Хартія регіональних мов або демон російської мови

11 червня в Українському Домі в Києві обговорювалася перша доповідь України до Ради Європи, яку готує Міністерство Юстиції, стосовно Хартії регіональних мов або мов меншин. Присутні – а серед них політики (такі як народні депутати України Василь Іванович Волга, Вадим Васильович Колесніченко, Іван Васильович Попеску і Генадій Йосипович Удовенко), науковці (проф. Микола Олександрович Шульга з Інституту соціології і проф. Володимир Павлович Горбатенко з Інституту держави і права ім. Корецького) і представники органів виконавчої влади - з Міністерства Юстиції, Міністерства освіти і науки, Державного комітету телебачення і радіомовлення України і, насамперед, з Державного комітету національностей і релігій, обговорювали офіційний (створений Мінюстом) і альтернативний (створений народним депутатом В.В.Колесніченком) проекти доповіді і проблеми, пов’язані з Хартією. Були також представники організацій національних меншин - поляків (їх представляла одна з двох республіканських організацій – Спілка поляків України в особі заступника голови Aнтона Стефановича), кримських татар, караїмів, греків, росіян і румунів. Останнім пощастило найбільше, бо їх інтереси представляв румун Іван Васильович Попеску, народний депутат України, заступник голови Комітету ВР з питань прав людини, нацменшин і міжнаціональних відносин. Дискусія над проблемами Хартії тривала понад 4 години.

Захід організував Державний комітет національних меншин і релігій, що в новій якості і новим виконуючим обов’язки голови - Георгієм Дмитровичом Поповим почав діяти з 27 березня цього року. Саме Г. Попов почав засідання і поінформував присутніх про те, що доповідь підготувало Міністерство Юстиції, а альтернативну - (її наявність високо оцінив у своєму виступі Анатолій Михайлович Задворний, Радник Уповноваженого ВР з прав людини) опрацював вже згадуваний В. В. Колесніченко. Комітет (депутат ВР Генадій Удовенко звернув пізніше слушну увагу на факт, що незважаючи на конституційний запис про Міністерство, справами національних меншин займається комітет) на сьогодні є єдиним органом, який має спеціальний відділ, що відповідає за виконання Хартії. На заходи, пов’язані з цим у Держбюджеті в 2007 році передбачено 963 тис. грн. Г. Попов наголосив на тому, що Комітет опрацьовує два законопроекти - „Закон про внесення змін до Закону України про національні меншини”, прийнятий 15 років тому 25 червня (саме в цей день відбудеться в Українському Домі всеукраїнська нарада, присвячена річниці прийняття закону) і “Закон України про Концепцію державної етнонаціональної політики”, на виняткову вагу якого звернула увагу абсолютна більшість учасників круглого столу. В.о. голови комітету підкреслив дуже важливий (і дуже симптоматичний для української дійсності факт) відсутності рядка у держбюджеті для органів державної влади, що мають здійснювати заходи, пов’язані з виконанням Хартії і відсутність законів, що виникають з ратифікацією Україною Хартії, що діє на її території починаючі з 1 січня 2006 року.

Учасники говорили про мовні проблеми – насамперед про російську і українську мови, обговорювали питання застосування Хартії, чимало уваги присвятили безпосередньо доповіді.

Мовне питання було присвячено насамперед статусу російської мови. Незацікавлений спостерігач, яким має бути Радник Уповноваженого ВР з прав людини А. Задворний однозначно ствердив, що моніторинг показав порушення мовних прав громадян України. Решта виступаючих була більш різка в своїх оцінках – депутат ВР В. Колесніченко назвав існуючий стан речей мовним расизмом і кричущою дискримінацією, покладаючи відповідальність за це насамперед на Президента України, погляди якого у цій сфері його колега з ВР В. Волга порівняв з поглядами Гітлера і Муссоліні. В.Волга висловив переконання, що без зміни Президента, що проводить націоналістичну політику, змін у цій сфері не буде. Такий вплив Президента у мовній сфері пояснив політолог Володимир Малінкович, на думку якого В. Ющенко сповідує принцип „один народ – одна мова” i керуючись даною засадою саме він (це в свою чергу ілюстрував депутат Харківської обласної ради Володимир Алексєєв) після перемоги Партії Регіонів в парламентських виборах, коли ряд органів місцевого самоврядування спробував застосувати записи Хартії, приймаючі рішення на своїх сесіях про використання російської як регіональної мови, видав наказ про ухилення рішень і власне з його вказівки прокуратура почала, за словами депутата, “чавити” на місцях тих, хто був причетний до цих рішень. Про політичний характер проблеми, багато в чому залежної від впливів сусідніх країн, говорив проф. Микола Шульга з Інституту соціології НАНУ. На його думку, йдеться про символічне вживання мов, бо в дійсності Україна є двомовною – за даними досліджень Інституту, українську знають (розуміють, читають, пишуть) 74% громадян (зовсім не розуміють 0,65%), російську – 80% (відповідно 0,5%). Цю заполітизованість проблеми черговий раз підтвердив депутат ВР Геннадій Удовенко, стверджуючі, на відміну від інших, що “російська мова в Україні не потребує захисту”.

Якщо говорити про доповідь Мінюсту, то її спочатку критикували, а вже потім вислухали інформацію про її підготовку, а саме з неї варто почати. Відповідала за підготовку доповіді Олена Миколаївна Яковенко, начальник відділу співробітництва з міжнародними організаціями Департаменту міжнародного співробітництва Мінюсту України (всіх зацікавлених запрошую на сторінку www.from-ua.com, де є альтернативна доповідь В. Колесніченка з посиланнями на доповідь Мінюсту і уваги до неї народного депутата). Інформацію про виконання Хартії зібрали на місцях, в облдержадміністраціях, в квітні помістили текст проекту доповіді на веб-сайт (доповідь в остаточній версії має 110 сторінок, не враховуючи додатків) і запросили бажаючих обговорити її. Через місяць після обговорення отримали інформацію від В. Колесніченка і декілька пропозицій з областей змінити дані, а 30 травня провели круглий стіл з обговорення Хартії. Пропозиції учасників круглого столу враховано, так само як пропозиції Держкомнацрелігії. Проблемним був незбіг інформації, отриманої з центральних органів влади з інформацією від областей. В цьому контексті не дуже переконливими видаються звинувачення В. Малінковича і В. Колесніченка про закритість групи Мінюсту. Найбільш критичною була оцінка В. Колесніченка, автора уваг до доповіді і альтернативного варіанту доповіді. Він ствердив, що офіційна доповідь маніпулює цифрами і фактами з метою введення в оману експертів Ради Європи, сказав про те, що розподіл коштів на виконання положень Хартії відбувався непрозоро і непропорційно стосовно кількості носіїв мови (в 12 разів більше отримали румуни, ніж росіяни, а білоруси взагалі не отримали нічого), не проведено роботи стосовно визначення територій, на яких будуть захищатися мови. Політолог В. Малінкович закинув авторам методологічну помилку - в доповіді йдеться про національні меншини, а не про мовні групи, що стосується не тільки росіян, а й українців, євреїв і греків.

Якщо говорити про поляків, які цікавлять мене найбільше, то ними ілюстровано факт того, що мову вибирають батьки і тому є понад 100 тис. поляків і лише 5 польських шкіл (в минулому було 3). Нажаль, представників польської спільноти (на відміну від білорусів, євреїв і греків) не було на круглому столі Мінюсту 30 травня, присвяченого обговоренню Хартії (запрошували Спілку поляків України).

Якщо говорити про свої враження від заходу, то мою увагу привернув факт, що урядова сторона воліла триматися окреслення “меншини”, а депутати – окреслення “мовні групи”, при чому перші звертали увагу більше на етнонаціональну політику, а другі, відповідно, на мовну. В цьому плані важливими є погляд проф. М. Шульги про те, що держава не здатна надати умови для розвитку української культури і українською мови, і саме це спонукає правлячі кола до створення демона російської мови, щоб відволікти увагу суспільства від своєї нездатності розвивати українську культуру. Він також слушно підкреслив, що серед політичних партій лише комуністи послідовно намагаються вирішити питання російської мови, а Партія Регіонів тільки робить вигляд, що це робить, при чому прив’язує мову не до росіян, а до російськомовних – не випадково в доповіді нардепа В. Колесніченка (російською мовою) йдеться про “россиян”, а не про “русских”. В цьому контексті прийняття Закону про Концепцію державної етнонаціональної політики, яка багато речей поставила б на свої місця, було б некорисним для Регіонів, які в будь-який момент при існуючому стані речей можуть мобілізувати свій (краще більший, російськомовний, ніж менший, російський) електорат, використовуючи питання російської мови. Прийняття концепції було б на руку державі, в який на сьогодні, як це не дивно після політичної реформи, домінує Президент, реалізуючі реальну, а не тільки декларовану, етнополітику. В цьому контексті занепокоєння викликала інформація І. Попеску про факт, що „в одному румунському селі була ситуація, коли до тиску на батьків в справі написання заяв (заміни румунської школи на українську) залучали СБУ”. Не хотілося б повернення до радянських часів.

І останнє. Я слухав виступаючих і в мене склалося враження, що вони – незалежно від політичної опції, місця роботи і посади „щось знають”, чого не знаю я, і в цьому контексті я не міг часто зрозуміти дійсного сенсу того, про що говорилось в Кобзарській світлиці Українського Дому.