|
|
|
Про проектГоловнаПодіїДайджест ЗМІАналітикаПроектиОпитуванняРегіониФорумЕкспертиПрогноз експертаБібліотекаПартнериОфф-лайнФотоархівКонтактиВідгукиПосилання... РубрикиЕкономіка Політика та суспільство Освіта Охорона здоров'я Культура
|
Головна / Аналітика Особливості національної інноваційної системи України
Визначення сутності та змісту національної інноваційної системи як економічної категорії, аналіз особливості структури національної інноваційної системи України, основні проблеми її розвитку та шляхи їх розв’язання
Сучасний етап розвитку національної економіки характеризується актуалізацією процесів підвищення ефективності виробничої структури, розвитку внутрішнього ринку та експортоорієнтованої діяльності, протікання яких має відбуватися з огляду на стратегію
Концепція національної інноваційної системи (національної системи нововведень) та їх ролі в процесах технологічного та економічного розвитку стала формуватися з середини 80−х рр. ХХ ст. вченими різних країн світу [2, с. 49]. В центрі її уваги знаходяться національні особливості організації інноваційного процесу в різних країнах, функції окремо взятих суспільних та приватних інститутів, форми взаємодії цих інститутів на різних стадіях здійснення технологічних інновацій. В Україні питанням змісту, чинників формування та особливостей розвитку національної інноваційної системи (НІС) останнім часом присвячується також велика кількість досліджень. Зокрема Л. Федуловою та М. Пашутою визначено роль НІС у інноваційному розвитку, проаналізовано окремі її компоненти, визначено стан державного регулювання інноваційних процесів, запропоновано заходи державної інноваційної політики як складової НІС [3]. М. Шарко наводить визначення НІС та розглядає її структуру, особливості функціонування [4]. У роботі за редакцією Волкова О.І., Денисенка М.П. наводиться аналіз сучасного інноваційного потенціалу та системи управління інноваціями на різних рівнях [5]. Разом з тим у вітчизняних та зарубіжних джерелах не вироблене визначення національної інноваційної системи як економічної категорії. Крім того, слід наголосити на необхідності комплексного аналізу сучасних особливостей розвитку НІС України. Таким чином, метою даної статті виступає
Розглянемо і проаналізуємо наявні варіанти національної інноваційної системи. М. Шарко визначає її як „економічний механізм, що ґрунтується на розробці та експлуатації нових знань, підприємницькому підході, інтеграції в зовнішні ринки й прискореному розвитку конкурентоспроможності країни та її регіонів” [4, с. 26].
Більш розгорнутим і точним є формулювання, наведене Л. Федуловою та М. Пашутою: національна інноваційна система — це сукупність взаємозв’язаних організацій (структур), зайнятих виробництвом і комерціалізацією наукових знань і технологій у межах національних кордонів, малих та великих компаній, університетів, лабораторій, технопарків та інкубаторів як комплексу інститутів правового, фінансового й соціального характеру, що забезпечують інноваційні процеси і мають потужне національне коріння, традиції, політичні та культурні особливості [3, с. 36].
Разом з тим слід відзначити, що у відповідності до концепції НІС ключову роль у реалізації технологічних змін відіграють чинники, які представляють національну специфіку і виражають історичний досвід, культуру, мову, розмір держави, національні інтереси, систему освіти, особливості сфери НДДКР, масштаби економіки, відносини суб’єктів господарювання між собою та ін. Крім того, з точки зору системного підходу у визначенні НІС доцільно виділити її суб’єктів, об’єкти та відносини між суб’єктами з приводу об’єктів.
Викладене дає змогу уточнити поняття національної інноваційної системи у наступному вигляді: НІС являє собою історично, культурно, економічно,
На підставі визначення сутності НІС можна виділити її основні структурні елементи (рис. 1).
Суб’єкти НІС представлені усіма видами суб’єктів господарювання або їхніх підрозділів, які займаються створенням, розповсюдженням та використанням інновацій (промислові підприємства, венчурні фірми, НДІ, ВНЗ, підприємства та установи інфраструктури інноваційної діяльності), державою в особі органів державного управління і контролю за інноваційними процесами.
Рис.1 Структура національної інноваційної системи
Об’єктами НІС виступають інновації у фізичному та інформаційному розумінні, які створюються та використовуються з метою отримання прибутку або іншого ефекту. Відносини в процесі здійснення інноваційної діяльності складаються з:
— відносин створення використання інновацій (відносин з фізичного використання матеріальних та інформаційних ресурсів у процесі створення інновацій, відносини користування інноваціями);
— відносин з володіння та розпорядження правами на інновації та прибутками від їх використання:
—
— відносин власності (порядок встановлення, переходу та ліквідації прав власності на інновації та результати їх використання, контрактна практика, перерозподіл частини прибутків на користь державних органів та органів місцевого самоврядування, юридичні відносини з приводу власності та розпорядження інноваціями).
Важливо підкреслити, що в процесі історичного розвитку НІС в ній формується усталена практика відносин між суб’єктами, обумовлена традиціями національної
Однак всі елементи НІС в силу певного ступеня відкритості національної економіки відчувають вплив зовнішніх чинників, до яких можна віднести панівну
Таким чином, НІС характеризується, з одного боку, певною сукупністю суб’єктів інноваційної діяльності і усталеними формами взаємодії між ними в ході реалізації інноваційних процесів, обумовленими національною специфікою
З метою визначення перспектив НІС України розглянемо специфіку її структури, визначимо чинники, які впливають на характер інноваційних процесів.
У вітчизняній практиці домінуючою формою організації інноваційних процесів стали технологічні парки, а саме: „Напівпровідникові технології і матеріали, оптоелектроніка та сенсорна техніка”, „Інститут зварювання ім. Є.О. Патона”, „Інститут монокристалів”, „Вуглемаш”, „Київська політехніка”, „Інститут технічної теплофізики”, „Укрінфотех”, „Інтелектуальні інформаційні технології”. Відзначимо, що всі ці утворення мають вузьку спеціалізацію, хоча і використовують власні розробки у додаткових сферах. В. Будкін та ін. зазначають, що вузькоспеціалізовані технопарки в зарубіжних країнах були розраховані на широку мережу нових фірм, організованих спеціально для використання виконаних в межах парку інноваційних розробок, тоді як в Україні технопарки створювалися через включення традиційних партнерів
Варто вказати, що в основу концепції НІС покладено ідеї Й. Шумпетера щодо продуктивності інноваційної конкуренції корпорацій як головного чиннику розвитку інноваційних процесів. Разом з тим дослідження показують, що успіхи інноваційних процесів в Україні криються швидше у спадщині
Характерною рисою НІС України виступає територіальна розосередженість інноваційних процесів. Якщо в Силіконовій Долині (США), Антиполісі Софія (Франція),
У період 1991−2003 рр. знизилася кількість працівників основної діяльності в наукових організаціях з 449,8 тис. до 173,9 тис. чол, у академічній науці — з 287 тис. до 142 тис., заводській — з 339 тис. до 124 тис. чол. [3]. Середній вік кандидатів наук сягнув позначки 51 рік, докторів — 61. Знизився соціальний статус та престиж працівників інженерних професій, що позначилося на кількості молодих фахівців, які випускаються вищими технічними навчальними закладами, та якості їхньої підготовки, оскільки конкурсу на технічні спеціальності майже немає. До того ж велика кількість конкурентоспроможних робітників, які могли б ефективно працювати в інноваційній сфері України, виїжджають за кордон у пошуках кращої долі.
Додатковими чинниками неефективності функціонування НІС України виступають:
— відсутність зв’язку між наукою та практикою господарювання, формальність наукових досліджень в більшості ВНЗ;
— відсутність механізмів ефективної реалізації та оцінки ефективності національних
Кількість виконаних розробок також скоротилася майже у 1,3 раза (з 82 тис. до 63,5 тис.), в т.ч. власне нової техніки та технології — у 3,9 раза (з 33,7 тис. до 8,7 тис.) [3]. Б. Данилишин та В. Куценко відзначають, що структура науковців, зайнятих безпосередньо в економіці, також є неоптимальною: 25,5% у структурі зайнятих докторів наук мають фахівці з технічних спеціальностей, 19,2% — медичних, тоді як питома вага економістів складає лише 6,7%. Частка прикладних досліджень у структурі розробок економічної науки (38,7%) нижча за середній показник по науці в цілому (57,2%) [9, с. 77−78].
Про функціональну неспроможність та нерозвиненість НІС України щодо інтенсифікації розвитку інноваційних розробок свідчать статистичні дані про скорочення масштабів інноваційної діяльності на вітчизняних підприємствах (табл.).
Таблиця 1. — Динаміка основних галузей промисловості України в 2003−2004 рр. (%) [10, 11]
Разом з тим дослідники відзначають певну стабілізацію результатів інноваційної діяльності протягом 2004−2006 рр., яка дає змогу очікувати позитивної динаміки інноваційних процесів у майбутньому.
Аналізуючи стан об’єктів НІС — інновацій та прав власності на їх використання, слід відзначити основні складові інноваційного потенціалу з точки зору напрямків та результатів НДДКР. Українська наука зберігає світовий рівень у математиці, механіці, фізиці, інформатиці, матеріалознавстві, гірничих науках, зварюванні металів. Дослідження українських вчених у галузі фізики наднизьких температур, зокрема з ядерного магнетизму, кінетики квантових ефектів, електронних систем, локалізованих надрідким гелієм, останніми роками значною мірою визначають світовий рівень досліджень. Значно розширилися дослідження з нанофізики та наноелектроніки,
Перспективними напрямками
— розвиток технологій в аерокосмічній галузі,
— роботехніку;
— дослідження космосу, астрономію, астрофізику;
— радіоелектроніку; нанофізику, наноелектроніку; — нові інформаційні технології;
— біотехнології у сільському господарстві; виробництво добрив та засобів захисту рослин;
— біоінженерію та генетику;
— виробництво медичних препаратів;
— розробку енергетичного обладнання та енергозберігаючих технологій;
— виробництво хімічних каталізаторів, анілінофарбової продукції, впровадження технологій глибокої переробки нафти;
— технології зрідження вугілля.
Наведений перелік в цілому відповідає сучасним світовим тенденціям у розвитку інновацій. У світовій практиці найбільш важливі пріоритети
На особливу увагу в структурі НІС України заслуговує структура та характер відносин між суб’єктами. Національне правове поле, яке формалізує практику цих відносин, представлене сукупністю
Іншою суттєвою вадою вітчизняного інноваційного законодавства є те, що воно не вирішує основну проблему відносин з володіння та розповсюдження інновацій — проблему охорони прав на інтелектуальну власність. Не можна не погодитися в даному питанні з Л. Федуловою та М. Пашутою, які наголошують, що успішний перехід економіки на шлях інноваційного розвитку має набути рис керованого державою процесу трансформації торговельного режиму на засадах ГАТТ/СОТ, особливо щодо охорони прав інтелектуальної власності [3]. Аналіз ринку прав на об’єкти інтелектуальної власності дозволяє виділити наступні тенденції його розвитку:
— національна локалізація, яка будується на реєстрації патентів та заявок за „національною процедурою”, яка забезпечує охорону прав власності тільки на території України;
-
— втрата кадрового потенціалу патентознавців та незначні обсяги підготовки відповідних фахівців;
— незначний обсяг „білої” торгівлі інтелектуальними продуктами;
— домінування позаринкових (інформаційні масиви, знання та досвід) об’єктів торгівлі за незначної частки потенційно ринкових
— неврегульованість прав власності на інтелектуальні продукти бюджетних
— нерозвиненість страхування прав інтелектуальної власності.
Певні кроки на шляху розвитку національного ринку об’єктів інтелектуальної власності і його інтеграції до світового господарства все ж таки здійснюються: держава намагається боротися з аудіо— та відеопіратством (яке, до речі, майже вдалося викоренити на рівні національних радіо— та телемереж), у межах співробітництва
Досить широким є коло міжнародних відносин
Проведений аналіз змісту та особливостей національної інноваційної системи України дозволяє зробити висновок, що за наявності достатнього потенціалу інтенсифікації інноваційних процесів характер відносин у НІС стримує розвиток
— нерозвиненість організаційних форм та інфраструктурного забезпечення інноваційної активності;
— відсутність механізму комерціалізації та обміну продуктами інноваційної діяльності;
— непослідовність та безсистемність державної політики
З огляду на виявлені проблеми перспективними шляхами управління розвитком НІС можуть стати:
— облік та оцінка складових інноваційного потенціалу України та приведення їх у відповідність до світових тенденцій розвитку інновацій;
— перегляд державної освітньої політики з націленням її на формування інноваційно активних фахівців відповідно до визначених пріоритетів
— розвиток організаційних форм та інтенсифікація інноваційної діяльності шляхом відродження системи пільгового оподаткування інноваційних підприємств,
— подальший розвиток та удосконалення законодавчого забезпечення ринку прав на об’єкти інноваційної діяльності, у т.ч. адаптація національного законодавства до відповідних стандартів ГАТТ/СОТ.
ЛІТЕРАТУРА:
Оксана Кузьменко, кандидат економічних наук, доцент кафедри економічної теорії Донецького державного інституту штучного інтелекту
Назад | |
Бібліотека22.08.06 НЕ БУДЬМО ТІНЯМИ ЗНИКОМИМИ 22.08.06 "Суперкліматрон" - майбутнє аграрної й аграрно-космічної галузей 22.08.06 "Суперклиматрон" - будущее аграрной и аграрно-космической отраслей 08.08.06 Альтернатива політичної системи в Україні. Ідея Софократії 27.07.06 ІСТОРІЯ. т. 12 ДОНЕЦЬКИЙ ВІСНИК НАУКОВОГО ТОВАРИСТВА ім. ШЕВЧЕНКА 19.07.06 Рефлексивно-инновационная стратегия индивидуального консультирования управленцев 19.07.06 Психология творчества и рефлексии в современных социальных практиках 19.07.06 Методы оптимизации творческого мышления 19.07.06 КЛЮЧИ ПЕДАГОГИКИ СОТВОРЧЕСТВА 19.07.06 Рефлексивно – акмеологические подходы к образованию психолога |
|
Розробка і підтримка – Центр інтелектуальних ресурсів і технологій. Редакція порталу "Всеукраїнська експертна мережа" може не поділяти думку автора публікації. Відповідальність за достовірність та аутентичність фактів, наведених в публікації, несе її автор Україна, Київ, 01001, вул. Костьольна 4, оф. 8 |
|