Вина не буде

Якщо українська влада не змінить ставлення до наших виноробів

Гадаю, закарпатці добре пам’ятають антиалкогольну кампанію 80-х років, запроваджену Горбачовим з Лігачовим, під час якої масово вирубалися сотні гектарів елітних виноградників. Область донині відчуває наслідки цих високоморальних, а головне надзвичайно «розумних» діянь тодішніх керівників держави і ту невиправну шкоду, яка була нанесена нашій виноробній промисловості. Хто ж знав, що і в Незалежній Україні теж знайдуться діячі, які з не меншою завзятістю нищитимуть українське виноробство, цього разу, правда, працюючи вже не сокирою, а більш сучасно і філігранно – ліцензіями.

У Бобовищі, одному з центрів виноробства на Закарпатті, я востаннє побував близько двох років тому. Ще тоді, директор АПТП «Бобовищанське» Віктор Дерев’яник передбачав, що його підприємство чекають нелегкі часи, оскільки держава збирається ввести непосильну для маленьких заводів ліцензію на виробництво і торгівлю вином у розмірі 250 000 гривень. Чесно кажучи, тоді не дуже вірилося, що влада таки піде на такий необдуманий поступок, та як виявилося, високих державних мужів більше цікавлять надходження до бюджету, ніж доля невеликих виноробних підприємств, які фізично не в змозі виплатити такі великі кошти за дозвіл на розлив своєї продукції. В результаті АПТП Бобовищанське вже півтора роки, як виробляти та реалізовувати вино, натомість зосередившись на виготовленні соків та первинній переробці виноматеріалів.

За словами Віктора Дерев’яника, попередня ліцензія ще давала можливість виживати. «Ми сплачували 25000 гривень, і мали право як на первинну, так і вторинну переробку. Щоб було зрозуміло – первинна переробка, включає в себе збір урожаю і переробка самих ягід у виноматеріали, вторинна ж – це, власне, і є виробництво вин господарством. А що таке виробництво вина? Це ж і власна марка, і обіг коштів, зайнятість робочих місць – це щоденна робота, в результаті якої ми виробляли продукт, який був обличчям нашого підприємства, візитною карткою села і усього регіону. Деякі підприємства лише розливають вино, ми ж проходимо повний процес від підготовки грунту, вирощення винограду і збору урожаю до переробки і виготовлення вина. Останнього нас нині фактично позбавили», – бідкається Віктор Петрович.

Винороби не виключають, що в даній ситуації зіграло роль і лобі великих підприємств. «На роботу виноробних концернів така ліцензія не дуже то й впливає, – каже Віктор Кузьма, – у них великі обороти і після сплати ліцензії собівартість однієї пляшки впаде, нехай, на 5 копійок. Для нас же це гривня і більше! Тому, гадаю, гігантам виноробної промисловості просто не вигідно, щоб їм поміж ногами пленталися такі маленькі господарства як Бобовищанське», «Леанка», чи інші подібні». До цього слід додати, що таку ж саму ліцензію сплачують і виробники, приміром, горілчаної продукції. «Горілчані магнати виготовляють 500 000 пляшок в добу, а ми 50 000 в місяць», – каже Віткор Петрович. Після цього справді призадумаєшся хто виграв із такої ситуації.

В результаті, після введення в дію ліцензії, в Україні припинили свою виноробну діяльність близько 1300 підприємств, а на Закарпатті – 8 із 17 виноробних заводів. Чимало з цих підприємств не придбало ліцензію навіть на первинну переробку виноматеріалів.

Зрозуміло, що подібна ситуація ніяк не сприяє покращенню якості нашого вина. Деякі спеціалісти стверджують, що 9 із 10-ти пляшок цього хмільного напоюю що стоїть на прилавках наших магазинів, заповнені не вином, а сурогатом. За словами Віктора Дерев’яника, якщо зробити аналіз кількості вино-продукції в торговій мережі, то виявиться, що в нашій країні просто немає стільки гектарів винограду аби їх виробити.

Закарпатські винороби неодноразово зверталися до Прем’єра, в профільні міністерства, до Президента…Просили, щоб влада підійшла до цього питання диференційовано, проаналізувала роботу кожного піідприємства і надавала ліцензії згідно масштабів виробництва, так як це роблять в Європі. «Ми розуміємо, що це стаття наповнення бюджету. Але як можна ставити в рівень завод, який розливає мільйон пляшок вина в місяць і ті підприємства які випускають 50 тисяч? В такому випадку ліцензія не може бути однакова. Чи не розумніше б було для гігантів виноробної галузі залишити на рівні 250 000 гривень, а для таких підприємств як наше, зменшити хоча б до колишніх 25 000?», – запитує у влади Віктор Дерев’янко.

З нетерпінням підприємства кшталту «Бобовищанського» чекали на зміни і прийняття бюджету держави на 2007 рік, тим паче, що зменшення ліцензії вимагали й СОТівські директиви. І парламент ніби-то пішов на зустріч і 17 листопада прийняв Закон «Про внесення змін в деякі закони України (про плату за ліцензії і акцизного збору на виробництво спиртів, алкогольних напоїв і тютюнових виробів), де передбачається, зокрема, і зменшення плати за ліцензію на виробництво вина до 780 гривень, водночас збільшивши ставки акцизного збору на вказану продукцію.

І все здавалося б добре, проблему вирішено, та не все так просто…Фактично тоді ж Верховна Рада у другому читанні проголосувала у другому читанні за текст законопроекту, де встановлений новий розмір ліцензії на гуртову торгівлю, зокрема і винопродукцію у розмірі…500 тисяч гривень! Тобто в дію, фактично, запустили новий механізм збирання коштів з виноробів, вдвічі збільшивши суму зборів. Через що, як то кажуть, віз і нині там.

Близько місяця тому у АПТП «Бобовищанське» приїжджав посол Франції в Україні і був просто вражений тутешніми винами. Гостювали в Бобовищі й інші відомі люди та підприємці. Вони вже нині готові брати у підприємства готовий продукт, бо наше вино дійсно відрізняються від кримських та херсонських. Наші вина мають зовсім інший смак., відрізняються ароматі. «Дуже багато людей хочуть у нас купити виноматеріали первинної переробки. Але ми досить прискіпливо ставимося до таких покупців і продаємо лише тим, які працюють якісно і з душею виконують свою роботу. Є випадки коли ми відмовляємося від контрактів з тими чи іншими виробниками», – каже Віктор Дерев’яник.

Нині бобовищанське вино, зокрема і нашу найвідомішу марку «Троянда Закарпаття», можна придбати лише на території заводу. Щоправда називається воно вже не вином, а виноматеріалом. «Але це чистий продукт, – каже Віктор Петрович – це ідеальна аура, найкращі смаки, вишуканий аромат вин. Мушу вам зізнатися, що для нашого магазину, який розташований на території заводу це дуже вигідна справа. До нас щодня приїжджають екскурсії, ми працюємо з усіма санаторіями Закарпаття. Приїжджають росіяни, туркмени казахи, гості з Європи. Із наших підвалів люди приходять із зовсім іншою думкою про вина. І не ми винні, що наше вино можна скуштувати лише тут, на території заводу».

Нині, як вже згадувалося вище, у Бобовищі замість вина, зосередилися на виробництві соків. «Ми несемо відчутні втрати, – бідкається Віктор Дерев’янко – Соки, звичайно, не приносять того рівня доходів. Хоча з іншого боку, наш березовий сік досить непогано продається продається в Німеччині. І хто його знає, якщо держава і надалі закриватиме очі на такі підприємства як наше, можливо доведеться зосередитися лише на цьому напрямку роботи».

До теми 

Народний депутат України від Закарпаття, член фракції “Наша Україна” Ігор Кріль подав до парламенту законопроект “Про внесення змін до Закону України “Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів” (щодо розмірів річної плати за ліцензії)”, де передбачається зниження вартості ліцензії. А саме: “для підприємств первинного виноробства при переробці тільки власної сировини із середньорічними обсягами переробки до 1,5 тис. тонн – 5000 гривень; для підприємств первинного виноробства при переробці не менше як 50 відсотків власної сировини із середньорічними обсягами переробки до 1,5 тис. тонн – 10000 гривень; для підприємств первинного виноробства при переробці власної та закупівельної сировини із середньорічними обсягами переробки понад 1,5 тис. тонн – 25000 гривень; для підприємств із розливу винопродукції тільки з власних виноматеріалів, обсяги яких не перевищують 25,0 тис. дал – 25000 гривень; для підприємств із розливу винопродукції із власних виноматеріалів не менше як 50 відсотків в обсягах виробництва до 50,0 тис. дал – 50000 гривень; для підприємств із розливу винопродукції із власних виноматеріалів не менше як 50 відсотків в обсягах виробництва до 250,0 тис. дал – 100000 гривень; для підприємств, які не підпадають під вказані вище умови, – 250000 грн.”.

Ми звернулися до нардепа за інформацією щодо подальшої долі цього, без перебільшення, життєво необхідного для виноробів нашого краю законопроекту. «Розроблений і поданий мною законопроект нині на розгляді комітетів Верховної Ради. Я сподіваюся, що здоровий глузд все ж переможе і депутати схвалять закон, який передбачає зниження вартості ліцензії для винзаводів, що займаються виноградарством і свою продукцію виготовляють із власних, а не привозних виноматеріалів. На моє переконання, це не питання наповнення бюджету, це ціна виживання цілої виноробної галузі України і Закарпаття в тому числі. В іншому разі питимемо лише «порошкове» вино», – зазначив Ігор Кріль.