Сто років енергетичної безпеки: Шляхи прискорення розробки нафтогазових родовищ українського шельфу Чорного й акваторії Азовського морів

…Сьогодні рух у бік освоєння ресурсів Чорного й Азовського морів загальмований. Чи є в Україні правителі, які думають про майбутнє України через 5-10-15 років? Чи тільки "временщики"?

До уваги Президента та уряду України групою фахівців під керівництвом професора Романа Яремійчука, декана спільного факультету нафтогазових технологій Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу та Національної академії природоохоронного і курортного будівництва, лауреата Державної премії України в галузі науки й техніки за 2007 рік у порядку особистої ініціативи підготовлено пропозиції з прискорення розробки нафтогазових родовищ українського шельфу Чорного та акваторії Азовського морів. Матеріали були передані до Уряду, друкувалися в "Кримській світлиці", але не знайшли реального впровадження.

Редакція "Донецького Вісника НТШ" знову звертається до цієї вкрай актуальної для нашої держави теми і запрошує фахівців та політиків до дискусії. Для початку наводимо Пропозиції, опрацьовані під керівництвом проф. Р. Яремійчука, відповіді Мінпалива України на них, а також коментарі керівника проекту Р. Яремійчука.
___________________________________________________________________________

Роман Яремійчук,
доктор технічних наук, професор

Пропозиції щодо прискорення розробки нафтогазових родовищ українського шельфу Чорного і акваторії Азовського морів

Відомими програмами, розглянутими урядом України (1996, 2007 рр.), констатується, що потенційні запаси нафти й газу нафтогазових родовищ українського шельфу Чорного й акваторії Азовського морів оцінюються від 1,5 то 3,0 млрд тонн умовного палива. Фактично, це сторічний обсяг потреби економіки України в нафті й газі, який може бути реальною запорукою енергетичної незалежності й безпеки країни.

Морська територія в межах юрисдикції України, під дном якої знаходяться вуглеводневі ресурси, становить 133 700 км2 і умовно поділяється на порівняно мілководну – шельфову (глибини води в межах 40–90 м) та глибоководну (глибина води 2000–2200 м) частини.

Шельф Чорного моря теж умовно можна поділити на східну та західну частини. У західній частині відкрито низку газових і газоконденсатних родовищ, що розробляються або будуть уведені в розробку в найближчі рік-два (Голіцинське, Архангельське, Штормове, Одеське, Безіменне). Із уведенням в експлуатацію двох останніх родовищ сумарний річний видобуток газу зросте до 3,0 млрд м5.

Геологічними, геофізичними та геохімічними дослід¬женнями останніх 20 років у межах східної частини шельфу Чорного моря від Алушти до кордону між Україною і Російською Федерацією виявлено 16 структур, що кваліфікуються як вуглеводневовміщуючі. Відкриття у 2005 році Суботинського нафтового родовища підтверджує цей прогноз.

За оперативними підрахунками та даними, отриманими параметричною свердловиною № 403 і за результатами випробування свердловини № 1, ресурси Суботинського нафтового родовища оцінюються у 65 млн тонн нафти. Вивчення цього родовища, яке є першим у цій частині шельфу, свідчить про надвисокий потенціал запасів нафти (і газу з газоконденсатом) цього району шельфу.

Попри те, що урядом України в 1998 році була схвалена Програма освоєння вуглеводневих ресурсів українського сектора Чорного та Азовського морів, але за дев'ять років профінансована вона лише на 10% від запланованих цифр, тобто її реалізацію пустили на самоплив. Відповідно, завдання Програми не виконані. Проект нової, уточненої Програми, розроблений ДП "Науканафтогаз" у кінці 2006 року, не визначає чіткої державної політики, стратегії і тактики розвитку акваторії.

Нижче наведено головні причини незадовільного розвитку сировинної бази нафтогазової галузі в українському секторі Азовського та Чорного морів.

ПРИЧИНИ:

Відсутність чіткої і послідовної державної політики з освоєння родовищ вуглеводневих ресурсів в акваторії Азовського та Чорного морів. Збільшення власного видобутку нафти і газу з морських родовищ не визначено ані пріоритетом, ані взагалі одним із реальних шляхів забезпечення національної безпеки в енергетичному секторі.

Облаштування морських родовищ потребує значних інвестицій. Лише для Суботинського родовища необхідно 6-8 млрд дол. США. Зважаючи на фактичну відсутність державної програми, немає сталого державного фінансування за рахунок бюджетних коштів і за рахунок коштів підприємств НАК "Нафтогаз України". НАК "Нафтогаз України", його підрозділи, у тому числі ДАТ "Чорноморнафтогаз", за десятки років на практиці показали неспроможність ефективно інвестувати й виконувати функції генерального замовника масштабних геологорозвідувальних та експлуатаційних робіт. Об'єктивно це є результатом ринково необгрунтованого державного управління й регулювання в цьому секторі, спрямованих лише на вирішення соціальних завдань, а це поглиблює кризову ситуацію і не створює умов для інвестування.

Відсутні чіткі, прозорі й гарантовані механізми залучення зовнішніх інвестицій одночасно зі збереженням державного контролю в цьому стратегічному секторі.

Відсутня внутрішня міжгалузева координація. Сьогодні в Україні немає виробництва обладнання для прискореного освоєння цих ресурсів – підводного обладнання, устаткування для буріння горизонтальних свердловин, стаціонарних бурових платформ, самопідйомних та напівзанурених бурових установок, кораблів для буріння свердловин у глибоководній частині Чорного моря, трубоукладочних барж, гідротехнічних споруд. Крім того, відсутня в необхідних обсягах супутня техніка для прокладення морських трубопроводів, кораблів супроводу буріння та експлуатації свердловин, авіації (вертольотів).

На жаль, жодного разу не розглядалося в належному вигляді питання кадрового забезпечення таких масштабних робіт.

Для прискореного освоєння ресурсів лише у східній частині шельфу Чорного моря необхідно в найбільш стислі терміни виконати тривимірні сейсмічні дослідження (3Д), для виконання яких в Україні немає ні коштів, ні власного обладнання. Виконання цих досліджень дозволяє в чотири рази скоротити обсяг розвідувального буріння.

Для виконання цих великомасштабних робіт слід також врахувати вимоги до захисту навколишнього середовища, беручи до уваги й те, що цей регіон є сейсмічно активним. Будь-яке послаблення екологічних вимог може завдати непоправної шкоди басейну Чорного та Азовського морів.

В Україні відсутня структура для наукового та технологічного супроводу цих великомасштабних робіт. Крім ТОВ "Інститут ШЕЛЬФ", інші наукові заклади виконують лише окремі етапи досліджень (Інститут УкрДГР, ДК "Науканафтогаз", Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу). Тому в короткі терміни потрібно сформувати та визначити головну наукову та проектну організацію для цих цілей.

Безумовно, першочерговим проектом, здатним подвоїти власний видобуток нафти в Україні, є розробка Суботинського родовища. Освоєння інших структур східного шельфу могло б збільшити кількість видобування нафти до декількох десятків мільйонів тонн за рік. При цьому постає ряд проблемних питань другого порядку.

Розробку зазначеного родовища та інших нових багатопластових родовищ у цій зоні необхідно здійснювати горизонтальними свердловинами, що майже у чотири рази зменшить необхідну кількість експлуатаційних свердловин на кожен продуктивний горизонт (зі 100 до 25), а також скоротить на одну третину термін розробки родовища і на 20–25% збільшить коефіцієнт нафтовилучення з пласта.

Сьогодні технології буріння горизонтальних свердловин стали надбанням світових нафтовидобувних компаній і більше 60% експлуатаційних свердловин у світі прокладаються в горизонтальному виконанні. Однак, в Україні відсутні обладнання та власні технології для буріння горизонтальних свердловин не лише на морі, а й на суші. У Російській Федерації сьогодні, наприклад, прийнято рішення про імпорт передових технологій, які не мають аналогів у країні. В Україні на закупівлю бурового обладнання й технологій західних компаній кошти практично не спрямовуються, а власні дослідження зведені до нуля, і НАК "Нафтогаз України" їх не фінансує.

У часи СРСР координація всіх науково-дослідних та проектних робіт здійснювалася головним НДІ країни та їхні рекомендації затверджувались у технічних управліннях Міннафтопрому, Мінгазпрому, Мінгео. Сьогодні в Україні повністю припинено фінансування наукових і прикладних досліджень у галузі буріння свердловин (цих найбільш капіталомістких виробництв), а наше відставання від західних компаній становить 40–50 років.

Окремою масштабною проблемою, яка підлягає вирішенню на наступному етапі після освоєння шельфових ресурсів, є розробка глибоководних вуглеводневих ресурсів Чорного моря зі структур, розташованих дугою від Керченської протоки до гирла Дунаю. Розвідка й облаштування глибоководних ділянок є вдвічі більш капіталомісткими порівняно з роботами на шельфі. В Україні для цих робіт відсутні фінанси, техніка, технології. Випереджувальних робіт з інформаційного забезпечення, з перепрофілювання вітчизняного виробництва на випуск необхідних засобів і обладнання також не здійснюється.

Залучення до цих робіт компанії "Vапсо", яка перемогла в тендерному відборі 2006 р., але не володіє сучасними технологіями, обладнаннями, персоналом, теж завдало непоправної шкоди нашій державі, оскільки відсторонення її від виконання робіт є великою державною проблемою. За минулі два роки Україна жодним чином не наблизилась до освоєння глибоководної частини своїх потенційних родовищ. Це стосується і залучення компанії "РосУкренерго" до освоєння Одеського й Безіменного газових родовищ та Прикерченської зони.

Одним із шляхів прискорення освоєння нафтогазових родовищ Чорного та Азовського морів міг би бути позитивний міжнародний досвід, наприклад, Бразилії, яка за 25 років підняла власний видобуток нафти з шельфу Атлантичного океану (при глибині від 10 до 1900 м) з нуля до 120 мільйонів тонн на рік. Бразилія використала таку схему:

Уряд надав дозвіл компанії "Шлюмберже" за кошти компанії провести сейсмічні дослідження бразильського шельфу Атлантичного океану.

Компанія "Шлюмберже" здобула право продавати результати своїх досліджень за договірними цінами будь-яким нафтогазовидобувним компаніям світу. Ділянки шельфу були продані 17-ти компаніям за цінами від 100 до 600 мільйонів доларів.
Уряд Бразилії встановив інвестиційні вимоги до компаній, які купляли ці ділянки:

- розпочати освоєння ділянок упродовж двох років;

- організувати випуск необхідного обладнання на машинобудівних та суднобудівних заводах Бразилії за технічною документацією передових світових компаній;

- продавати видобуту нафту, у першу чергу, нафтопереробним заводам Бразилії і лише надлишки спрямовувати на експорт;

- весь персонал (від робітників до інженерного та наукового складу) має бути бразильським. Для цього компанії вкладали величезні кошти в професійну освіту нафтовиків Бразилії, а навчальні лабораторії їхніх університетів є кращими у світі;

- для координації всіх робіт на морі була створена компанія "Петробраз", яка здійснює геологічний моніторинг, науковий і проектний супровід бурових і експлуатаційних робіт, підрахунок запасів, затвердження проектів розробки родовищ і строгий контроль за їхньою розробкою. Ця ж компанія опікується питанням збереження довкілля при розробці родовищ.

Цей шлях міг би бути прийнятним і для України, але за умов прийняття відповідних законодавчих актів.

З метою організації ефективного освоєння вуглеводневих ресурсів українського сектора Азовського і Чорного морів необхідно:

1. Створити в Україні управлінську структуру (УС) для освоєння нафтогазових ресурсів Чорного та Азовського морів. Виконання цих робіт силами НАК "Нафтогаз України", переобтяженої боргами, на практиці не дало змоги залучити вітчизняний та іноземний капітали для освоєння цих ресурсів і виконати програмні завдання. Управлінська структура має бути подібною до "Петробраз" (Бразилія) і працювати піц егідою уряду України.

2. Забезпечити УС розробку й погодження Державної програми або концепції, комплексного плану освоєння морських нафтогазових ресурсів і генеральної схеми розвитку інженерної інфраструктури нафтогазового комплексу на акваторії Чорного й Азовського морів.

3. Здійснювати освоєння морських вуглеводневих ресурсів на основі комплексного плану і генеральної схеми. Зазначені документи мають визначати ефективну послідовність заходів (нормативно-правового, інформаційного забезпечення), а також раціональну схему інженерного облаштування акваторії, у першу чергу, системи підводних трубопроводів, яка забезпечить послідовне підключення морських родовищ до газо- і нафтопромислової системи України.

4. Вирішити питання забезпечення цієї програми якісною геологічною інформацією. Доцільно забезпечити збір й інтерпретацію даних сейсморозвідки минулих років, створити відкритий ринок геологічної інформації.

5. Здійснити випереджувальний розвиток геолого¬розвідувальних робіт, у тому числі отримання даних супутникових систем, виконання сейсморозвідувальних робіт, пошукового і параметричного буріння. Для цього необхідно або за рахунок державних ресурсів створити вітчизняну спеціалізовану науково-технічну базу (геофізичне судно, бурове судно і т. ін.), або за прикладом Бразилії залучити для цього іноземні спеціалізовані компанії.

6. Для залучення недержавних інвестицій у розвідку родовищ на законодавчому рівні забезпечити гарантії інвесторам шляхом надання переваг на отримання ліцензій на розробку за рахунок інвестицій родовища, страхування фінансових, геологічних і екологічних ризиків.

7. Розпочати програму кадрового забезпечення, яка за умов часткового відбору, перепрофілювання й стажування спеціалістів нафтогазової галузі для роботи на морі дасть перші результати за два-три роки.

8. На законодавчому рівні забезпечити певні преференції за системними проектами – модернізацією й адаптуванням галузей машинобудування й суднобудування, портових, берегових споруд і комунікацій для освоєння шельфу.

9. Забезпечити внутрішню інтеграцію і концентрацію вітчизняного інвестиційного, виробничого і науково-технічного потенціалу на проектах облаштування морських родовищ. Перспектива полягає і в можливості подальшого використання цього потенціалу для реалізації аналогічних проектів на шельфі інших країн, наприклад, Російської Федерації, Казахстану, Туркменії та ін.

10. Концентровано залучити найбільш відомих фахівців та науковців до вирішення проблем освоєння ресурсів Чорного й Азовського морів.

11. На законодавчому рівні визначити передові технології, які мають бути в спеціальному пріоритетному режимі імпортовані в Україну.

12. На законодавчому рівні встановити спеціальний режим державного контролю і регулювання цього сектора, як такого, що має стратегічне значення. При наданні права на розробку родовищ компаніям будь-якої власності доцільно забезпечити державний контроль або власність на систему підводних трубопроводів, які мають проектуватися і будуватися випереджувальними темпами.

13. На законодавчому рівні визначити порядок пріоритетної реалізації вуглеводневої сировини на транспорті й переробні підприємства України.

14. На законодавчому рівні визначити принципи національного, регіонального і міжнародного співробітництва за проектами освоєння нафтогазових ресурсів українського сектора Чорного й Азовського морів.
_______________________________________________________________________

Лист заступника Міністра палива та енергетики України Бурзу Алієва від 05.06.2008 № 03/31-0239

На виконання доручення Секретаріату Кабінету Міністрів України від 08.05.2008 № 23526/1/1-08 до листа Секретаріату Президента України від 24.04 2008 № 31-02/1124 Міністерство палива та енергетики спільно з НАК "Нафтогаз України" розглянули надіслану Президенту України В. Ющенку надруковану в газеті "Кримська світлиця" статтю професора Р. С. Яремійчука "Сто років енергетичної безпеки: Шляхи прискорення розробки родовищ українського шельфу Чорного й Азовського морів". Повідомляємо, що підняті в статті питання та пропозиції актуальні й важливі для вирішення проблеми забезпечення енергетичної безпеки держави.

Дійсно, український сектор акваторії Чорного й Азовського морів (причому не тільки шельфу, як сказано в назві й у преамбулі статті професора Р. С. Яремійчука, а й її глибоководна частина) є одним із найперспективніших нафтогазоносних регіонів для нарощування власного видобутку вуглеводнів в Україні. Пріоритетне освоєння вуглеводневих ресурсів цього регіону передбачено "Енергетичною стратегією України на період до 2030 року", схваленою розпорядженням Кабінету Міністрів України від 15 березня 2006 року № 145-р. Для конкретизації робіт з реалізації цього положення Енергетичної стратегії за дорученням Уряду розроблена і зараз знаходиться на узгодженні міністерствами й відомствами "Концепція Програми освоєння вуглеводневих ресурсів українського сектора Чорного й Азовського морів на 2008-2015 роки". Підготовку, узгодження й затвердження Кабінетом Міністрів України цієї Програми передбачається завершити до кінця поточного року. Підготовка такої Програми в 2008 році передбачена й Указом Президента України від 20.05.2008 № 463/2008.

Таким чином, одна із пропозицій професора Р. С. Яремійчука – розробка програми освоєння морських нафтогазових родовищ – уже реалізується. Ряд інших запропонованих у статті заходів (нарощування обсягів, темпів і якості геологорозвідувальних робіт, і в першу чергу сейсмічних досліджень, залучення іноземних інвестицій і передових технологій, активізація участі у виготовленні морського бурового і нафтогазопромислового устаткування, обладнання вітчизняних машино- і суднобудівних заводів та інше) уже включені у вищевказану "Концепцію Програми освоєння вуглеводневих ресурсів українського сектора Чорного й Азовського морів на 2008–2015 роки". При доопрацюванні проекту цієї Програми будуть враховані й інші слушні пропозиції автора статті.

Аналізуючи надані в статті прогнози, слід відмітити, що потенційні можливості вуглеводневих ресурсів українського сектора акваторій Чорного й Азовського морів ("...це сторічний (!) обсяг потреби економіки України в нафті й газі...") надто гіперболізовані. За оцінкою Українського державного геологорозвідувального інституту, початкові видобувні ресурси (не запаси!) цього нафтогазоносного регіону станом на 01.01.2007 оцінюються в 2279,2 млн т умовного палива, що складає близько 30% від усіх початкових видобувних ресурсів вуглеводнів України. У процесі геологорозвідувальних робіт у видобувні запаси промислових категорій, як правило, переводиться не більше 50% ресурсів, в основному близько 30%. Таким чином, потенційні початкові видобувні запаси вуглеводнів українського сектора акваторій Чорного й Азовського морів на сучасній стадії вивченості регіону можна оцінювати не більше 1 140 млн т умовного палива. Споживання Україною нафти і газу, згідно з вищевказаною Енергетичною стратегією до 2030 р., оцінюється не менше 75 млн т умовного палива на рік. Тому вуглеводневий потенціал регіону Чорного й Азовського морів відповідає потребам України не на 100 років, а не більше ніж на 15 років.

Недостатньо обґрунтованим в статті є твердження про те, що з уведенням у розробку Одеського й Безіменного родовищ річний видобуток газу в АР Крим зросте до 3,0 млрд куб. м. За останніми оцінками ДАТ "Чорноморнафтогаз", до 2014 року він не перевищуватиме 2,0 млрд куб. м при обсязі інвестицій в освоєння цих родовищ 1,7 млрд грн.

Автор статті справедливо стверджує, що незадовільні (з точки зору забезпечення енергетичної безпеки України) темпи освоєння вуглеводневих ресурсів українського сектора акваторій Чорного й Азовського морів є наслідком недостатньої державної підтримки цих робіт, перш за все, їх фінансування, недостатньо обґрунтованої цінової і податкової політики з видобування газу НАК "Нафтогаз України" і нафтогазовидобувними підприємствами, які знаходяться в її корпоративному управлінні. Встановлені Верховною Радою й Урядом України надзвичайно низькі ціни на газ для цих підприємств, високі й постійно зростаючі рентні платежі, збори за геологорозвідувальні роботи виконані з використанням коштів державного бюджету надзвичайно обмежують інвестиційні можливості цих підприємств. Тому в проекті "Концепції Програми освоєння вуглеводневих ресурсів українського сектора Чорного й Азовського морів на 2008-2015 роки" передбачається ряд цінових і податкових пільг для підприємств, що здійснюватимуть видобування вуглеводнів з морських нафтових і газових родовищ.

Автор статті справедливо звертає увагу на необхідність проведення попередніх тривимірних сейсмічних досліджень для підвищення ефективності геологорозвідувального і експлуатаційного буріння. Так, на замовлення НАК "Нафтогаз України" уже виконані такі дослідження на площі 456 кв. км (площі Суботіна й Абіха), а також передбачалось проведення таких досліджень на Прикерченській ділянці компанією Венко (близько 4,5 тис. кв. км).

Не обґрунтована й не підтримується нами пропозиція професора Р. С. Яремійчука (аналогічна раніше запропонованій ідеї І. А. Франчука) про створення нової управлінської структури для освоєння нафтогазових ресурсів Чорного й Азовського морів. Адже для цих цілей уже створена й функціонує така структура – ДАТ "Чорноморнафтогаз". Цим товариством розроблено ряд інвестиційних проектів з освоєння вуглеводневих ресурсів в акваторії Чорного і Азовського морів на глибинах до 100 м. Воно має значний виробничий потенціал, щоб самостійно та спільно з іншими вітчизняними нафтогазовидобувними підприємствами із залученням кредитних ресурсів успішно реалізувати ці проекти та вже в найближчі роки наростити обсяги видобування природного газу і нафти.

На виконання Указу Президента України від 27.12.2005 № 1863/2005 "Про рішення РНБО України від 09.12.2005 "Про стан енергетичної безпеки України та основні засади державної політики у сфері її забезпечення" та протокольного доручення Прем'єр-міністра України від 13.03.2008 Мінпаливенерго разом із НАК "Нафтогаз України", Мінприроди і НАК "Надра України" опрацьовуються узгоджені пропозиції зі здійснення єдиної державної політики та оптимізації управління у сфері видобутку вуглеводнів в Україні шляхом об'єднання ДК "Укргазвидобування" ДАТ "Чорноморнафтогаз" і нафтогазорозвідувальних підрозділі НАК "Надра України" в єдину виробничу структуру. Якнайшвидша практична реалізація цієї ідеї разом із економічно обґрунтованою ціновою і податковою політикою, на наше глибоке переконання, сприятиме значному прискоренню освоєння нафтогазових ресурсів українського сектора акваторій Чорного й Азовського морів, а відтак і зміцненню енергетичної безпеки держави.

Щодо питання науково-технічного забезпечення робіт в акваторіях Чорного й Азовського морів, то НАК "Нафтогаз України" опрацьовує зараз питання про створення технологічного парку "Технопарк Чорноморнафтогаз".

Як уже зауважувалося вище, усі пропозиції професора Р. С. Яремійчука, наведені в його статті в газеті "Кримська світлиця" і не враховані в "Концепції і проекті Програми освоєння вуглеводневих ресурсів українсьго сектора Чорного й Азовського на 2008-2015 роки", будуть ураховані при доопрацюванні цієї Програми.

______________________________________________________________________________

Коментар-відповідь проф. Р. С. Яремійчука

Одеське та Безіменне газові родовища, відкриті більше двадцяти років тому, так і не освоєні, хоча вони могли б збільшити видобуток газу на 1 млрд м на рік. Коли розпочнуться реальні роботи у відкритому в 2005 році Суботинському нафтовому родовищі, ніхто сьогодні не відповість. Коли розпочнуться реальні бурові розвідувальні роботи на 16-ти структурах у Прикерченській зоні та в глибоководній зоні Чорного моря – також невідомо.

Шановний заступник Міністра Бурзу Алієв стверджує, що вуглеводний потенціал регіону Чорного та Азовського морів відповідає потребам України не на 100 років, а не більше, ніж на 15. При цьому за базу береться щорічне споживання в Україні умовного палива у 75 мільйонів тонн. Але не враховується те, що Україна вчетверо більше споживає енергоресурсів на одиницю валової продукції, ніж країни Західної Європи. Якщо врахувати, що сьогодні Україна видобуває близько 23 мільйонів тонн умовного палива, а затвердженою Державною програмою передбачено наростити видобуток нафти і газу лише до 32 млн тонн умовного палива, то тоді навіть найобережніші прогнози фахівців збільшують можливість регіону майже втричі.

Посилання у відповіді на плановане об’єднання таких структур, як ДК "Укргазвидобування", ДАТ "Чорноморнафтогаз" та підрозділів НАК "Надра України" також немає достатнього фахового обґрунтування. У відповіді пропущено багато питань, про які йшлося у газетній публікації – наше відставання в технологічному плані буріння свердловин, економічні застереження, кадрові питання. Не говорячи вже про керівництво цими масштабними роботами. Ідея створення "Технопарку Чорноморнафтогазу" та їхнє фінансування є цікавою (але вона ще тільки літає в повітрі), а спеціалістам відомо, що вирішити будь-які великі завдання не можна без заздалегідь добре спланованого процесу.

У газеті "Дзеркало тижня" (№ 22 від 14 червня 2008 р.) наведено слова колишнього керівника ДАТ "Чорноморнафтогаз" М. К. Ільницького про те, що шельф Чорного моря може "вирішити проблеми країни з нафтою і газом якщо не повністю, то процентів на 50 – однозначно, причому досить швидко". І далі шановний Микола Карлович говорить про те, що "на прийняття урядових ухвал впливають ті, що присмокталися до російської газової труби".

Я отримав відповідь від шановного пана заступника міністра Бурзу Алієва особисто. Не зрозуміло, де він прочитав у нашому зверненні до Президента та Уряду пропозицію зі створення додаткової робочої групи для вирішення проблем освоєння ресурсів Чорного та Азовського морів, проте відповідь його однозначна – недоцільність її. Може, шановний пан заступник міністра і не читав наших пропозицій, оскільки про це в них немає жодного слова.

Відповідь на публікацію у "Кримській світлиці" з Міністерства палива та енергетики України ще раз підтверджує наш висновок, що "збільшення власного видобутку нафти та газу з морських родовищ не визначено ані пріоритетом, ані взагалі одним із шляхів забезпечення національної безпеки в енергетичному секторі".

Ці відповіді ми трактуємо як суто формалістичні.

Що стало причиною у 2008 році зупинки будь-яких робіт на Суботинському, Одеському, Безімянному родовищах? А чому буровикам ДАТ "Чорноморнафтогазу" прийшлося бурити розвідувальну свердловину для "Газпрому" в акваторії Азовського моря? Бо НАК "Нафтогаз України", Уряд України не спромоглися виділити кошти (або знайти їх у зарубіжних компаніях) для розгортання розвідувальних робіт у цьому регіоні…

На нашу думку, причиною відставання України (в питанні розробок нафтогазових родовищ) від світу є ігнорування думок і знань вчених. Великі історичні постаті світу (Олександр Македонський, Наполеон, Рузвельт, Черчіль, Де Голь) оточували себе вченими і діяли відповідно до їх порад. Я ж не знаю жодного випадку, коли б наш Президент або Прем’єр-міністр хотіли б почути пряму мову від учених.

…Сьогодні рух у бік освоєння ресурсів Чорного й Азовського морів загальмований. Чи є в Україні правителі, які думають про майбутнє України через 5-10-15 років? Чи тільки "временщики"?

Донецький вісник наукового товариства ім. Шевченка,
Т. 29. Точні науки. Техніка. Гірництво