Подання фінансової звітності в Інтернеті: українські реалії

Яку інформацію продавати вигідно?

Теорія інформаційного суспільства є сьогодні однією з найпоширеніших соціологічних концепцій, що дозволяють адекватно осмислити масштабні зміни, які відбулися в західних суспільствах протягом останніх тридцяти років. Запропонована наприкінці 60-х – початку 70-х років, вона була викликана бурхливим розвитком інформатики, обчислювальної техніки й проникнення інформаційних і телекомунікаційних технологій у різні галузі повсякденного життя. Теоретики інформаційного суспільства намагалися передбачити вплив на людину і суспільство новітніх інформаційних технологій. В останні роки теорія інформаційного суспільства більший акцент робить на вирішальну роль телекомунікацій та на вплив новітніх технологій на економіку. Зокрема, відомий американський економіст П. Друкер описує як одну з тенденцій формування інформаційного суспільства, перехід від економіки, заснованій на виробництві, до економічної системи, заснованій на знаннях та інформації.

Сьогодні ні в кого вже не викликає сумнівів, що саме в такому суспільстві ми зараз і живемо.

Інформація стає все більш і більш важливим ресурсом виробництва і чинником суспільного розвитку. Зокрема, все більшу роль відіграє своєчасне отримання різноманітної ділової інформації найрізноманітнішими користувачами за допомогою сучасних телекомунікаційних каналів. Розглянемо, що відбувається з діловою інформацією, коли вона виникає і розповсюджується за допомогою сучасних комп’ютерних інформаційних мереж і, зокрема, Інтернету.

Діапазон ділової інформації досить широкий. Він включає котирування акцій і ціни на товари (такий аналіз можуть виконувати експертні системи). Сюди ж відносяться дані й знання про клієнтів, їх потреби і внутрішні стратегії, про конкурентів, їх продукти і тактику продаж. Нарешті, ділова інформація включає загальні відомості про економіку, ринок, технології, закони і правила, суспільні події.

Частина ділової інформації може інтерпретуватися і оброблятися комп'ютерами. Таку інформацію можна швидко поширювати і використовувати повторно. Тому вона швидко втрачає свою цінність, але з тих же причин досить дорого коштує надійний доступ до потоку такої інформації, що постійно оновлюється.
Набагато дорожче коштує інформація, інтерпретована і проаналізована людьми. Сюди відносяться відбір, класифікація, оцінка, інтерпретація і прив'язка змісту до потреб конкретного користувача. Послуги і обробка даних – найбільш перспективний бізнес. Згідно з прогнозом американського спеціаліста з електронного бізнесу Е. Дайсон [Дайсон, 1997], у діловій сфері основні прибутки фахівці отримуватимуть за подібний аналіз (та переконуючи людей діяти на його основі). На її думку, послуги й обробка даних – найбільш перспективний бізнес.

Зазначені види інформаційних послуг – потоки періодично обновлюваної інформації та аналіз – передбачають не просте копіювання інформації в процесі її передачі користувачам, а певні відносини між постачальником даних і провайдером послуг. Більша частина оплачуваної ділової інформації буде поставлятися й оцінюватися не окремими порціями, а в контексті договірних послуг. Клієнти хочуть знати, у кого вони купують інформацію.

Таким чином, легше отримувати плату не за саму інформацію, а за підтвердження автентичності й достовірності цих даних. Іншими словами, клієнти готові платити за потік інформації або дані від надійного, на їх думку, провайдера. При цьому не так важливо, хто є джерелом цих даних.

В цілому, ринок інтелектуальних цінностей розпадеться на дві частини: з одного боку – цінна, захищена законом інформація. З іншого боку – послуги й процеси, що спираються на безкоштовні або дешеві дані. Загальна ділова інформація буде надходити з перевірених джерел, а специфічна – від багатьох фахівців і з багатьох спеціалізованих джерел. У двох останніх випадках основна частина бізнесу буде в руках не продавців даних, а тих, хто її обробляє і постачає унікальні сервіси [Дайсон, 1997].

Спираючись на викладене вище, можна зробити висновок, що найбільш перспективними напрямками на ринку інформаційної власності є наступні послуги:
а) інтерпретація та аналіз економічної інформації, що отримана з відкритих джерел (аналіз електронної фінансової звітності);
б) гарантування високої якості економічної інформації (аудит електронної звітності);
в) надання на регулярній основі гарантованої економічної інформації.

Рис. 1. Отримання фінансової звітності за допомогою Інтернету.

Аналіз фінансової інформації та завірення її достовірності відносяться саме до дорогих послуг, що базуються на загальнодоступній інформації. Таким чином, можна стверджувати, що в майбутньому стануть актуальні послуги регулярного надання фінансової інформації, завіреної аудитором, в електронному вигляді за допомогою Інтернету.

Кому потрібна фінзвітність?

Фінансова звітність – бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період. Вона містить узагальнені й взаємопов’язані показники про стан та використання основних та оборотних засобів, про джерела формування цих засобів, фінансові результати й напрямки використання прибутку. Також фінансова звітність – це сукупність способів та прийомів узагальнення облікових даних, які є коротким витягом з поточного обліку, що відображає зведені дані про стан та результати діяльності підприємства та його підрозділів за звітний (обліковий) період.

Основне призначення фінансової звітності – надати внутрішнім і зовнішнім користувачам правдиву, достовірну інформацію про майновий та фінансовий стан підприємства, про фінансові результати та ефективність господарювання за звітний період.

Усіх споживачів бухгалтерської, а відповідно, й фінансової звітності умовно можна розподілити на 2 групи:

1) внутрішні (або «свої») – вищі органи, власники, трудові колективи;
2) зовнішні (або «чужі») – органи виконавчої влади та інші користувачі [Бутинець, 2003, с. 347].

Серед внутрішніх користувачів інформаційних ресурсів фінансової звітності господарюючих суб’єктів, які виконують функції менеджменту й безпосередньо зацікавлені в їхній ефективній діяльності виділимо: власників, виконавчі органи управління та трудовий колектив підприємств [Цал-Цалко, 2004].

У показниках фінансової звітності також зацікавлене широке коло зовнішніх користувачів, яких можна поділити на три групи [Цал-Цалко, 2004].

До першої групи належать користувачі інформації, які безпосередньо зацікавлені в ефективній господарській діяльності підприємств, зокрема:
• потенційні інвестори;
• позиководавці;
• кредитори;
• споживачі об'єктів господарської діяльності підприємств;
• громадськість;
• органи державної податкової служби.

До другої групи зовнішніх користувачів інформації фінансової звітності належать ті суб'єкти, які мають не прямий інтерес до фінансового стану респондентів, а використовують її показники для оцінки економічної політики держави та прийняття управлінських рішень в сфері регулювання діяльності економічних систем. Зокрема, це:
• державна комісія з цінних паперів та фондового ринку;
• органи державної статистики;
• місцеві органи державної влади.

До третьої групи зовнішніх користувачів належать ті суб'єкти, які не мають фінансового інтересу до респондентів. Вони, використовуючи інформаційні ресурси фінансової звітності, здійснюють задоволення власних потреб або визначають її, як об'єкт господарської діяльності. До перших можна віднести науково-дослідні установи і навчальні заклади освіти, до других – аудиторів і суб'єкти господарювання з надання інформаційних послуг.

Які є вимоги до фінансової інформації?

Інтерпретація фінансової інформації переважно складається з аналізу фінансової звітності та інших фінансових даних про підприємство з метою оцінити й передбачити його роботу. Основні зусилля зосереджуються на процесі обробки, під час якого надані бухгалтерські дані перетворюються на інформацію, яка дозволяє оцінити економічні та грошові показники. Дуже рідко фінансова звітність у тому вигляді, в якому вона подана, може бути безпосередньо використана для аналізу [Helfert, 1997]. Аналіз фінансової інформації висуває вимоги до її якості (табл. 1)

Таблиця 1.
Вимоги до фінансової інформації про підприємство
 

Останнім часом все більшого розповсюдження набуває отримання даних про підприємство за допомогою мережі Інтернет. Зокрема, інформацію про фінансову звітність підприємства, можна отримати з веб-сайту підприємства, або з сайтів фондових бірж. У США така практика виправдана, оскільки підприємства розміщують фінансову інформацію на веб-сайтах з середини 90-х років ХХ ст. На сьогодні використання веб-технологій для фінансового звітування набуває глобального поширення, як свідчать наступні дослідження:

• 99 зі 100 найкращих компаній рейтингу “Fortune 500” мають власні веб-сайти, 94% з яких містять фінансову інформацію [FASB, 2000];
• 69 відсотків з 10000 корпорацій, які беруть участь в торгах на Нью-Йоркській фондовій біржі, NASDAQ, and TSE, мають веб-сайти, 35% з яких містять фінансову інформацію [Trites, 1999];
• 86 відсотків з кращих 30 підприємств з 22 країн світу (загалом 660 компаній) мають веб-сайти, з яких 62% містять фінансову інформацію [Lymer, 1999].

При цьому споживачі, які намагаються отримати дані для аналізу за допомогою Інтернету, стикаються з наступними проблемами (табл. 2) [Debreceny, 2001].

Таблиця 2
Проблеми пошуку і аналізу фінансової інформації в Інтернеті

Таким чином, шляхи розв’язання проблем, пов’язаних з поганою якістю вихідної інформації, розміщеної у World Wide Web, наступні:
1) технічні:

• впровадження інформаційно-комп’ютерних технологій обліку на різних ділянках діяльності підприємства;
• надання звітної та/або оперативної інформації за допомогою новітніх засобів комунікації (Інтернет, мобільний зв’язок тощо);
• використання електронного цифрового підпису;
• використання засобів автоматичного пошуку й аналізу інформації (програмних агентів)

2) організаційні:

• аудиторське засвідчення звітів, поданих в електронній формі;
• введення стандартів на формат представлення інформації в електронній формі.

До конкретних втілень технічних засобів, які допомагають розв’язати проблеми поганої якості інформації та процедурні проблеми, відносяться сервісно-орієнтована архітектура надання змісту, інтелектуальні інтернет-агенти й стандарт представлення даних XBRL.

Що таке XBRL?

XBRL – це засіб електронної розмітки даних. Його можна порівняти з штриховими кодами або кодами ІSBN на книжках. XBRL є розширенням мови XML (the eXtensіble Markup Language).

Завдяки своїм властивостям XBRL дозволяє здійснювати автоматичний обмін фінансовою інформацією між різним програмним забезпеченням, взаємодіючим за допомогою різних інформаційних мереж, включаючи Інтернет. Вона усуває необхідність повторного введення фінансової інформації, тим самим знижуючи ризик помилкового введення даних та усуваючи необхідність ручного введення для різних форматів (документи, підготовлені текстовими редакторами, документи у форматі HTML для веб-сайту компанії, XML-документи або документи в іншому спеціалізованому форматі звітності). В результаті знижуються витрати компанії на підготовку й передачу фінансових документів, а також спрощується доступ до інформації інвесторам і аналітикам.

Використання XBRL як єдиного формату публікації в Інтернет дозволяє швидко знаходити необхідні фрагменти фінансової інформації, в тому числі за допомогою інтелектуальних агентів.

Кожен звіт описується як набір вкладених груп і елементів. Будь-яка інформація утримується в елементах звітності, а групи використаються для структурування інформації у звіті.

Двома ключовими поняттями в стандарті XBRL є таксономія і реальний документ.

Таксономія – це спосіб опису формальних вимог до звіту, представленому у форматі XBRL. На сьогоднішній день формально розроблені таксономії для торгівельних й промислових підприємств, що використовують звітність відповідно до стандартів US GAAP і ІAS. У процесі розробки перебувають ще кілька таксономій – для МСФО, австралійських, сінгапурських та інших національних стандартів підготовки фінансової звітності [O'Kelly, 2005].

Коли таксономія узгоджена, вона накладається на дані й результат називають реальним документом, що містить розмічені дані.

Вже відомі приклади практичного застосування мови XBRL. Так, наприклад, компанія EDGAR Onlіne у грудні 2001 року оголосила про відкриття веб-сайту "XBRL Express", що покликаний стати відкритим інформаційним ресурсом, який публікує фінансові документи у форматі XBRL. Сайт став майданчиком для компаній, що бажають відкрито опублікувати свою фінансову звітність. Вже зараз на ньому можна знайти фінансову звітність у форматі XBRL більш ніж 80 найбільших компаній з різних галузей бізнесу. Зокрема на ньому розміщена звітність таких відомих компаній як Mіcrosoft, ІBM, Dell, McDonalds, Delta та багатьох інших.

Крім того, у лютому 2006 року державна комісія з цінних паперів та фондового ринку США настійливо порекомендувала компаніям, що беруть участь у торгах на американських біржах, подавати фінансову звітність саме у форматі XBRL.

Подальший розвиток стандарту XBRL стосується зовнішньої фінансової звітності (US GAAP, IFRS, BASEL II тощо). Основі зусилля прикладаються для створення необхідних таксономій, які могли бути сумісними з міжнародними та місцевими стандартами фінансового звітування. Тим не менше, існує ряд інших суміжних проектів. Зокрема, XBRL International випустила базові компоненти XBRL для журналу операцій (XBRL for General Ledger – XBRL GL), що використовує XML-теги при запису даних до журналу операцій комп’ютерної системи бухгалтерського обліку на підприємстві. Стратегічними цілями XBRL є рух назад по ланцюжку постачання інформації з метою впровадження вимог XBRL на більш ранніх стадіях процесу економічного звітування.

Кому потрібна Інтернет-звітність в Україні?

Від представлення підприємствами фінансової звітності у форматі XBRL користувачі фінзвітності отримують численні переваги (табл. 4).

Таблиця 4
Переваги користувачів фінансової звітності у форматі XBRL

Проте для успішного впровадження новітніх інформацій подання і представлення фінзвітності необхідні певні передумови:

а) розвинена інфраструктура засобів телекомунікаційного зв’язку:

• високий ступінь комп’ютеризації суб’єктів підприємницької діяльності;
• значна кількість користувачів Інтернет;

б) існування споживачів фінансової інформації;

в) зацікавленість цих споживачів в автоматичному аналізі фінансової звітності;

г) нормативне затвердження єдиного формату подання фінансової інформації.

В Україні це гальмується певними передумовами:

а) користувачем звітності є переважно держава (податкові органи), а не інвестори. Держава гарантовано отримує фінансову звітність, в державних органів просто відсутні процедурні проблеми, пов’язані з пошуком інформації;

б) мало інвесторів, які зацікавлені в масштабному дослідженні ринків;

в) дуже мало підприємств публікує в Інтернеті свою фінансову звітність, оскільки на таку інформацію немає попиту;

д) відсутня довіра до електронних документів взагалі, оскільки не сформувалась культура користування електронним цифровим підписом;

г) існує недовіра до Інтернету як до джерела інформації для аналізу, оскільки немає практики засвідчення аудиторами електронних документів.

Найбільш ймовірним користувачем звітності, представленої в стандарті XBRL, будуть іноземні інвестори. Проте для інвесторів правова стабільність та політичні гарантії власної діяльності набагато важливіша, ніж те, в якому форматі подана звітність підприємства. Згідно з оглядом українського ринку, виконаним Райффайзен-банком, інвестиції у першому півріччі 2005 році зменшились на 14%. Напевне, в першу чергу це пов’язане з дуже високим політичним ризиком, проте не останню роль відіграє і брак доступної інвесторам фінансової інформації про українські підприємства.

Цілком можлива ситуація, коли наступні п’ять-десять років у фінансовій інформації про підприємство будуть зацікавлені лише державні органи. Слід зазначити, що в Австралії та США саме державні органи є ініціаторами провадження XBRL як нового стандарту подання звітності в електронному вигляді. Зокрема, Комісія з цінних паперів і фондового ринку США дозволила здавати корпоративну звітність в електронному вигляді.

Як це спробували зробити у нас?

Українські органи державної влади роблять спроби запровадити подання обов’язкових звітів в електронній формі. Найбільшу активність виявляє Державна податкова адміністрація України.

Перша спроба ввести стандарт подання податкової звітності в електронному вигляді була зроблена у 1998 році. Восени 1998 року в податкових інспекціях Радянського та Шевченківського районів Києва, згідно з розпорядженням ДПА України № 260-р від 12.09.98 р., відбувся експеримент з подання податкової звітності в електронній формі за допомогою програми „Звіт”. Після випробувань був виданий Наказ ДПА України "Про спрощення процедури звітності до податкових органів" № 581 від 27.11.98 р., який дозволяє здачу податкових звітів у податкову адміністрацію в електронній формі.

Основними перевагами такої ініціативи були:

• економія часу на складання звіту;
• можливість виявлення помилок на етапі складання звіту;
• зменшення часу перевірки звіту податковим інспектором;
• можливість подання звіту до податкової інспекції через Інтернет.

Проте існував ряд факторів, через які перший експеримент виявився невдалим.

Згідно з наказом ДПАУ №581, передачу звітів в електронному вигляді можна виконувати засобами електронної пошти, й через спеціальний протокол. Проте кількість користувачів Інтернету в Україні у 1998-1999 роках складала менше 300 тис. осіб. Крім того, більшість податкових адміністрацій не користувалася послугами доступу до Інтернету. Таким чином, для здачі звітності в електронній формі за допомогою засобів телекомунікації не було необхідної інфраструктури.

Оскільки передати звітність телекомунікаційними засобами зв’язку виявилось неможливо, платникам податків довелось здавати звіти в електронній формі на дискеті. Однак разом з електронним звітом необхідно було здати й паперову копію звіту „для уникнення помилок”, які могли б міститися в електронній версії звіту. Таким чином, час і обсяг роботи, яку було необхідно виконати бухгалтеру для підготовки податкового звіту, суттєво зросли.

В наказі ДПАУ №581 міститься вимога підписувати файл звітності електронним цифровим підписом. Проте на момент видання наказу в Україні не було врегульоване питання використання електронного цифрового підпису та статус електронного документу. Відповідні закони України № 851-IV «Про електронні документи та електронний документообіг» та № 852-IV «Про електронний цифровий підпис» були прийняті тільки в травні 2003 р.

Державна податкова адміністрація України своїм наказом від 5 грудня 1998 року рекомендувала використовувати для заповнення звітності в електронному вигляді програму "Звіт", розроблену ДП "Професіонал". В той самий час формат файлу, в якому зберігається звіт, не було оприлюднено! Таким чином, жоден розробник програмного забезпечення в Україні, окрім ДП „Професіонал”, не міг створити програму (або модуль для існуючої програми автоматизації бухгалтерського обліку) для формування звітності в електронному вигляді. Закритий формат файлу також робив неможливою самостійну перевірку бухгалтером тих даних, які були включені до звіту.

Програма "Звіт" коштувала на час прийняття наказу 540 гривень. Отже, платники податку мали додатково до своїх програм бухгалтерського обліку купувати спеціальну програму для складання податкової звітності, а потім додатково сплачувати за абонентське обслуговування програми.

Перераховані фактори викликали невдоволення платників податків новими правилами подання податкової звітності. Тому експеримент був потроху згорнутий, не без допомоги Державного комітету України з питань розвитку підприємництва (рішення №17-16/3 від 3.03.99).

Наступна спроба врегулювати подання податкової звітності в електронному вигляді відбулась у 2003 році, після прийняття законів України № 851-IV «Про електронні документи та електронний документообіг» та № 852-IV «Про електронний цифровий підпис». ДПА України видала наказ від 23.12.2003 р. № 616 «Про затвердження формату (стандарту) електронного документа звітності платників податків», що регламентує єдиний формат для подання звітності в електронному вигляді для всіх форм податкової звітності.

В додатках до наказу №616 були визначені формат (стандарт) електронного документа звітності платників податків (наведений перелік полів з поясненнями та приклади документів), та описаний формат довідників, які будуть використовуватись в межах формату (стандарту) електронної звітності платників податків. У процесі вибору формату подання електронного звіту було обрано формат файлів на основі мови XML.

Друга спроба ввести подання податкових звітів в електронній формі безперечно врахувала помилки, зроблені при попередній спробі. Зокрема:

1) була розроблена нормативна база щодо статусу електронного документу та електронного цифрового підпису;
2) формати файлу звітності й довідників відкриті та оприлюднені;
3) за час, що пройшов, була розвинута телекомунікаційна інфраструктура. Зокрема, на сьогодні в Україні нараховується до 5,5 мільйонів користувачів мережі Інтернет;
4) з’явились центри сертифікації електронних цифрових підписів;
5) використання формату XML для файлу звіту спрощує самостійну перевірку правильності внесених до нього даних;
6) використання формату XML дозволяє подавати будь-яку звітність з використанням єдиного синтаксису, що дасть змогу уніфікувати обробку документів як для приймаючої сторони, так i для платника;
7) нарешті, формат XML полегшує платнику податків публікацію даних звітності в Інтернеті/Інтранеті (наприклад, на корпоративному веб-порталі).

Однак існує ряд проблемних питань, пов’язаних з новим форматом звітності. Зокрема:

1) стандарт розроблений без урахування існуючих міжнародних стандартів метаданих, таких як Dublin Core або ISO 11179;
2) самостійне складання звіту в форматі XML вимагає спеціальних знань. Бухгалтерові, який не володіє знаннями з програмування, скласти та перевірити такий звіт вручну досить складно. Отже доведеться купувати новий програмний продукт або модуль до існуючої програми бухгалтерського обліку.
3) на сьогодні не існує глобальних XML/XBRL-стандартів податкової звітності, затверджених W3C. Після того, як такі стандарти будуть розроблені й прийняті, для забезпечення сумісності української електронної податкової звітності доведеться змінювати існуючий стандарт її подання.

На разі в кінці листопада 2005 року Державна податкова адміністрація у м. Києві почала експеримент з подання податкової звітності в електронному вигляді через мережу Інтернет (http://www.kyivsta.gov.ua/zvit/zvit_email.htm). Незалежно від того, вдало завершиться цей експеримент чи ні, це означає, що Україна рухається до сучасного інформаційного простору, і вже незабаром питання подання фінансової звітності засобами мережі Інтернет буде на часі в більшості українських підприємств.

Джерела:
1. Debreceny Roger, Gray Glen L. The production and use of semantically rich accounting reports on the Internet: XML and XBRL // International Journal of Accounting Information systems, 2 (2001), pp. 47-74.
2. FASB. Business reporting research project: electronic distribution of business information Norwalk, CT: Financial Accounting Standards Board, 2000.
3. Helfert, Erich A. Techniques of financial analysis: a modern approach / Erich A. Helfert – 9-th ed. – Irwin / Mc Graw_Hill United States of America, 1997. – 457 p.
4. Lymer A, Debreceny R, Gray G, Rahman A. Business reporting on the Internet London: International Accounting Standards Committee, 1999.
5. O'Kelly C. In a nutshell. XBRL developments. - Accountancy Ireland, 2005, August. Vol. 37 No. 4. - pp. 74-75
6. Trites G. The impact of technology on financial and business reporting Toronto: Canadian Institute of Chartered Accountants, 1999.
7. Бутинець Ф.Ф. Бухгалтерський облік в Україні. Міфологія. Частина 2. – Житомир: ЖДТУ, 2003. – 524 с.
8. Дайсон Э. Интеллектуальная собственность в Сети // Компьютерра, 1997. - №7-8(184-185)
9. Закон України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” №996-XIV від 16.07.1999 // Урядовий кур'єр вiд 01.09.1999.

Сердюк А.І.
викладач кафедри економіки
Житомирський державний технологічний університет
м. Житомир