Громада і її керманичі

У сучасній Україні надто багато гарних розмов, гасел, засідань, декларацій, а конкретних справ натомість - мізер. Політики конкурують за посади лідерів-вождів, а щодо суспільних конструкторів продуктивного гарту - маємо дефіцит

Не можна керувати людьми на суто діловій основі.
Керуючий має бути людяним.У нього має бути серце.
Леман.

Ведучі – Ведені

Існує два принципово відмінних типи особистостей, котрим випадає роль ведучого. Звісно, кожен з них здатен впливати на людей. Часто таких називають лідерами. Прикладом природного лідера може бути вже вчитель (щоправда не кожний). При цьому є лідер, що самореалізується як вождь, а є лідер як ініціатор/генератор ідей, змін, нової якості життя і т.п. Таких зазвичай не жалують, бо більшість намагається жити за принципом "краще синиця у руці, ніж журавель у небі". Воно й природно, адже кожна біологічна чи соціальна система прагне до стану з мінімальним запасом потенціальної енергії. Втім, з іншого боку, існує ланцюжок - "низький запас енергії - знижений потяг до творення – життєве згасання". Але все ж більшість як дітей, так і дорослих, не поспішають активно працювати понад "мінімальну норму", які блага їм би не обіцяли. Люди починають ворушитися, коли справи скеровуються так, що їм стає реально проблемним залишатись у стані неробства. Це та організаційна "формула", за якої платять не за роботу як таку, а виключно за продуктивно-результативну діяльність.

Розпад - Розвиток

Якось старенький дідусь Максим з глибинки Одеської області у 70-ті роки минулого століття згадував, що "за царя у лавці були такі смаколики як сомина, зелененькі горішки у скорлупі, жовті зігнуті плоди, коричневі липкі фрукти" тощо. Він вже й позабував оті чужинські назви фісташків, бананів та фініків. Революційний розпад Російської імперії змінили радянські часи, котрі спочатку "подарували" нам організацію праці з низькою продуктивністю та високою матеріаловитратністю, а потім і повний суспільний розпад – накрилась "мокрим рядном" велика країна. І головною дійовою особою у цьому деградаційному процесі був керівник-трибун. Країною керували оратори. Для керівників суспільно-продуктивного духу тодішня радянська історія так і не надала історичного шансу. Актуальним це питання залишається й донині. У сучасній Україні надто багато гарних розмов, гасел, засідань, декларацій, а конкретних справ натомість - мізер. Політики конкурують за посади лідерів-вождів, а щодо суспільних конструкторів продуктивного гарту - маємо дефіцит.

Лідер-вождь є великим докою у застосуванні відомого принципу "Розділяй і владарюй". Для нього питання власного авторитету завжди важливіше, ніж формування колективу успішних самодостатніх професіоналів. Замість вирощувати таланти, він скоріше буде їх "відстрілювати", замість організувати колектив на діяльність вищого порядку, насадить внутрішню конкуренцію, котра пересварить членів власного колективу. Подібний ряд характеристик можна продовжувати і продовжувати. Звісно, буває й так, що саме лідер-вождь стає вкрай необхідним. Але це короткочасні кризові моменти, коли на роздуми та узгодження, налагодження резонансної діяльності немає часу, у моменти, коли питання стоїть вкрай гостро: життя або смерть? А у періоди, коли змістом життя має бути сталий РОЗВИТОК, лідер-вождь стає не його виразником, а, навпаки, сильним гальмом.

Сталий розвиток життєвого простору здатні очолювати лише лідери-ініціатори (генератори) ідей, проектів тощо. Самі по собі закони розвитку суспільства не задіють – їм потрібні відповідні руки та голови. Варто пам'ятати, що у людей немає такої цільової мети, щоб просто працювати. Але не впадаємо у розпач, бо здорова людська істота не може залишатись бездіяльною. Тому практично кожен підніметься з "пічки" і зробить конкретну справу задля уникнення зайвих неприємностей чи можливих проблем. А тим паче, якщо така справа ще й добре мотивується. Справжнім лідером-ініціатором здатен бути той, хто все це усвідомлює і, зазвичай, технологічно жорстко, чітко та системно організовує діяльність свого колективу.

Саме технологія організації справи є ключовим аспектом її успішності. Відтак справи можуть йти однозначно правильно й за відсутності начальника та незалежно від його настрою. При цьому часто здається, що такий керівник нічим не відрізняється від лідера-вождя. Але його певна технологічна жорсткість тільки виглядає як особистісне авторитарне насилля. Навпаки - технологічна безпринципність керівника лише маскується під милість, а насправді призводить до руйнувань, котрі зазвичай зупиняються авторитарними методами. Сучасна ефективна управлінська діяльність базується на врахуванні саме таких факторів. Причому технологічне управління не треба плутати з архаїчною практикою "пряника та плітки", бо остання сильно залежить від суб'єктивних настроїв та вподобань лідера-вождя. По-справжньому сучасним є той керівник, який здатен на прозору, тому зрозумілу всім учасникам, процедурно-технологічну природу управління, а не волюнтаризм чи пасіонарність "вождя". Без живої енергії та волі керівника-менеджера до формування структури відкритих зворотніх зв'язків прозорої процедурно-технологічної природи неможливо протидіяти тенденціям до саморуйнування будь-якої замкненої системи. Хід історії по колу на прикладі тих чи інших авторитарних країн, колективів, організацій пояснюється лише тим, що інколи вождям вдається свою неосвіченість перекрити високим рівнем "громадянської активності". І першою ознакою несправжності цієї активності є уклін до надмірно красивої ораторської "діяльності". Особливо негативно це б'є по людях, коли керівники громад базового рівня по суті є не організаторами діяльності, а всього лише "професійними" ораторами.

Втім, громаду чекають ще більші біди, коли у ній гарно приживаються, приміром, такі "науковці", котрі "роблячи" технічні винаходи не знають, що таке котангенс кута, та багато подібних їм "спеціалістів" - http://expres.ua/main/2012/03/30/63426.

Практика

З одного боку, "тотальна недовіра, яка посилюється та поширюється існуючим ієрархічним типом громадських організацій, є основним гальмом на шляху побудови громадянського суспільства. Згадаймо сумну історію українських партій та ГО часів Незалежності. Згадаймо тих людей, які стояли біля їх джерел. Згадаймо наші гіркі розчарування... І зрозуміймо на кінець - це СИСТЕМА, яка приводить нас завжди до одного стабільного результату - перетворення структур із благородними цілями у клони КПРС. Ми немов знаходимося у матриці, яка відтворює лише ієрархічний тип громадських структур, яка блокує саму думку про те, що суспільні структури можуть і повинні бути іншими" (Тарас Плахтій - http://gromada.lviv.ua/articles/2009/12/09/966.html).

Але з іншого боку, сучасний глобально-активний світ, завдяки нанотехнологіям, партнерству, солідарності, практично вийшов на новий рівень суспільно-політичного мовлення. Дай, Боже, й нам, українцям, висунути на посади управлінців тих, хто здатен зрозуміти ЦЕ та бути до ЦЬОГО готовим. Щоб наші громадські структури були ІНШИМИ, треба зайнятися ІНШИМ: замість експлуатації, маніпуляції, розподілу тощо – продуктивною партнерською працею, замість викоріненням негативу – простим творенням та відтворенням позитивної солідарно-партнерської субстанції.

І надія щодо цього є, бо існують свіжі приклади.

Так, "керівники Волинської, Вінницької, Житомирської та Івано-Франківської областей відправляються налагоджувати зв'язки зі своїми російськими колегами в Тюменській області, Ханти-Мансійському автономному окрузі і Ямало-Ненецькому автономному окрузі Росії: завдання зробити шлях між нашими регіонами коротшим - минаючи Москву та Київ, у столиць і так є чим займатися. Сподіваюся, що наші регіони знайдуть якісь нові форми співпраці, які підуть на користь України та Росії", - сказав Єльченко http://expres.ua/news/2012/04/03/63654.

Або, ось вже майже двадцять років поспіль наш фізико-технічний ліцей періодично напряму отримує хоч і вживані, але сучасні та фізіологічно зручні шкільні меблі від колег з північного заходу Франції (м. Сент Етьєн де Рувре). Це стало можливим завдяки тому, що всі ліцеїсти вивчають французьку як другу іноземну, а окрім п'яти вчительок французької нею вільно володіють ще й директор ліцею та його завуч.

Технологія

Добре відомо? який ще недавно був психологічно негативний стан напруженості на автошляхах. Головною причиною були традиційні дії працівників ДАЇ методом "з під кущів". Віднедавна проблему зняли зверху технологічно: екіпажі ДАЇ на своїй контрольній дільниці мають чергувати виключно у русі. Тепер лише зрідка можна зустріти авто ДАЇ обабіч дороги у стані вичікування лише у глухих селах – сподіваються, що начальство не застукає. Саме технологічно вкрай нескладно організувати так, що:

- поліцейські на дорогах не для збирання штрафів, а щоб попередити про нештатну ситуацію;
- директор школи та його заступник не для відвідування уроків, а щоб забезпечувати своєю присутністю всі умови до вільної роботи вчителя-професіонала;
- вчитель не для виховного менторства в учнівському середовищі, а щоб підготувати їх до переходу у наступну навчально-життєву фазу;
- продавець магазину, митник, комунальник не для зідрати гроші з клієнта, а щоб зробити його життя приємним за прийнятні гроші та багато іншого, по-партнерськи приємного.

Іншими словами – потрібно створити системні умови до того, щоб жити за принципом "Так буде добре кожному з нас, хто реально працює".

Не менш відомо, що державні органи замість прямо видавати громадянам необхідні документи чи довідки відкрили для того посередницькі комерційні структури. Звісно, від такого "винаходу" градус соціальної напруги тільки безперервно зростав – одиниці збагачуються, а мільйони потерпають як матеріально, так і морально та фізично. Нарешті влада знімає проблему подвійним технологічним рішенням – зарахуванням коштів за послуги виключно до держбюджету та різким зменшенням переліку довідок. Інтерес до збереження таких посередницьких структур став стрімко падати – лівий зиск зникає.

На порядок денний постало прийняття закону про соціальний податок від сільських фермерів для місцевого органу самоврядування, щоб були кошти хоча б ремонтувати місцеві дороги та містки, котрі руйнують трактори та машини тих же сільських фермерів.

Відтак недалеко й до того, щоб Україна за прикладом Норвегії, ряду азійських країн чи штату Аляска створила суспільний механізм справедливої ренти від багатств загальнонародних природних надр. Для цього досить зберігати їх у державній (не плутати з відомчо-бюрократичною) власності, а приватним структурам дозволяти розробляти, а не розпоряджатися ними. Адже "экономический рост – вовсе не следствие правительственных пакетов по стимулированию экономики, или инвестиций в инфраструктуру. Он возникает вследствие технологических новаций, упорного труда и повышения производительности, эти вещи возникают в частном секторе. Так что двигателем экономики являются скорее предприниматели, чем бюрократы или корпоративные лобби" - Мэд Джонс, президент Международного института менеджмента, США.

Все більше країн поступово формують свою суспільно-політичну структуру як самоорганізацію людей, котрі роблять ставку на суспільно-продуктивне ПАРТНЕРСТВО замість традиційної опори на ієрархічно "ковані" ланцюги. Солідарність як форма співпраці виявиться більш продуктивною та стійкою ніж модель чітко-підлеглої служби. Звісно, що до такого "додуматись" у масових вимірах можуть лише по-справжньому освічені широкі верстви населення. Тому-то й опікується сучасний глобальний світ інноваційною глобальною освітньою системою. Адже лише з неї може починатись перетворення традиційної державності, де люди служать, у нову державно-політичну конструкцію, в основі котрої структури солідарності. Солідарність здатна добре згуртувати як окремих людей всередині нації, так і окремі нації у по-справжньому цивілізовану планетарну спільноту.

Вільне партнерство та солідарність є суспільно-політичними синонімами, у той час як таким для ієрархії є "вірна" служба. Наскільки останній тандем є ефективним ми добре переконалось на прикладі владно-виборних "слуг народу". Людству лише видавалося, що з ієрархією пов'язаний стабільніший порядок: в умовах відповідальної свободи панують більш продуктивні порядки. Але ж "Не такий вже й страшний безпорядок як його малюють", бо за ненасильницьких партнерських зв'язків маємо більшу відповідальність, а тому і кращий порядок. Підтвердження цьому кожен з нас носить у самому собі: "Никому не надо доказывать тот факт, что между разными частями нашего тела царит полнейшая гармония. Все наши клетки равны. Правый глаз не завидует левому. Все клетки, все органы, все части нашего тела подчинены одной и той же цели: служить организму в целом так, чтобы он функционировал наилучшим образом. Клетки все равны, все свободны, но задача у всех одна: жить вместе как можно успешнее. Гормоны и нервные импульсы мгновенно передают информацию по всему телу, но воспринимается она только теми участками, которым она нужна. В организме нет руководителя, нет администрации, нет денег. Единственными богатствами являются сахар и кислород, и организм решает, каким органам они нужнее. Например, когда становится холодно, организм питает жизненно важные органы кровью в некоторой степени за счет конечностей. От этого пальцы рук и ног синеют первыми.

Неплохо бы нам было в макрокосмическом масштабе взять пример с системы организации нашего тела с его микрокосмическим масштабом, поскольку она уже давно доказала свою успешность".

(з роботи Бернарда Вербера "Енциклопедія відносного та абсолютного знання) - http://aboutwerber.com/pro/encyclopedia.htm).

Звісно, що по-справжньому сучасні керівники громади не мають часу на ораторство: вони читають та локально-цільовими комунікаціями втілюють у життя зазначені вище та подібні їм аспекти буття.