На главную страницу
 

Аналитические статьи
Прогнозы экспертов
Юридические консультации
Консультации экспертов
Библиотека экспертов

Авторизация
Логин:
Пароль:
Забыли свой пароль?
Регистрация
Поиск по порталу









nsjewels.com.ua - ювелирный магазин

База знаний / Аналитика / Экономика

Реформа медицини. Правий погляд

Версия для печати Версия для печати

Лише країни з розвиненою економікою можуть дозволити собі потужну бюджетну медицину. Бюджетна медицина в нашій країні обслуговує не бідних, а багатих людей. Соціальна нерівність була, є і буде, а незаможні верстви населення ніколи(!) не будуть отримувати однакову медичну допомогу з заможними громадянами

Усі попередні спроби щодо так званого реформування медицини відбувалися в системі координат лівого світогляду людьми з галузевою уявою про життя. Проте сьогодні намітилися тенденції на лібералізацію стосунків в цій сфері. Все було б нічого, якби ліберальні ідеї Адама Сміта та Людвіга фон Мізеса не впроваджувались в життя нашими співвітчизниками, які отримали "ґрунтовну" радянську економічну освіту та прожили в марксистсько-ленінській економіці більшу частину свого життя.

До того ж, у них як і у більшості наших співгромадян, мабуть під впливом ЗМІ, життя поділяється на "економіку", "культуру" "медицину" "право" і таке інше. Такий поділ є дуже зручним, якщо необхідно про щось повідомити, донести певну галузеву інформацію. Але наше життя не поділяється на галузі, мабуть саме тому багато явищ в ньому залишаються непоміченими або залишаються без пояснень. До того ж такий галузевий підхід абсолютно не придатний для отримання інтегральної величини, без отримання якої абсолютно неможливо вирішити проблеми української медицини.

Було б короткозоро не звертати увагу на якісний склад нині діючих медичних реформаторів, позаяк кожна людина, яка береться щось реформувати на виході реформи бачить себе, щонайменше, на попередньому щаблі соціальної піраміди, а щонайбільше – на вищому, і в цьому немає нічого поганого. Просто слід розуміти, що, як би голосно не озвучувалась кінцева мета реформування і якою б вона не декларувалася, якщо ми хочемо побачити, що буде кінцевим продуктом цієї реформи, треба подивитись на творчий колектив реформаторів, оцінивши їх трудовий шлях, професійні та моральні якості.

Передумови виникнення реформаторських потуг в медичній сфері

Мабуть, всі країни колишнього соціалістичного табору відчули ознаки повної невідповідності між економічними можливостями країни та медичними потребами суспільства. Проблема нашої країни полягає в тому, що ми до цієї пори не хочемо визнати, що наша економіка не здатна обслуговувати медичні запити суспільства, які у нас сформувалися за доби російського націонал-комунізму. Абсолютно не має значення, які джерела фінансування ми оберемо, адже їх є всього два: перше – кошти з бюджету і друге – кошти з кишені громадян.

Причину неспіврозмірних медичних апетитів можна спробувати з’ясувати, але дати вичерпну і однозначну відповідь на це запитання навряд чи є можливим. Модель Семашка була штучним продуктом неринкової економіки, в якій раби обслуговували рабів. Загалом треба віддати належне тодішній вищій політичній владі, котра мала власну державну медичну політику – країні були потрібні здорові раби, а інакше бути просто не могло, адже на них покладались задачі світового масштабу.

Зрозуміло, що мова йде не лише про завищені медичні очікування. На сьогодні держава і донині в переважній більшості закладів не здатна забезпечити елементарні речі. Чого варте лише оголошення адміністрації лікарні обласного центру про те, що на одного хворого з бюджету виділяється 5,70 грн. на добу (2,7грн. на харчування, 3 грн. на медикаменти).

Радянського пацієнта привчили вимагати і, можна сказати, розбестили. Медична допомога і охорона здоров’я були похідними державного патерналізму, до якого привчили більшість громадян СРСР. З іншого боку, радянська медицина виконувала не лише свої прямі функції, а й побічні, але не менш важливі. На прикладі радянської медицини демонструвались переваги комуністичної соціально-політичної теорії, тому радянська медицина мала достатні фінансові преференції і державну увагу.

Все змінилося із розвалом СРСР. Світовий ринок декласував українську економіку. До цього приєднались проблеми з елітою, її нерозуміння і небажання зрозуміти основи ліберальної демократії і ринкових принципів, тривала розірваність природно-еволюційних процесів розвитку відносин власності, концентрація останньої у руках вузького кола осіб і неефективне її використання. Усе згадане позначилось на дохідній частині державного і місцевого бюджетів і, відповідно, на фінансуванні медичної галузі.

Перші, "ліві", реформаторські кроки

Мабуть, якщо не першим, то точно не останнім, загальновідомим був крок по інсталяції в наше суспільство інституту сімейної медицини або сімейного лікаря.

Ініціативу створення інституту сімейних лікарів можна розглядати як реакцію на невідповідність між можливостями економіки країни та успадкованою моделлю охорони здоров’я. Планувалось підвищити рівень відповідальності та ефективність використання бюджетних коштів.

До розрахунку брався той факт, що на Заході сімейний лікар зосереджує у своїх руках до 90 % всієї необхідної медичної допомоги, а вартість первинної (догоспітальної) медико-санітарної допомоги є нижчою. Наші організатори ОЗ не помітили лише одну деталь, що переважна більшість сімейних лікарів не знаходяться на бюджетному утриманні. Мова йде про ефективне використання не бюджетних коштів, а коштів, які витрачаються з кишені громадян. До того ж підготовка їхніх сімейних лікарів відбувається за приватні кошти, а це значить, що на даний фах існує попит в цих країнах, вони потрібні на ринку праці. Відповідно до ринкових вимог відбувається і підготовка цих фахівців.

Інститут сімейного лікаря в цілому не є якоюсь уніфікованою моделлю для тих країн, в яких він є. В одних країнах він існує в системі координат державного сектору (Канада, Великобританія) і використовується як інструмент надання медичної допомоги переважно сільському населенню за бюджетні кошти. В інших країнах цей інститут існує в приватному секторі і не є предметом уваги політичної влади. Він може обслуговувати або заможні верстви населення, або, навпаки, незаможні. Є країни, де сімейний лікар – це не місце першого працевлаштування молодого фахівця, а якщо так є, то термін інтернатури значно більший, ніж з інших спеціальностей. Кожне суспільство має свій, притаманний для його ментальності, економічного розвитку і запиту, інститут сімейного лікаря.

Наш інститут сімейного лікаря – це продукт діяльності вітчизняних кабінетних мудреців, далеких від медичної практики та соціології, проте дуже близьких до бюджетних коштів. Це більше імітація діяльності, такий собі технологічний трюк, такий самий, як трюк зі "страховою медициною". Всі ці трюки можна розглядати як спроби перекласти відповідальність зі своїх плеч на плечі пацієнта і лікаря, але акуратно втюхати це за гарною ширмою.

Цю фальш відчувають лікарі та деякі пацієнти. Треба сказати, що лікарі-практики не те що не в захоплені від такої ідеї, а й ставляться до неї досить вороже, сприймаючи її як загрозу для свого фінансового благополуччя.

Усі спроби інсталювати в нашу медицину інститут сімейного лікаря успішно провалились. Ринку він не потрібен – це довів час. Якщо держава хоче створити штучно цей інститут, з метою надання медичної допомоги сільському населенню, чи з іншою метою, то на це треба дуже серйозні кошти. Але якщо коштів немає, то не треба займатись маніпуляціями і витрачати бюджетні гроші, тим більше – спиратись на нього при реформуванні галузі. Система Семашка, до речі, також є штучним утворенням неринкової економіки, але вона була продуктом того часу і культури, адаптована до ментальності і економіки, а не змавпована зі сторони.

Пригадується, як новостворені медичні університети масово реагували на запити ринку і, користуючись делегованими правами, відкривали нові факультети – стоматологічний, фармацевтичний. Проте чомусь наші університети не поспішають провести експеримент – оголосити набір на контрактну форму навчання на відділення "сімейна медицина". Можна те саме зробити на бюджетній формі навчання. Результат відомий заздалегідь. Ось це і є відповіддю щодо перспектив інституту сімейного лікаря в нашій країні.

Проте було б невірно визнати абсолютно провальними спроби організувати у нас сімейну медицину. Непомітно для себе наше суспільство уже давно впоралось із цим завданням. У нас є досить великі лікувальні заклади в обласних центрах, де переважна більшість працівників пов’язані родинними зв’язками.

Наступним кроком є спроба запровадити в країні загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування (ЗДСМС). Донедавна основним джерелом наповнення Фонду ЗДСМС розглядалась податкова ставка нарахування обов’язкового збору на заробітну плату. Автори законопроектів про ЗДСМС сором’язливо не помічали, що цей податок (35,2%) не лише найвищий у світі, а є основним джерелом наповнення пенсійного фонду, дефіцит якого з року в рік перевищує десятки мільярдів грн.

Для того, аби перерозподілити бюджет на користь медицини, необхідно мати потужну медичну еліту у вищій політичній владі, яка могла би перемогти у бюджетній битві правоохоронні органи, митників, податківців, суддів, але такою елітою не можуть похвалитися навіть військові, які не можуть перекроїти бюджет на свою користь.

Потім не потрібно забувати, що так звана страхова медицина передбачає ще дві важливі речі. Перша – інститут страхових посередників, які не просто паразитують на коштах Фонду ЗДСМС, а виконують експертну та наглядову функцію, контролюючи використання коштів та якість надання медичної допомоги. Друга – здорова судова гілка влади, без якої взагалі не може існувати ніяка страхова система!

Щодо цивільно-правового страхування, то його перспективи можна відслідкувати на ринку стоматологічних послуг. Наші громадяни працюють напряму із стоматологами, позаяк недовіряють (і ще дуже довго не довірятимуть у зв’язку з подіями в банківському секторі) страховим компаніям, не розуміють ролі страхових компаній і не готові платити за їх посередницькі послуги.

Після того, як спроби впровадження інститутів сімейної та "страхової" медицини зазнали невдачі, основну проблему невідповідності економічних можливостей і медичних потреб суспільства пробують, поки не публічно, розв’язати "ліберальними" реформами.

МОЗ розуміє це так: на базі медичних закладів державної і комунальної форм власності мають створити комунальні підприємства. Ці підприємства плануються як некомерційні і неприбуткові, але в яких… лікарі зможуть "чесно" заробляти собі кошти з доходів громадян (такі собі комунальні перукарні). У комунальних підприємствах лікарі створюватимуть кооперативи. Тобто однією рукою лікар буде тягнути гроші з бюджету, а іншою з кишені громадян. Допомагатимуть йому в цьому сімейні лікарі, створені з терапевтів, педіатрів, акушер-гінекологів та хірургів. На початку це будуть сімейні клініки, де ці фахівці обмінюватимуться фаховими навичками. Після взаємозбагачення всі ці ескулапи стануть називатися сімейними лікарями і зможуть працювати самостійно.

Допомога сімейного лікаря комунальному підприємству полягатиме в тому, що він буде уважно стежити за потенційними пацієнтами своєї дільниці, і якщо хтось буде помічений у вживанні алкоголю, тютюну та переїданні, то не отримає направлення на стаціонарне лікування від свого дільничного, чи то сімейного лікаря. Такий хворий змушений буде лікуватися в медичному комунальному підприємстві за власний кошт. Характерно, що сімейні лікарі будуть приватними підприємцями, але не простими, а такими, що матимуть доступ до бюджетних коштів. Планується, як і належить підприємцям, що вони знаходитимуться в конкурентних стосунках за пацієнта і, відповідно, за бюджетні кошти.

Вища політична влада, з притаманним їй невіглаством, пробує в чергове "закрутити" карусель "рехворм" – держава(!), в державному секторі(!), будучи монополістом(!), намагається організувати ринок(!) і конкуренцію між медичними закладами державної та комунальної форм власності(!), конкуренцію всередині закладу (кожен лікар має боротися за пацієнта), а також запровадити платні послуги в закладах державної і комунальної форм власності (!).

Якщо провести аналогію, то в країні буде створено тисячі "Ощадбанків", які конкуруватимуть як між собою, так і всередині своїх колективів водночас за бюджетні кошти і приватні кошти громадян. Треба сказати, що якщо така модель запрацює на практиці, то доведеться спалити всі підручники з економіки провідних економістів світу.

На цьому тлі продовжують розвиватися захоплюючі дискусії, що вважати медичної послугою, а що медичною допомогою. Наприклад, передня риноскопія – це медична послуга чи допомога? Або ректальне дослідження – це послуга, чи допомога? Скільки коштує вимірювання артеріального тиску? Або скільки коштує пункція черевної порожнини через заднє склепіння? Для того, аби дати відповіді на ці та багато інших запитань, нам доведеться працювати не один десяток років, але за цей час невпинного "розвитку" вітчизняної медицини передня риноскопія стане банальним длубанням в носі. З іншими послугами, з етичних міркувань, аналогії проводити не будемо.

На цьому перелік "ліберального креативу" не вичерпується. Досить серйозно обговорюються ідеї створення університетських клінік, статус лікарів як представників вільною професії і пов’язаного з цим статусом професійного самоврядування.

Така важлива тема, як університетські лікарні. Наші університети, мабуть, – той невеликий сектор, який пізнав радощів свободи і більшою частиною свого тіла занурився у ринок, котрий є продуктом сучасної української культури та її цінностей. Частину коштів вони беруть з бюджету, а частину – з кишені громадян. Українські університети давно знайшли свою нішу на світовому освітньому ринку – імітація навчального процесу для громадян Індії, Афганістану, Пакистану, деяких арабських країн та громадян України. Навчальний процес організований дуже просто – один-два представники з групи відвідують заняття і діляться здобутими знаннями зі своїми одногрупниками у вільний від навчання час в розважальних закладах. Незадовільні оцінки заборонено ставити тим студентам, які справно сплачують за навчання.

За бюджетні кошти українські медичні ВУЗи готують медичних представників відомих і не дуже світових фармацевтичних брендів : "Пфайзер", "Нікомед", "Гедеон Ріхтер", "Шерінг". Бюджетні випускники також заповнюють вакансії в немедичних комерційних структурах, як в Україні, так і за кордоном. Відслідкувати долю, інтернів підготовлених за кошти платників податків, державній владі не вдається.

Ідея університетських клінік має право не лише на існування, а й на реалізацію, але спочатку кількість державних медичних університетів має бути приведена у відповідність до бюджетних асигнувань і до кількості робочих місць, якими держава гарантовано забезпечуватиме своїх випускників. У країні не повинен залишитись жоден університет, який одночасно проводить навчання на бюджетній і контрактній формі навчання. Якщо виконати ці умови, у нас залишиться максимум 4 бюджетних університети. Решта підуть в ринок. За їхню долю якраз переживати не слід. Якщо для "навчального" процесу їм потрібні будуть університетські клініки або інші декорації, то їх можна створювати на уже існуючій матеріально-технічній базі. Цілком можливо, що оголошення "стрижка за 5 гривень учнем під наглядом майстра" доповняться оголошеннями "кесарів розтин" за 100 грн. інтерном під наглядом професора". Мається на увазі – 100 грн. отримає роділля, якщо виживе.

Для того, аби організувати університетські клініки, окрім матеріально-технічної бази треба мати ще кадри. В університетах з цим велика проблема.

Державним медичним університетам як базу для практичного навчання студентів доведеться використовувати державні та муніципальні лікарні. Маючи професорсько-викладацький склад такої якості, їм навряд чи вдасться забезпечити свої клініки пацієнтами, тому постійне питання між кафедрою та працівниками лікарні "хто кому Рабинович?" залишиться актуальним й надалі.

Державі та місцевим органам влади, якщо вони справді переймаються якістю лікування, не слід перерозподіляти власність на користь університетів та підпорядковувати колективи муніципальних лікарень медичним ВУЗам. Не треба також робити спроб забезпечити медичною практикою симпатичних молодиць з науковими ступенями, а такі тенденції уже давно намітились.

Особливої уваги заслуговує ідея професійного самоврядування лікарів як представників вільної професії. Ця ідея є абсолютно правильна, але її реалізація залежатиме, як завжди, від виконавців.

Перед тим, як братися до втілення будь-чого в практику, слід розуміти природу речей, позаяк нам часто доводиться вдаватися до запозичень.

В країнах вільного світу процес професійного самоврядування мав природний перебіг. Цей процес розвивався знизу і корелював з природно-еволюційними процесами розвитку відносин власності, поширенням протестантської етики та ліберальних цінностей. "Вільна професія" і професійне (не лише) самоврядування є продуктами їхньої культури.

У нас насправді є потреба і необхідність впорядкування діяльності багатьох сфер нашого життя, але видаються помилковими спроби інсталяції в наше суспільство надбань чужої культури. Такі спроби не лише дискредитують надбання Західної цивілізації, в цьому Україна і так є "лідером", вони не вирішують питання по суті і ще більше поглиблюють проблеми та ускладнюють ситуацію.

Уже давно стала примітною одна цікава річ. В українській мові слово, як тільки потрапляє в розпорядження правників, дуже часто, набуваючи певного юридичного навантаження, починає відрізняється від свого первинного тлумачного значення. Видається, словосполучення "вільна професія" не минула така доля. Треба визнати, що в деяких випадках це виправдано, але зміна свого первинного значення не повинна десакралізувати слово. Словосполучення "вільна професія" має певне сакральне значення. Можна погодитися із зміною смислового навантаження цього словосполучення, але не можна погодитися з його десакралізацією.

Мабуть у нас відбувається нашарування двох проблем. Проблема врегулювання стосунків накладається на проблему створення власне представника вільної професії. Питання врегулювання стосунків в медичній сфері – це окреме питання, і невірно було б його розв’язання пов’язувати виключно із професійним самоврядуванням. У питанні професійного самоврядування первинним є наявність лікаря як представника вільної професії.

У нашій країні вже давно набули чинності Закони України "Про місцеве самоврядування", "Про органи самоорганізації населення", "Про ОСББ", діє постанова КМУ "Про громадські слухання", але все це перетворилося на юридичний спам. Більше того, всі ці закони і підзаконні акти не лише не виконуються, вони використовуються в абсолютно протилежному напрямку, обслуговуючи зовсім інші цілі та інших людей.

Саме тому не слід очікувати появи такої якості як "представник вільної професії" лише шляхом делегування повноважень від держави та створення відповідних законів.

Світова практика у цій сфері дозволяє стверджувати, що вільним професіям у тій чи іншій мірі притаманні:

1. Елемент публічності та суспільної необхідності.
2. Підвищені вимоги до рівня освіти і кваліфікації.
3. Організаційна та економічна незалежність.
4. Особливий режим оподаткування.
5. Особливий режим відповідальності за виконання професійних обов’язків.
6. Наявність особливих органів професійного самоврядування.

Очевидно, що на даному етапі суспільного розвитку для того, аби зарахувати лікаря до категорії вільної професії не виконуються наступні (4 з 6) вимог:

1. Елемент публічності та суспільної необхідності.
2. Організаційна та економічна незалежність.
3. Особливий режим відповідальності за виконання професійних обов’язків.
4. Наявність особливих органів професійного самоврядування.

Напевно, у нас би викликав посмішку проект закону "Про самоврядування колгоспників в колгоспах". Треба чітко розуміти, що самоврядуватися можуть лише вільні люди. Ознаками вільної людини є самодостатність і суб’єктність. Без власності та природного прагнення до удосконалення, що підтримується творчою енергією, людина не може вважатися вільною. Вільні професії створили вільні люди, ніяка держава і ніхто інший навмисне не створювали для когось вільних професій.

Для початку вітчизняних лікарів треба зняти з бюджетного утримання і віддати їм власність. Нині діючого, редукованого медичного права цілком достатньо на перші роки. Гірше, ніж є, не буде. Масштабна приватна практика поставить нові виклики і нові запитання, які не будуть висмоктані з пальця. На них треба буде давати відповіді – це буде стимулом об’єднання в цех і започаткує потрібний законотворчий процес.

Ще дуже довго наші лікарі будуть приватними підприємцями. В ринку доведеться довести свою суспільну необхідність, стати публічними, набути організаційної та економічної незалежності. Представниками вільної професії вони стануть лише тоді, коли самоврядуються. Не їх самоврядують, а вони свідомо організуються в цех.

Можливий такий варіант, що самоорганізація не відбудеться, і лікарі залишаться приватними підприємцями. В цьому немає нічого страшного – це продукт нашої культури. Можливо, з часом частина приватних підприємців самоорганізується, але певна частина так і залишиться поза самоврядними процесами. Силоміць їх туди заганяти не можна і не потрібно. Більше того, новостворений цех може і має право не приймати певних людей. Можна припустити, що в результаті буде створено два або й більше цехів. Це зовсім не означає, що весь цей час приватні підприємці мають працювати в неправовому полі.

Поки що ті процеси, які відбуваються зараз з професійним самоврядуванням, не мають жодного відношення до самоврядування і нагадують спроби організувати самоврядування в’язнів концентраційного табору системи ГУЛАГ.

Що насправді стоїть на порядку денному, так це організація і робота великих лікувальних закладів, наприклад, пологового будинку, але це пов’язано з формами і методами приватизації, а не з питаннями професійного самоврядування.

З чого починати?

Багатопроблемність вітчизняної медицини є очевидною, але питання тут абсолютно не в кількох "толкових юристах" чи "толкових економістах", які разом з кількома "толковими лікарями" можуть все облаштувати. Починати слід не з правових, економічних чи інших аспектів. Починати потрібно зі спроби з’ясування мотивацій роботи лікарем.

Слід зрозуміти, що рухає людиною, яка її природа. Для цього потрібно мати мінімальні здібності до рефлексії. Явний брак самоаналізу і небажання говорити правду, навіть собі, є дуже характерним і для маленького, і для великого українця.

Хто здобував освіту в радянські часи, точно пам’ятає, що перед тим, як дати клятву Гіппократа при отриманні диплома, на першому курсі, а подекуди ще до вступу в медичний освітній заклад, потрібно було засвідчити системі вірні мотивації до роботи лікарем. І це абсолютно виправдано. Для того, аби працювати лікарем в системі Семашко, молодий першокурсник або абітурієнт повинен був скласти певну легенду, мабуть, нічим не гіршу, ніж шукачі статусу біженця в США. Домінуючою на той час була казочка про хворобливе дитинство і подвижників в білих халатах, які врятували життя майбутньому ескулапу або ж його родичам . Можливо комусь і не треба було нічого вигадувати, їхньої мотивацією і справді була жертовність, але частині треба було ретельно маскувати свої справжні буржуазні наміри. Система мала своїх волонтерів, які вели "Журнал обліку випадкових людей в медицині". Данні ретельно збирались і передавались куди треба. Тобто, потрібно було засвідчити свої природні некорисливі мотивації, а іншим, з орієнтацією на прибуток, просто їх вміло приховати. Клятва Гіппократа лише закріпляла вірність системі при отриманні диплому.

Абсолютно незайвим було б запитати сьогодні, перед тим, як починати реформувати систему ОЗ, а які нині мотивації у молодих подвижників, адже сьогодні фактично відбуваються спроби по модернізації системи Семашко. Хоча таких опитувань ніхто не проводить, всі "по умолчанію" розуміють, що, в наслідок лібералізації суспільних відносин, абітурієнт орієнтований на отримання прибутку. Прибуток – це економічна категорія, яка виникає після відтворення перенесеної вартості. Саме тому ніхто не збирається вкладати кошти і час в сімейного лікаря.

На отримання прибутку орієнтований не лише абітурієнт, але й професорсько-викладацький склад університету. Всі ці люди, і молоді, і сивочолі, не байдужі до "лєксусів" і "мерседесів", обов’язкового літнього відпочинку, бодай на березі Криму. Їм також не байдуже модне вбрання, відвідування розважальних закладів та інші "європейські цінності". Вони ревно порівнюють свою заробітну плату з банкірами, менеджерами, ріелторами, програмістами та таксистами. В цьому вочевидь немає нічого поганого, але виникає декілька простих запитань: "Що ці люди роблять в державному секторі, і для чого їх там силоміць утримувати?".

Наші лікарі дуже часто полюбляють апелювати до статків лікарів країн вільного світу, не помічаючи одну принципову річ, що ці статки сформовані не з бюджетних коштів, а з доходів громадян, і вони є зароблені в ринку. Ніхто чомусь не хоче помітити, що лікарі в країнах вільного світу – це суб’єкти підприємницької діяльності, навіть якщо вони працюють в медичних закладах, що належать муніципалітетам, наприклад в Німеччині, де на місто у 120 000 населення за бюджетний кошт утримується лише 4 лікаря, які практично не займаються лікувальною діяльністю.

Можна було б якось зрозуміти вищу політичну владу, якби вона мала бюджетні кошти на утримання мільйонної армії людей, орієнтованих на прибуток в держаному секторі. Напевно, за своєю мотивацією наші податківці, митники, СБУшники та судді також орієнтовані на прибуток, але належне державне утримання, орієнтоване на заробітну плату, скажімо, банкірів, дозволяє їм непогано справлятися з роллю безкорисливих і жертовних державних мужів. Тобто, якщо наше суспільство і держава можуть знайти жертовних людей, які будуть віддавати себе великій справі лікування хворих, не зважаючи на доходи інших громадян, то нехай швидше шукає і укомплектовує ними наші медичні заклади. Можливо, це будуть кубинці, або громадяни Північної Кореї чи афганські пуштуни. Якщо ж таких відшукати не вдається, а коштів на утримання немає, тоді треба визнавати себе банкрутом і прощатись з власністю.

Наступне питання, яке необхідно з’ясувати, а для чого взагалі державі державний медичний сектор, якщо вона не може поставити для нього завдання? Це завдання поставили іноземні фармацевтичні монстри, і сьогодні наші бюджетні заклади є полігоном для випробування їхніх препаратів. Просто на хвилинку задуматись – українська держава утримує державний сектор для обслуговування іноземних фармацевтичних компаній! Останні повністю ним керують, організовуючи семінари і конференції, масові народні гуляння, роздачу фонендоскопів і тонометрів, халатів і ручок, жертвують на ремонти, і, можливо, багато іншого, чого ми ще не знаємо.

Наступним після з’ясування мотивації мають визначатись принципи фінансування і організації державних і недержавних медичних закладів:

- Джерелом оплати медичної допомоги можуть бути або бюджетні кошти, або кошти доходів громадян.

- Якщо медична допомога надається за бюджетні кошти, в такому випадку медична діяльність провадиться в закладах державної і комунальної форм власності.

- Якщо медична допомога надається за кошти громадян, то така діяльність провадиться в медичних закладах приватної форми власності.

- Державні і комунальні медичні заклади не можуть дофінансовуватися з доходів громадян, рівно як приватні медичні заклади не можуть дофінансовуватися бюджетними коштами.

Сурогатний спосіб фінансування бюджетних закладів є однією з форм державного рекету та корупції.

Зрозуміло, що такі принципи є дуже незручні, як і будь-які інші. Безпринципність завжди була в пошані у нашому суспільстві.

Що необхідно зрозуміти

Сьогодні слід зрозуміти, що держава абсолютно усвідомлює свою неспроможність і ретельно її приховує. Уже 18 років вона шукає механізми, в який спосіб скинути з себе цей тягар. Проблема полягає в тому що медицина не є привабливою з економічно-комерційної точки зору, ще менш, ніж ЖКГ, але є дуже цікавою і водночас небезпечною в соціально-політичному аспекті. Тут треба не просто скинути відповідальність, але й, якщо не отримати політичних дивідендів, то хоча б не знищити своє політичне майбутнє. Саме тому жодна політична сила не хоче за це братися – спрацьовує інстинкт самозбереження. Всі ті нові потенційні схеми по розтягуванню бюджетних коштів, які відкриються внаслідок прийняття законів про медичне страхування чи лікарське самоврядування, не варті того, і тому згадані закони не приймаються.

До того ж, інтереси політиків не збігаються з інтересами медичного істеблішменту, який не хоче опинитися в умовах ринкової конкуренції, відірваним від бюджетних коштів, що може дуже легко статися після реформаторських спроб. Всі дуже добре пам’ятають спроби Горбачова "підправити" СРСР – кооперативи, "гласность", самоврядування, госпрозрахунок – все це закінчились розвалом системи.

Питання приватизації медичної власності не наважується порушити абсолютно ніхто. Сьогодні це звучить не менш дико, аніж ініціатива, скажімо, в 1975 році, приватизувати мавзолей вождя світового пролетаріату В.І Леніна під пивний генделик.

Причина тут абсолютно не в політичній еліті, а в настроях громадян, які дуже чітко відчуває політичний істеблішмент. Українські громадяни ніяк не можуть змиритися з думкою, що лікар вчиться для того, щоб заробляти гроші. Чомусь прагнення в нашій країні заробляти гроші на лікуванні хвороб вважається аморальним. Звідси беруть своє походження спроби змінити мотивацію в роботі лікаря.

Сьогодні активно обговорюється питання, як зробити так, щоб лікар був не зацікавлений у хворобах, а гроші він заробляв не з наданої медичної допомоги, а з кількості здорових пацієнтів. Тому українським громадянам треба зрозуміти, що лікар буде зацікавлений в їхніх хворобах, і фармацевтичні фірми також будуть зацікавлені у них, тому, що всі вони з цього живуть. І чим більше, ви, шановні громадяни, будете хворіти, тим краще вони будуть жити. Просто не потрібно вішати на лікаря те, за що відповідати повинні ВИ. Це все одно, що чоботаря звинувачувати у зацікавленості до стоптування набойок на ваших підборах.

Окремо треба зупинитися на "соціальній угоді" про яку говорить екс-міністр Юрій Поляченко в статті тижневика "Дзеркало тижня" від 20.06.09. Суть угоди полягає в наступному: ми, держава, створюємо вам, шановні медики, образ бідних і нещасних подвижників, забезпечуючи вас мінімальним бюджетним утриманням. Ви експлуатуєте бюджетні медичні заклади і заробляєте решту коштів з доходів громадян в ринковій конкуренції, серед таких же бюджетників.

Лікарі вийшли в ринок до людей, але друга складова оплати праці, що формується з доходів громадян, не є безмежною. Ринок, не може задовольнити фінансових апетитів всіх, кого присадили на бюджетну "мінімалку". Стають абсолютно не зрозумілими апеляції медичних працівників до влади з вимогами збільшити бюджетне утримання. Причім тут бюджет, шановні медики, адже вас уже не лише бюджет, вас уже ринок не здатний утримувати? Особливо дивною виглядає апеляція до бюджету молодих ескулапів, котрі купили собі робочі місця за досить таки пристойну суму від 2 000 до 10 000 доларів. Таке враження, що вони не знали, що вони купують, і ніби їх примушували це робити. До речі, а для чого взагалі підвищувати заробітну плату лікарям, коли на одне робоче місце претендує декілька осіб, готових працювати за 1000 грн.?

Також потрібно зрозуміти:

- що ринок, який сьогодні де-факто уже створений в державному секторі, не можна легалізовувати під будь-якою ширмою, в тому числі і під ширмою комунальних підприємств. Цей ринок і ця конкуренція є порочним продуктом аморального середовища. Сьогодні ви, шановні громадяни, своїми благодійними внесками, подяками і пожертвами, живити абсолютно не тих людей. Більшість тих, хто вас лікує, – це далеко не найкращі фахівці, які сумлінно вчились і прагнуть до постійного удосконалення. В кращому випадку – це добросовісні виконавці чужої волі;

- що всі функціональні обов’язки, якими зараз наділені нинішні завідувачі відділеннями, головні лікарі та начмеди, були успадковані від радянської системи, і їх не можна переносити в ринок. В тій системі нинішні повноваження були малопомітними і малозначимими. Зовсім іншої ваги вони набули зараз, коли всі перейшли на фінансові рейки. Саме ці повноваження лягли в основу побудови модернового рабства в медичних колективах;

- що в державному секторі медики, які знаходяться на бюджетному утриманні, не конкурують за пацієнта, так само, як дільничні міліціонери не конкурують за правопорушників, а пожежники не конкурують за пожежі. Якщо адвокати, нотаріуси, таксисти, перукарі, будівельники конкурують за клієнта, то вони не знаходяться на бюджетному утриманні, а щоденно доводять своє право перебувати на ринку тих чи інших послуг;

- що соціальна нерівність була, є і буде, а незаможні верстви населення ніколи(!) не будуть отримувати однакову медичну допомогу з заможними громадянами;

- що бюджетна медицина в нашій країні обслуговує не бідних, а багатих людей;

- що лише країни з розвиненою економікою можуть дозволити собі потужну бюджетну медицину. (Це країни з ліберальними демократіями, ринковою економікою, здоровими соціальними інститутами і низьким рівнем корупції. Бюджетна медицина ефективна лише в країнах з низьким рівнем корупції!!!);

- що держава в жодній країні світу не здатна на 100% за кошти бюджету утримувати медичну галузь, навіть в країнах з бюджетним фінансуванням медичної допомоги населенню (Великобританія, Норвегія, Данія);

- що абсолютно бюджетна медицина можлива лише в тоталітарній країні на кшталт Північної Кореї, Лівії або Куби.

Обґрунтування необхідності часткової приватизації медичної власності:

- Гостра актуальність питань власності та її перерозподіл в державному секторі під приводами оптимізації використання ресурсів, покращення якості надання допомоги, тощо, що підтримує і без того гострий соціальний конфлікт в професійних колективах.

- "Приватизація" без приватизації. Фактична одноосібна "приватизація" власності керівництвом медичних закладів де-факто. Безправність найманих працівників.

- Монополізація державою ринку медичних послуг з явним дисбалансом між попитом та пропозицією.

- Деградація державного сектору.

Принагідно слід зауважити, що за 18 років української незалежності суттєві інвестиції прийшли лише в стоматологію завдяки тому, що держава не встигла, на щастя, зайняти цей ринок. Слід погодитися, що нам не загрожує масовий викуп перших поверхів житлових будинків і виведення їх з житлового фонду з метою відкриття кабінетів приватних терапевтів, педіатрів чи навіть урологів. Ринок є перекошений в бік пропозиції, і є очевидний брак попиту на ці послуги навіть в бюджетних закладах, тому абсолютно марно сподіватися на прихід інвестицій в цей сектор.

Мета діяльності медичних закладів різних форм власності:

- Діяльність закладів державної і комунальної форм власності здійснюється з метою надання медичної допомоги, реалізації державної політики в сфері охорони здоров’я та виконання медичних програм за бюджетні кошти.

- Діяльність приватних медичних закладів здійснюється з метою отримання прибутку шляхом надання медичної допомоги громадянам.

- Діяльність приватних медичних закладів відбувається за законами ринку під контролем регулятора.

Місія державних (комунальних) і приватних медичних закладів:

- На базі закладів державної і комунальної форм власності реалізуються принципи солідаризму, рівності, доступності та безоплатності медичної допомоги.

- Приватні медичні заклади забезпечують розвиток та прогрес медичної галузі.

- Державне медичне забезпечення має залишитись для мешканців села, перед якими держава в неоплатному боргу, як плата за зруйновану сільську економіку. Місто повинно платити. Платити прозоро за ринковими законами і правилами. На будь-який обласний центр організовується один єдиний бюджетний заклад, який теоретично повинен бути доступний для всіх, а практично обслуговуватиме незаможні верстви населення.

Отже державний сектор в медицині на сьогодні являє тупикову гілку еволюції і є місцем фахової і особистісної деградації. Сьогодні словосполучення "китайська якість" звучить більш переконливо, аніж "українська медична наука". Сьогодні в медичному середовищі абсолютно відсутня атмосфера творчості та удосконалення. Для прикладу можна навести одну бувальщину, коли завідувач інсультним відділенням обласної лікарні намагалась пояснити лікарям швидкої допомоги, що при ішемічному інсульті існує таке поняття як терапевтичне вікно, і тривалість його – всього три години, тому пацієнта бажано доставити за призначенням саме в ці строки, тоді йому можна чимось допомогти. Реакція лікарів швидкої допомоги перевершила всі очікування. Вони звернулись з письмовим зверненням до головного лікаря лікарні, аби той вплинув на завідувача відділенням, і та розширила терапевтичне вікно.

Цей приклад говорить про те, що ситуація зайшла дуже далеко і потребує форматування ринком. Дуже небезпечним явищем буде форматування державою через комунальні підприємства – це неодмінно призведе до втрати залишків креативу і моралі в нашій медицині. Щось подібне відбулося в Угорщині в 90-х роках. Ми обов’язково прийдемо до приватної медицини, питання тільки – з якою диспозицією.


Сергій Афанасійович Болюх,
лікар-хірург;
Анатолій Леонідович Якименко
лікар, приватний підприємець


| Количество показов: 4164 |  Автор (привязка):  Якименко Анатолій Леонідович |  Автор:  Сергій Болюх |  Голосов:  5 |  Рейтинг:  3.75 | 

Якщо Ви хочете залишити свій коментар, просимо пройти авторизацію

Возврат к списку


Материалы по теме:



-Chief-, 11.12.2009 19:19:49 Цитировать Имя

Цитата
Просто не потрібно вішати на лікаря те, за що відповідати повинні ВИ.

Чи людина не відповідає своїм станом перед собою при захворюванні?
А чи повинен лікар хоч за щось відповідати? Отримуючи кошти за роботу!
Чи ми вже дійшли до ангельського стану у розвитку кожної людини?
Цитата
Це все одно, що чоботаря звинувачувати у зацікавленості до стоптування набойок на ваших підборах.

І так можна казати про будь-яку сферу діяльності:
Чоботар зацікавлений у стоптуванні набойок на підборах своїх клієнтів.
Маляр зацікавлений у облізлих стінах своїх клієнтів.
Будівник зацікавлений у бездомних клієнтах.
Прибиральник зацікавлений у засміченості території.
Вчитель зацікавлений у безграмотності своїх клієнтів.
Чиновник у безтолковості й бідності людей.
Стоматолог зацікавлений у гнилих зубах своїх клієнтів.
Фармацевт зацікавлений у хворому населенні.
Лікар зацікавлений у хворому населенні.

І отак скрізь, ми нищимо свою країну, не помічаючи головної помилки, та навіть вважаємо що так і повинно бути. І тільки жаліємося що скрізь в нас негаразди. У таких умовах, так і повинно бути, без добрячого батога, біля кожного деструктивно зацікавленого.
Але ми помічаємо це коли вже занадто пізно.
Коли фармацевт сидить у своїй лавці як чоботар, збираючи жменями лікарські рослини, чи прибиральник одинак випрошує найму, можна з цього насміхатись й порівнювати їх.
Але коли фармацевт виріс до планетарного монополіста, ми починаємо репетувати:
Цитата
– українська держава утримує державний сектор для обслуговування іноземних фармацевтичних компаній! Останні повністю ним керують, організовуючи семінари і конференції, масові народні гуляння, роздачу фонендоскопів і тонометрів, халатів і ручок, жертвують на ремонти, і, можливо, багато іншого, чого ми ще не знаємо.

Але як сліпці хочемо те саме зробити з медициною.
Не помічаючи безглуздості напрямку, що приведе нас до ще більших проблем в українській державі.

“Чоботар” виріс – і завалює одноразовим та отруйним “товаром”!
“Чиновник” виріс – На Україні почався новітній голодомор – вимирання й втікання!
Фармацевт виріс – і Українська держава обслуговує ЗАЦІКАВЛЕНІ фармацевтичні компанії!
Лікар виросте – і Українська держава обслуговуватиме ЗАЦІКАВЛЕНІ медичні компанії!
Вчитель, чиновник, ...... – куди ми котимось? Чи той ми вибираємо напрямок?

Не зможуть раби-чиновники (що вже так само виросли, з-під свого народу), втримати вільний, зацікавлений, приватний, ринок що постійно росте й ще більше "зацікавлює" вирослого чиновника у СВОЇХ інтересах. Утворюючи суцільній конгломерат деструктивної зацікавленості – машину самознищення.

МОТИВАЦІЮ міняти потрібно! І за це теж, маємо відповідати МИ!
І чим раніше ми це почнемо, тим легше й можливіше, буде це зробити.
Все-одно людство колись це зрозуміє, але чи зможе/встигне воно тоді врятуватись, від побудованої, самим для себе, глобальної машини самознищення. smile:cry:


-Chief-, 11.12.2009 19:16:26 Цитировать Имя

[QUOTE]Просто не потрібно вішати на лікаря те, за що відповідати повинні ВИ. [QUOTE] Чи людина не відповідає своїм станом перед собою при захворюванні?
А чи повинен лікар хоч за щось відповідати? Отримуючи кошти за роботу!
Чи ми вже дійшли до ангельського стану у розвитку кожної людини? [QUOTE]Це все одно, що чоботаря звинувачувати у зацікавленості до стоптування набойок на ваших підборах.[/QUOTE] І так можна казати про будь-яку сферу діяльності:
Чоботар зацікавлений у стоптуванні набойок на підборах своїх клієнтів.
Маляр зацікавлений у облізлих стінах своїх клієнтів.
Будівник зацікавлений у бездомних клієнтах.
Прибиральник зацікавлений у засміченості території.
Вчитель зацікавлений у безграмотності своїх клієнтів.
Чиновник у безтолковості й бідності людей.
Стоматолог зацікавлений у гнилих зубах своїх клієнтів.
Фармацевт зацікавлений у хворому населенні.
Лікар зацікавлений у хворому населенні.

І отак скрізь, ми нищимо свою країну, не помічаючи головної помилки, та навіть вважаємо що так і повинно бути. І тільки жаліємося що скрізь в нас негаразди. У таких умовах, так і повинно бути, без добрячого батога, біля кожного деструктивно зацікавленого.
Але ми помічаємо це коли вже занадто пізно.
Коли фармацевт сидить у своїй лавці як чоботар, збираючи жменями лікарські рослини, чи прибиральник одинак випрошує найму, можна з цього насміхатись й порівнювати їх.
Але коли фармацевт виріс до планетарного монополіста, ми починаємо репетувати:
[QUOTE]– українська держава утримує державний сектор для обслуговування іноземних фармацевтичних компаній! Останні повністю ним керують, організовуючи семінари і конференції, масові народні гуляння, роздачу фонендоскопів і тонометрів, халатів і ручок, жертвують на ремонти, і, можливо, багато іншого, чого ми ще не знаємо.[/QUOTE]
Але як сліпці хочемо те саме зробити з медициною.
Не помічаючи безглуздості напрямку, що приведе нас до ще більших проблем в українській державі.

“Чоботар” виріс – і завалює одноразовим та отруйним “товаром”!
“Чиновник” виріс – На Україні почався новітній голодомор – вимирання й втікання!
Фармацевт виріс – і Українська держава обслуговує ЗАЦІКАВЛЕНІ фармацевтичні компанії!
Лікар виросте – і Українська держава обслуговуватиме ЗАЦІКАВЛЕНІ медичні компанії!
Вчитель, чиновник, ...... – куди ми котимось? Чи той ми вибираємо напрямок?

Не зможуть раби-чиновники (що вже так само виросли, з-під свого народу), втримати вільний, зацікавлений, приватний, ринок що постійно росте й ще більше "зацікавлює" вирослого чиновника у СВОЇХ інтересах. Утворюючи суцільній конгломерат деструктивної зацікавленості – машину самознищення.

МОТИВАЦІЮ міняти потрібно!
І за це теж, маємо відповідати МИ!
І чим раніше ми це почнемо, тим легше й можливіше, буде це зробити.
Все-одно людство колись це зрозуміє, але чи зможе/встигне воно тоді врятуватись, від побудованої, самим для себе, глобальної машини самознищення. smile:o


-Chief-, 11.12.2009 19:13:08 Цитировать Имя

Цитата
Чомусь прагнення в нашій країні заробляти гроші на лікуванні хвороб вважається аморальним. Звідси беруть своє походження спроби змінити мотивацію в роботі лікаря.

Сьогодні активно обговорюється питання, як зробити так, щоб лікар був не зацікавлений у хворобах, а гроші він заробляв не з наданої медичної допомоги, а з кількості здорових пацієнтів.

Тому українським громадянам треба зрозуміти, що лікар буде зацікавлений в їхніх хворобах, і фармацевтичні фірми також будуть зацікавлені у них, тому, що всі вони з цього живуть. І чим більше, ви, шановні громадяни, будете хворіти, тим краще вони будуть жити.

Чому – “тому”?
– Що ми вже в цьому живемо?
– Що це вважається аморальним?
– Що питання обговорюється?
– Що є спроби щось змінити?
– Що хтось хоче заробляти гроші?
– Що одним живеться краще, чим гірше живеться іншим?
– ???
smile:o


Уляна Лущик, 14.09.2009 02:31:02 Цитировать Имя

Цитата
Уляна Лущик пишет:
Кожен медпрацівник, який себе поважає повинен зробити вибір перед власною совістю - що роблю, куди рухаюся, знайти свій вектор прогресивного чи регресивного розвитку.


Уляна Лущик, 14.09.2009 02:29:59 Цитировать Имя

Уважно прочитала статтю. Це вже навіть не крик душі. Це виважене і розкладене по поличках жорстоке усвідомлення тупікового шляху деградації вітчизняної медицини та кармічних вчинків уряду щодо винищення народу. Стаття надзвичайно потрібна для широкого ознайомлення медичної громадськості з реальною суттю сьогодення. Кожен медпрацівник, який себе поважає повинен зробити вибір перед власною совістю - що роблю, куди рухаюся, знайти свій вектор прогресивного чи регресивного розвитку. Будь-яка амбівалентність в поступках завжди завершується фатальними наслідками - це філософія життя. Ще нікому не вдавалося змінити глобальні правила гри у Всесвіті.


Александр Бабушкин, 20.08.2009 16:25:31 Цитировать Имя

Уважаемому Василию Князевичу попиариться перед выборами захотелось. Кому нужны эти проекты? Да и ему тоже не нужны - знает, что скоро место работы подбирать придется (или уже подобрал?).
Пока не изменят статью 49 Конституции ничего не изменится - медики останутся в рабстве и без чувства собственного достоинства будут молча мздоимствовать.


Александр Бабушкин, 20.08.2009 16:18:00 Цитировать Имя

Прекрасный анализ состояния нашего здрава и логический вывод, который лично для меня уже лет 15 не является открытием.
Цитата
Масштабна приватна практика поставить нові виклики і нові запитання, які не будуть висмоктані з пальця.
Об этом я уже писал - нужночтобы это поняли "сверху" и дали отмашку на исполнение.

Цитата
для чого взагалі підвищувати заробітну плату лікарям, коли на одне робоче місце претендує декілька осіб, готових працювати за 1000 грн.?
Тоже писал, что государственные чиновники жорошо знают, как и сколько на сам деле зарабатывают медики, но их это устраивает - главное, чтобы они не мешали этим чиновникам тырить в более обширных масштабах.
Цитата
- що бюджетна медицина в нашій країні обслуговує не бідних, а багатих людей;
Феофания, поликлиника и больница 4-го управления при Секретариате и т.п.

Предлагаю авторам статьи заглянуть к нам на портал "Частная медицина и реформа здравоохранения" и пообщаться конкретнее с конкретными буйными, неравнодушными пацанами от нашей медицины.
Адрес: http://www.privatmed.in.ua/


Alena Sudakova, 20.08.2009 14:33:37 Цитировать Имя

Не встигли й поговорити, як маємо:

"Василь Князевич: Уряд запроваджує реформи в системі охорони здоров’я

20.08.2009 14:22:48 |

Уряд на своєму засіданні одноголосно ухвалив Державну цільову програму "Цукровий діабет" на 2009-2013 рр." та законопроект "Основні засади діяльності у сфері охорони здоров'я". Про це повідомив на брифінгу у Кабінеті Міністрів Міністр охорони здоров’я Василь Князевич.

Василь Князевич повідомив, що, відповідно до Програми про цукровий діабет, громадяни із таким захворюванням гарантовано будуть забезпечені державою медикаментами, і на ці потреби виділено 2,5 млрд.грн. За його словами, МОЗ має підготувати "реєстр хворих, протокол лікування і супроводу", а також "забезпечити систему контролю за компенсацією цукру в крові, щоб і хворий міг постійно сам себе контролювати".

На забезпечення інсуліном кожного хворого, за словами Міністра, буде витрачатися близько 350-400 млн. грн. у рік. При цьому виділення коштів на закупівлю інсуліну для хворих на цукровий діабет здійснюватиметься на місцевому рівні.

Коментуючи ухвалення Урядом законопроекту про основні засади діяльності у сфері охорони здоров'я, Василь Князевич відзначив, що цей документ є своєрідною "конституцією в охороні здоров’я". Він висловив сподівання на ухвалення парламентом даного законопроекту, за яким вже з наступного року система охорони здоров’я зможе працювати.

Водночас Міністр наголосив, що Уряд розробив цілу систему змін щодо покращення системи охорони здоров’я. Це п’ятирічна програма реформування, першим етапом якої є запровадження інституту сімейного лікаря на 3 роки (відповідний законопроект Уряд направив до Верховної Ради). Наступними етапами будуть законопроекти про медичний заклад, права пацієнта, самоврядні організації, страхову медицину тощо загальною кількістю близько 60 законопроектів, які будуть втілюватися в життя. "Тобто йдуть процеси достатньо складні, але ми готуємо державу, разом з нами будемо готувати і наших громадян до тих змін, які ми плануємо", - відзначив він".

Источник: Прес-служба МОЗ України


Андрей Набоков, 20.08.2009 13:02:09 Цитировать Имя

Большое спасибо, очень приятно было найти единомышлеников. Немного непонятно, почему это названо правым взглядом, по-моему - типично либерально-демократический. Если есть желание поработать в команде, прошу авторов связаться со мной по e-mail (адрес в редакции). Еще раз спасибо. Пассаж насчет расширения "терапевтического окна" волевым усилием завотделением - исключительно!



Перейти к обсуждению на форуме >>



Статьи по разделам
АПК (19) 
Демография (97) 
День в истории (49) 
Здравоохранение (195) 
Книжный мир (22) 
Культура (360) 
Лица эпохи (162) 
Молодежная политика (142) 
Наука и технологии (279) 
Образование (552) 
Общество (471) 
Политика (1059) 
Право (360) 
Социология (126) 
Экология (47) 
Экономика (543) 
Энергетика (60) 

ПОДПИСКА

ЭКСПЕРТЫ ВЭС
Кондратенко Анна Павлілвна

ПРОГНОЗ ЭКСПЕРТА

БИБЛИОТЕКА

Донецький вісник Наукового товариства ім. Шевченка. Т.23. Література

Всеукраинская экспертная сеть
Разработка ВОНО «Эксперты Украины»
© «ВЭС», 2007
Разработка и поддержка – Всеукраинская общественная научная организация "Эксперты Украины". © Все права защищены. Использование материалов портала разрешается при условии ссылки (для Интернет-изданий – гиперссылки) на www.experts.in.ua