Вища технічна освіта. Куди прямуєш?

Чи можливо синхронізувати вимоги сучасних технологій з можливостями навчання в нинішніх умовах? Усе залежатиме від спроможності вищої школи встигати за розвитком новітніх технологій

Оновлення технологій у всіх галузях народного господарства відбувається настільки стрімко, що вища школа не встигає за цим процесом. Поява нових сфер науки і технологій потребує особливої підготовки спеціалістів у вищих навчальних закладах (ВНЗ). Чи можливо синхронізувати вимоги сучасних технологій з можливостями навчання в нинішніх умовах? Усе залежатиме, у першу чергу, від спроможності вищої школи встигати за розвитком новітніх технологій.

Сьогодні багато критики звучить на адресу Болонського процесу, зовнішнього незалежного тестування випускників шкіл. Але ці два аспекти лише є спробою певним чином упорядкувати навчальний процес у межах країн Європейського Союзу. Їх впровадження в умовах України є неминучим, бо це робить рішучий крок до уніфікації знань, унеможливлює або значно зменшує корупцію при вступі до ВНЗ. Триматись за старі навчальні програми, вузьку спеціалізацію фахівців, традиційні вступні іспити не лише нерозумно, але й призведе до ще більшого відставання нашої вищої школи від сучасних вимог.

Але є такі вимоги, успадковані від минулого, якими нехтувати не можна. До них належать:

- необхідність засвоєння студентами знань з фундаментальних, загальнонаукових та загальнотехнічних предметів (вищої математики, фізики, хімії, нарисної геометрії та графіки, теоретичної механіки, опору матеріалів, деталей машин та теорії машин і механізмів, гідравліки, теплотехніки (теплофізики), загальної електротехніки, основ комп’ютерних знань та ін.). Звичайно, обсяг і глибина цих знань змінюються залежно від фахового спрямування майбутніх випускників вищих технічних навчальних закладів.

- необхідність отримання професійних знань та професійної підготовки майбутніми спеціалістами;

- сьогодні дуже актуальною є гуманітарна освіта в межах загально-технічної підготовки – вивчення основ філософії, історії (у тому числі історії України), доскональне знання хоча б однієї іноземної мови, бажано англійської. Упровадження елементів гуманітарної підготовки спрямоване, у першу чергу, на розвиток усебічно розвинутої особистості.

Зупинимося більш детально на прикладі бакалаврату “Нафтогазова справа” в Івано-Франківському національному технічному університеті нафти і газу, у який увійшли чотири колишні спеціальності – буріння свердловин, видобування нафти і газу, нафтогазопроводи і нафтогазосховища, машини та обладнання нафтових промислів. Здавалося б, що навчання студентів цього бакалаврату має бути однаковим для всіх колишніх спеціальностей. Проте, уведені дисципліни „Основа нафтогазової справи” (перший курс), „Нафтогазова механіка” (другий курс) уже зберігають своє колишнє фахове спрямування. Так, у рамках дисципліни „Нафтогазова механіка” „буровикам” читається механіка гірських порід та механіка руйнування порід; для спеціальності “видобування нафти і газу” – основи фізики пласта; для газанафтотранспорту – механіка ґрунтів, газотрубна динаміка. Таким чином, практично не відбулося групування універсальних навчальних дисциплін для цих спеціальностей. Починаючи з третього курсу, а пізніше на четвертому різниця в навчальних планах складає 7-8, а то і більше дисциплін, викладання яких здійснюється профілюючими кафедрами для “своїх” бакалаврів. Уже це свідчить про суто формальний підхід до Болонського процесу в українському виконанні.

У нафтовій освіті п’ятидесятих років випускник нафтового факультету отримував диплом гірничого інженера з розробки та експлуатації нафтових і газових родовищ, хоча навчався в групах НС (нафтова справа) зі спрямуванням буріння (НСб) або експлуатація (НСе). Усі навчальні дисципліни, а також курсові проекти та курсові роботи були однаковими, а виробничі практики студенти проходили таким чином: одну – на нафтових чи газових промислах, а іншу – на бурових свердловинах. Лише дипломні проекти та переддипломна практика в більшості випадків визначали майбутній фах студента. Добре це чи погано? До позитивних моментів слід віднести те, що студент, який хотів працювати інженером-буровиком, отримував більш широке розуміння своєї майбутньої професії завдяки дисциплінам “Підземна гідравліка”, “Розробка нафтових і газових родовищ” та ряд інших. І навпаки, студент, який хотів працювати на нафтогазопромислах, оволодівав знаннями зі специфіки буріння свердловин.

Сьогодні повертатися до цієї схеми немає потреби. Отже, необхідно використати Болонський процес для уніфікації та поглиблення знань у нафтогазовій справі, тобто на етапі бакалаврату. Необхідно організувати викладання окремих дисциплін викладачами різних кафедр, щоб це складало єдине ціле, як, наприклад, при вивчені “Нафтогазової механіки”. Також доцільно, щоб узагальнюючий курс не випереджував вивчення студентами таких дисциплін, як гідравліка, підземна гідравліка, опір матеріалів, теорії пружності та пластичності й т.і.

На думку багатьох викладачів ВНЗ, за останні 10-15 років рівень знань випускників знизився. Це пов’язано з рядом причин, однією з яких є велика різниця між вимогами ВНЗ та знаннями випускників шкіл. Нинішні умови вступу дають можливість стати студентами технічних (природничих) ВНЗ абітурієнтам зі слабкими знаннями математики та фізики (125 балів). Більшість випускників шкіл не володіють іноземними мовами, частина студентів Сходу та Півдня України не знають і української мови. Таким чином, говорити про глибинну сутність впливу Болонської системи на підготовку фахівців ще зарано.

Також існує проблема неналежної якості знань, які отримують випускники сільських шкіл.

Вплив державної та комерційної форми навчання на студентство теж неоднозначне. Досить часто в групах бере гору “середняк”, який негативно впливає на мотивацію отримання знань іншими студентами. Державні ВНЗ уникають відрахування контрактників, оскільки залежать від коштів цих студентів.

Університети не звітують перед міністерством про працевлаштування випускників небюджетної форми навчання. Часто місце роботи отримує слабший за знаннями випускник-бюджетник, а не сильніший контрактник.

Суворе регламентування кількості професорсько-викладацького складу від наявної кількості студентів також впливає на зниження вимог до знань.

Звичайно, Болонська система з її кредитно-модульним поділом при вивченні окремих дисциплін сприяє більш якісному засвоєнню знань студентами. В університетах США, країн Західної Європи впродовж багатьох десятиліть семестр ділився на дві частини або річне навантаження планувалося на триместри. Це дозволяло згруповувати вивчення малокредитних предметів протягом половини семестру або третини навчального року. Ця система уже багато років працює в Національній академії природоохоронного та курортного будівництва (НАПКБ).

В університетах (академіях) необхідно постійно оновлювати навчальну базу, що потребує написання та видання підручників, посібників, різних методичних розробок. На жаль, сьогодні навчальна база багатьох ВНЗ дуже застаріла, а коштів на її оновлення у ВНЗ немає.

У вітчизняних академіях та університетах друкується чимало підручників та навчальних посібників, довідників, словників. На нашу думку, Міністерству освіти потрібно частину тиражів навчальної літератури українською мовою обов’язково надсилати в університети Півдня і Сходу України, тоді припиняться розмови про відсутність підручників з математики, фізики, опору матеріалів, теоретичної механіки, гідравліки, економічних дисциплін тощо українською мовою. Варто направляти на мовне стажування викладачів Сходу та Півдня в ті університети, де викладання ведеться українською мовою. Найгостріші питання в технічних та класичних університетах – оновлення навчальної і лабораторної бази та працевлаштування своїх випускників.

Виробничі компанії (підприємства) практично не беруть участі в забезпеченні університетів новітнім устаткуванням, відмовляються від проведення всіх видів практик, оскільки для цього у них немає гуртожитків для проживання студентів під час проходження цих практик, а кошторисом ВНЗ не передбачені витрати з цією метою.

Затверджені Міністерством освіти та науки України (МОНУ) плани передбачають навчальне навантаження на викладача 800-1000 годин на рік. Одне це майже унеможливлює постійну роботу викладача над створенням нових підручників, а чітка прив’язка кількості студентів, що припадають на одного викладача, також не сприяє підвищенню вимог до студентських знань.

Так, наприклад, у Бразилії, США та країнах Європи підготовка підручника чи довідника оцінюється як трирічна роботи професора.

У наших ВНЗ підручники пишуть, як правило, ентузіасти. Останніми роками цей ентузіазм зменшується.

Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу (ІФНТУНГ) з 1993 року здійснює цільовий набір студентів з АРК, ураховуючи те, що цей регіон є найперспективнішим із нарощування власного нафтобазо¬видобування. Раніше виїзними екзаменаційними комісіями відбиралися для навчання студенти з Полтавської, Сумської та Харківської областей, де сьогодні добувається основна частина газу та нафти.

Окрім того, у Полтавському технічному університеті імені Кондратюка, а через два роки в Харківському політехнічному університеті з дозволу МОНУ відкрили бакалаврат з “Нафтогазової справи”. Це нібито створює сприятливі умови для навчання випускників шкіл цих регіонів. Однак, “батьки” цієї ідеї не врахували елементарного: щоб мати гідну навчальну базу, професорсько-викладацький склад, потрібно 10-15 років.

У 2002 р. у Криму за ініціативою керівництва ДАТ “Чорноморнафтогаз” відкрився спільний факультет морських нафтогазових технологій ІФНТУНГ та Національної академії природоохоронного та курортного будівництва (НАПКБ) (м. Сімферополь). Студенти цього факультету два роки навчаються в Криму, а завершують навчання в Івано-Франківську. Практику випускники проходять у підрозділах ДАТ “Чорноморнафтогаз”, у проектних та науково-виробничих організаціях півострова, де згодом і працевлаштовуються.

У перші п’ять років існування факультету ДАТ “Чорноморнафтогаз” надавав студентам кредити на 15 років (пізніше скоротили до п’яти років), які повертаються після закінчення навчання. Відмінникам кредитний борг скасовувався. Не дивно, що більшість кримчан навчалися на “добре” та “відмінно”, легко пристосовуючись до україно¬мовного оточення Івано-Франківська.

Цей досвід необхідно запозичити й регіональним ВНЗ, оскільки це лише наближатиме нас до Болонської системи.

Сьогодні існує ще одна проблема – перевиробництво спеціалістів певного спрямування. Давно вже втрачено визначення потрібної кількості спеціалістів, наприклад, з нафтової та газової промисловості, відбувається переви¬робництво випускників денної, заочної форм навчання, до яких додаються ще випускники системи післядипломної освіти. Так, в ІФНТУНГ за останні роки кількість виданих дипломів цих трьох форм підготовки спеціалістів з буріння свердловин, видобування нафти і газу, проектування, будівництва і експлуатації нафтогазопроводів, інженерів-механіків нафтових та газових промислів перевищила 1200 осіб на рік. Ураховуючи те, що нафтогазова галузь знаходиться у певній стагнації, працевлаштування випускників ВНЗ стає проблематичним. Тому мають бути здійснені швидкими темпами радикальні заходи з метою збереження викладацького складу і забезпечення майбутніх випускників університету роботою.

Давно існує необхідність у планово-передбачуваному навчанні студентів з Китаю, Туркменії, Таджикистану, Узбекистану, Єгипту, Іраку, Алжиру, Сомалі, Нігерії та інших країн. Набір студентів-іноземців має бути не хаотичним, оскільки необхідно вирішувати питання україномовної підготовки цих студентів та вирішити на законодавчому рівні проходження ними практик. Звичайно, треба покращити і якість наших студентських гуртожитків. Не було б зайвим щорічно інформувати посольства країн про якість навчання їхніх громадян в Україні.

Друге, але не менш важливе, – це системне навчання спеціалістів, які раніше закінчили навчання у ВНЗ. У західних нафтогазових компаніях давно встановлені правила підвищення кваліфікації спеціалістів, до яких входить навчання новим технологіям інженерів у перші три роки їх роботи (через кожні півроку роботи). Термін такого навчання – один тиждень. На наступних етапах перенавчання здійснюється через кожні один-два роки або при необхідності. Ці цикли навчання складаються з методів керування (менеджменту), економіки, фінансової діяльності. Ще одним навчанням випускників є вивчення іноземних мов для їх використання у певних галузях промисловості.

Сьогодні варто зосередитися на перепідготовці інженерного складу підприємств. Це, у свою чергу, змусить викладача рухатися в ногу з технічним прогресом та водночас дозволить зменшити навантаження на нього з 800-900 до хоча б 250-300 годин на рік.

В умовах України навчання (перенавчання) спеціалістів не регламентоване урядовими постановами, тому МОНУ та Мінпромполітики слід підготувати необхідні урядові рішення та забезпечити їх виконання. Саме ця форма діяльності ВНЗ зможе скоротити навчальне навантаження викладачів ВНЗ та зорієнтувати їх на підготовку навчальної літератури для цієї категорії слухачів у системі післядипломної освіти.

З метою поліпшення підготовки магістрів у практику їх навчання необхідно ввести теоретичні курси з певних розділів математики, фізики, які допоможуть їх майбутній роботі в науково-дослідних лабораторіях. Наприклад, для спеціалістів з буріння свердловин, видобування нафти і газу, їх транспортування слід увести нові курси з теорії пружності, пластичності, реології складних суспензій, спеціальні розділи з гідравліки, теплофізики тощо. Тут варто підійти до навчання магістрів на індивідуальній основі.

В університетах (академіях) зосереджено найбільш потужний науковий потенціал країни. Однак, у більшості випадків цей науковий потенціал реалізується лише у наукових статтях, а в кращих випадках – у монографіях. Створення нових технологій, обладнання, нормативних документів практично не входить до завдань університетів, оскільки ці роботи не фінансуються галуззю. Водночас саме університети можуть стати могутніми генераторами нових технологій, але для цього необхідно, щоб компанії державної чи приватної форми власності ставили перед університетами конкретні тематичні завдання зі встановленими термінами їх розробки, забезпечували фінансування цих робіт хоча б у початкових обсягах, а повністю розраховувалися при виконанні робіт. І ці результати мають корелюватися зі світовими досягненнями галузі.

Не можна оминути й питання системи керівництва ВНЗ. Відомо, що впродовж майже ста років (до 1944 року) ректор “Львівської політехніки” обирався лише на один рік. Зміна ректорів не впливала на якість управління ВНЗ. Ще з радянських часів у країнах-сателітах СРСР (Болгарії, Польщі, Угорщині) ректор обирався лише на один чотирирічний термін, після чого його змінював новий обранець Вченої ради. До речі, у Бразилії ректори ВНЗ (штату Ріо-де-Жанейро або Католицького університету ім. Кеннеді) обираються лише на трирічний термін, і від цього якість управління великими колективами не страждає.

Наша практика, коли ректори працюють 10-20 років і більше, успадкована з часів СРСР і базується на зовсім інших принципах, ніж у передових країнах світу. За наших умов варто було б нормативно обмежити обрання ректорів на один або два терміни. До речі, ректор (і проректори) є виконавцями рішення вчених рад, а не їх керівниками. Узгодження кандидатур на посаду ректора з Міністерством освіти та керівництвом уряду (центрального чи місцевого) є неприпустимим. Цим питанням опікується Вчена рада, яка, як правило, обирає ректора на один-два терміни по три або чотири роки.

Таким чином, зміни, зумовлені Болонським процесом, мають стати ще одним поштовхом для якісних перетворень вищої технічної освіти. Зокрема, особливу увагу необхідно приділити оновленню змісту освіти та вдосконаленню її методології відповідно до суспільних та технологічних перетворень, які відбуваються як у нашій країні, так і у світі в цілому.

Роман Яремійчук,
доктор технічних наук, професор, декан спільного факультету нафтогазових технологій Національної академії природоохоронного та курортного будівництва й Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу

Виокремлені й розглянуті основні проблеми вищої технічної школи в сучасних умовах освіти та відповідно до вимог суспільства

Донецький вісник наукового товариства ім. Шевченка,
Т. 29. Точні науки. Техніка. Гірництво