Продовжуємо цикл публікацій до 20-річчя Народного Руху України.
Дивитись:
Народний рух: роздуми про здійснене і майбутнє
Рух – місце в історії
20 років Руху: боротьба продовжується
Народный Рух Украины: как это начиналось
Як обіцяюче все починалось!
Вибух всебічного визволення людини, що відбувся в Україні на зламі 80-90-х років ХХ століття й відомий (збережений) у пам'яті як Український Народний Рух – явище позаукраїнських масштабів. Це, передусім, пояснюється особливим геополітичним становищем, змістом історичних подій багатьох століть.
У новітній історії Україна в структурі Радянського Союзу була не рядовою республікою, а змістовою, ("ядровою") ланкою, без якої існування комуністичної імперії не уявлялося можливим. Тому московський центр тримав під найпильнішим контролем усі процеси, включаючи нестандартні настрої, зміну психологічної атмосфери, щоб не втратити реальної здатності жорстко контролювати Україну. Зрозуміло, що для цього були використані найновіші інформаційно-психологічні технології моделювання масової свідомості. Зауважимо, що під маскою "московське" далеко не завжди крилися російські інтереси – тим зловісним для нас символом вправно користувалися глобалістські сили. Крізь таку призму слід розуміти зміст ідеологем "реформаторського", "перебудовчого" періоду.
У тих умовах назрівання змін у взаємовідносинах системи "людина – держава" було невідворотним. Ідея народного фронту (а саме так на першому етапі називався рух українців до визволення, на зразок Прибалтійських республік) набула реального втілення. Так, я в 1988-89 рр. у складі групи активістів працював над "Положенням про український народний фронт" користуючись досвідом литовського "Саюдісу". І вже тоді він націлював на цілком конкретні концептуальні підходи в практичних діях та орієнтуваннях на теоретичні положення для безсумнівного забезпечення успіху.
Зрозуміло, що на відміну від Литви, Україна пильнувалася набагато крат сильніше, проте окремі із стартових методів литовців були перевірені й мали бути повторені один до одного, зокрема оперативність донесення до широкого загалу інформації про справжні зміст і наміри рухівців. Перед першим з’їздом "Саюдісу" було підготовлено тексти його програмних документів у кількості, відповідній до кількості населених пунктів. Після офіційного схвалення протягом наступних кількох днів вони були донесені активістами до свідомості мешканців, навіть хуторів. У такий спосіб було виграно важливу психологічну перевагу "первинної" інформації, для спростування, нівелювання якої, як відомо, необхідні семикратні зусилля.
В Україні цього зроблено не було (навіть до сьогодні матеріали з’їздів Народного Руху не видані, а єдині, що побачили світ – Матеріали І з’їзду Руху – бібліографічна рідкість), і партійні мас-медіа за режисурою кравчукістів потужно моделювали масову свідомість в острасі до руху як "пробандерівського", "націоналістичного" тощо. Отже, на старті рухівська ідеологія змушена була вдаватись до перезавантаження, корегування свідомості під шалені атаки партпропаганди й високофахову протидію спецслужб. Ці обставини однозначно негативно виявили себе не лише у полі "Схід-Південь", але й у центрі та навіть у Галичині. Думається, що програш рухівців в інформаційно-моделюючому випередженні значною мірою пояснює довготривале затягування реєстрації НРУ, що надавало його діям нелегітимності, заниженої ефективності та паралізованості багатьох життєвизначальних потуг.
Другий фактор – перебіг боротьби за реальне утвердження української як єдино можливої державної мови, яку проводило створене в лютому 1989 р. Товариство української мови імені Тараса Шевченка (ТУМ). Воно було фактично знищене деякими видними діячами Руху. Переконаний, що саме так належить оцінювати так звану реорганізацію ТУМу в "Просвіту". Здійснено це було блискавично вже через 1,5 місяці після проголошення Декларації про Незалежність шляхом грубого і цинічного попрання статуту Товариства, чинних законів, фальсифікації документів. Скоєно всупереч позиції більшості обласних організацій, без згоди 4-х організацій-засновників, багатьох членів Правління, зокрема одного з організаторів Товариства професора Василя Яременка, заступника голови ТУМу професора Анатолія Мокренка та ін., нехтуванням ухвал вищого керівного органу – Головної ради ТУМу*. У такий спосіб вчинено злочин, що призвів до розколу і фактичного знищення 500-тисячної організації, кожен із членів якої був рухівцем. Що залишилося сьогодні від "Просвіти" – й незрячому видно.
Третій фактор – кадри й кадрова політика Руху. Сьогодні зрозуміло, що ряд високодостойних людей, фахівців своєї справи залишилися поза Рухом далеко не зі своєї волі. Професіоналізм не терпить галасування і майданних методів. Професіоналів необхідно запрошувати і навіть заохочувати. На жаль, Народний Рух не провадив далекоглядної кадрової політики ні у верхніх ешелонах, ні в середній ланці.
Четвертий фактор – відсутність конструктивних комплексних програм, спрямованих на рішучий перехід від протестно-опозиційних до конструктивно-державотворчих засад діяльності Руху. Опанування державною владою було його програмним наміром, проте цього не сталося на практиці, причина тому – у більшості деструктивна, а не творча позиція рухівських очільників.
Звичайно, явище "руху" в українській політичній історії як надпотужне вивільнення енергії національного потенціалу є неоціненним. Проте відсутність очікуваного результату породила зневіру, глибоку депресію, небезпечну переоцінку цінностей у масовій свідомості, "втечу у себе", радикалізацію. Розгул "телевізійної демократії" торжествує над святим національним почуттям, національна ідеологія неприховано витісняється ліберальною. Невже наш народ приречений на новий виток потрясінь-очищень!
Умовою повернення мобілізуючого потенціалу та величного імені Руху до свідомості людей є правда про 20-літній шлях і його самокритична оцінка, відмежування від одіозно-компроментуючих постатей, вироблення обгрунтовано-радикальної програми дій.
_________________________________________
* Це відбувалося під керівництвом П.Мовчана, за безпосередньої участі А.Погрібного, Р.Лубківського і, на жаль, за мовчазної згоди І.Драча, В.Яворівського, Л.Танюка, споглядання М.Жулинського, І.Зайця й мінімум незрозумілої позиції Д.Павличка. Він - Почесний президент ТУМу - місяцями уникав зустрічі з активом Товариства, незважаючи на письмові звернення до нього.
Про автора:
Володимир Куєвда,
кандидат психологічних наук, завідувач лабораторії історії психології Інституту психології ім.Г.С.Костюка АПН України, у 1990-х – перший заступник голови Товариства української мови ім.Т.Шевченка
Журнал "Схід", спеціальний випуск, № 6(97), вересень 2009 року
| Количество показов: 966 | Автор (привязка): Куєвда Володимир Терентійович | Голосов: 3 | Рейтинг: 3.56 |
Якщо Ви хочете залишити свій коментар, просимо пройти авторизацію