Мова про гуртожитки. А вірніше, про понад 20 тисяч закарпатців, яким доводиться коротати свого віку переважно у справді “побитому Богом і людьми”, як кажуть у народі, відомчому житлі
Якщо за радянські часи їм не “не засвітило” власне житло, то зараз перспективи його отримання й загалом мізерні. Чи є вихід з ситуації? Чи можна сьогодні віднайти механізми, аби перетворити більшість гуртожитків, які зараз нікому не потрібні, у нормальне цивілізоване житло?
Житлова проблема є однією з найгостріших соціально-економічних проблем в Україні. Майже третина населення країни проживає у незадовільних умовах – квартирах, в яких мешкають два або більше наймачів, у непридатних для проживання приміщеннях, гуртожитках, а також у приміщеннях застарілого житлового фонду.
Офіційна статистика стверджує, що поліпшення житлових умов очікують в чергах майже 1,2 мільйонів сімей. Станом на початок року в Україні налічувалося близько 50 тисяч ветхих та аварійних житлових будинків, загальною площею близько 5 мільйонів квадратних метрів.
Ще гірша ситуація на Закарпатті, бо багатоквартирні будинки, які побудовано в області за останнє десятиріччя, можна порахувати на пальцях однієї руки. Ну, хай буде – двох, однак хіба це вирішує проблему?
Те ж саме варто сказати й про предмет нашої розмови – гуртожитки. Ці будівлі, які свого часу підприємства зводили для своїх працівників, здебільшого залишені напризволяще. Про капітальний ремонт, чи бодай навіть санітарний, в таких гуртожитках не йдеться, про такі поняття, приміром, як ремонт водо-, тепло- чи електромереж – й поготів.
А тим часом, люди в таких будівлях переважно стабільно сплачують усі житлово-комунальні послуги. Однак, на противагу від усіх інших закарпатців, через нестачу цих послуг страждають частіше. Річ у тім, що гроші за те ж тепло й воду „йдуть” на рахунки відомств, до яких гуртожиток „належить”, а вже звідти повинні би йти підприємствам-надавачам послуг. Певна річ, останнього здебільшого не відбувається, тому мешканців відомчих гуртожитків відключають від цивілізованих послуг набагато частіше. А кому й що вони можуть доказати?
Між іншим, це лише одна частина проблем. Є проблеми набагато гірші, як, приміром, в одному з ужгородських гуртожитків (за адресою Бородіна, 14): у цьому будинку люди ще донедавна платили по 300-400 гривень на місяць за блок, загальною площею ледве більше 30 квадратних метрів. Запитується, за що такі шалені кошти? За „пральню”, яка розташована в підвалі гуртожитку… Певна річ, ніхто й ніколи до тієї пральні не ходив, бо кожен має свою ванну й воліє сам випрати свій одяг, ніж бозна-як їх випере та й за допомогою яких засобів чужа прачка. До речі, ще й за електроенергію, яку нібито споживає ця пральня, людям доводилося платити...
Чиї гуртожитки? Чиї люди?
Загалом нині в Закарпатській області нараховується близько ста гуртожитків різних форм власності. Проте скільки їх є ще неофіційно – достеменно невідомо. Пояснюється це тим, що статистика ведеться ще за старим житловим кодексом УРСР, який не враховує особливості сьогодення.
Загалом гуртожитки класифікують за такими групами:
- ті, які не увійшли до статутних фондів відкритих акціонерних товариств,
- відомчі гуртожитки державних підприємств,
- гуртожитки, які знаходяться в обласній комунальній власності,
- ті, які входять до статутних фондів відкритих акціонерних товариств.
Щодо першої групи, то в реєстрі держмайна таких є п’ять. З них чотири – в Ужгороді й один – в Мукачеві. Перед міськими радами цих міст неодноразово ставилося питання про передачу гуртожитків у комунальну власність їх територіальних громад. Проте рішення щодо цього досі так і не прийнято.
Однак серед названих категорій є ще й такі, які... нікому не належать! Приклад? Далеко не потрібно й ходити – гуртожиток, що розташований за адресою Можайського, 9. Виявляється, будинок ні за ким не числиться, тобто немає установи, у відомстві якої знаходилося б це житло! Хіба таке може бути? Вирішити проблему цього гуртожитку можна одним шляхом: потрібно облікувати такий гуртожиток, передати його до комунальної власності міста, визначити ЖРЕР, до який обслуговуватиме будівлю.
Однак питання „чий гуртожиток”, виявляється, ще й не таке болюче, як проблема „чиї люди”. Так, саме – чиї люди, бо страшнішого за цей вислів просто не можна вигадати з огляду на ситуацію, яка склалася в гуртожитку, що знаходиться в Ужгороді по вулиці Івана Франка. Мешканці цього житла, як з’ясувалося, просто... не існують! Тобто, не існують „де-юре” ці люди тому, що їм просто відмовили в реєстрації. Важко навіть уявити більше порушення Конституції, ніж це: люди без реєстрації не мають права на жодні встановлені державою соціальні гарантії й пільги. Вони не можуть оформити субсидію на житлово-комунальні послуги, вже не кажучи про те, аби нормально, без проблем, отримати медичну допомогу, оформити новонароджену дитину чи поховати померлого!
Й досі, на жаль, доводиться говорити про те, що мешканці ряду гуртожитків існують у далеко не цивілізованих умовах. Що говорити про те, що не газифіковані, приміром, населені пункти гірських Рахівського чи Тячівського районів Закарпаття, якщо в центрі Ужгорода є будинки, у яких немає блакитного палива! Знову ж таки, це ті ж гуртожитки по вулиці Можайського, „дотягнути” до них газ – потрібно щонайбільше 200 метрів газопроводу, однак на це постійно не вистачає коштів…
Чи є вихід з ситуації?
Свого часу в урядовців виникла чудова ідея – надати можливість мешканцям гуртожитків приватизувати їхні кімнати.
Кожен громадянин України повинен мати власний дах над головою, – здогадалася наша влада, хоча про це давно вже сказано в Конституції. Тодішній Прем’єр, який намагався здобути кілька тисяч голосів на президентських виборах, навіть підписав було термінове доручення з підготовки закону про приватизацію помешкань в гуртожитках для осіб, які не мають власного житла.
Однак час минув, та й чималий, а запропонованих змін – жодних.
Одним з виходів зі становища є передача колишніх відомчих гуртожитків у комунальну власність територіальних громад. Так, у комунальну власність, зокрема в м. Ужгороді та м. Виноградові, уже передано 6 гуртожитків, які переобладнано в житлові будинки посімейного заселення загальною кількістю 240 квартир.
Або ж інакший варіант: для прикладу, Ужгородська міська влада пішла шляхом створення комунального підприємства з утримання гуртожитків – КП „Ужгородські гуртожитки”. Останнє виконує функції, свого роду, житлово-ремонтної організації (той же ЖЕК) й опікується всіма гуртожитками. Однак чи виправдає він своє існування – ще питання.
А поки що в цих горем побитих гуртожитках у бозна яких умовах народжуються діти, змінюються покоління, і люди все ще сподівається, що трапиться в цій країні диво…
| Количество показов: 1542 | Автор: Петерварі Наталія |
Якщо Ви хочете залишити свій коментар, просимо пройти авторизацію