII століть у Стеблівці, Лубні, Новій Розтоці, Руській Долині, Нересниці та інших селах Закарпаття.
Нерідко історико-архітектурні будівлі використовуються під банки, приватні навчальні заклади, а той корчми.
Певна річ, усі ці проблеми виникли не сьогодні, і за один день їх не вирішити. Однак варто вже тепер керівникам на найвищих щаблях влади (бо тт., «внизу», це добре розуміють) усвідомити, що охорона культурної спадщини — це взаємопов'язана система правових, організаційних, фінансових, матеріально-технічних, інформаційних та інших заходів, що здійснюють органи державної влади в межах їх компетенції. Та найперше ця система повинна включати заходи з обліку, запобігання руйнуванню або заподіянню шкоди, забезпечення захисту, контролю за збереженням, утриманням, використанням, консервацією, реставрацією, реабілітацією та музеєфікацією об'єктів культурної спадщини.
Ми повинні зберегти, врятувати й донести до нащадків усе те, чим багатий наш народ. Адже недарма кажуть, що без пісні, — а я собі дозволю додати, й без старовинної ікони, вишиваного рушника, дерев’яної церкви — нема й України. Як нема України без нашого самобутнього народу, яким слід пишатися, якого слід поважати.
| Количество показов: 5076 | Автор: Олеся Волощук | Голосов: 4 | Рейтинг: 3.16 |
Якщо Ви хочете залишити свій коментар, просимо пройти авторизацію