На главную страницу
 

Аналитические статьи
Прогнозы экспертов
Юридические консультации
Консультации экспертов
Библиотека экспертов

Авторизация
Логин:
Пароль:
Забыли свой пароль?
Регистрация
Поиск по порталу









nsjewels.com.ua - ювелирный магазин

База знаний / Аналитика / Экономика

Вічні сумніви розуму: Who is who?

Версия для печати Версия для печати

Чужой западноевропейский ум призван был нами,
чтобы научить нас жить своим умом,
но мы попытались заменить им свой ум.
Василь Ключевський

У людського розуму тісний зв'язок з революціями. Останні бувають не тільки у зовнішньо
-суспільному життєвому полі, а й у голові окремої людини, у внутрішньому просторі її поглядів та переконань

З останнього й виростають ті чи інші масові оновлення як суспільно інтегральний результат. Не кожного дня відбуваються революції, навіть в окремо взятій голові, а більшість голів вони взагалі ніколи не відвідують. Втім, з іншого боку, жодному з нас не зупинити внутрішній "реактор думок". В їхньому плині найбільш визначальними щодо вірогідності "внутрішньої революції" стають моменти, коли людина ставить собі складні запитання. Серед них є й таке, що тихо та непомітно свердлить голову кожного, та ще й весь час: "Я думаю/роблю розумно чи зовсім ні?".

Чому цей стан весь час переслідує нас?

А все від того, що довкола одні роблять одне, а інші – прямо протилежне. Доводиться шукати чи то авторитетної думки, чи якогось практичного підтвердження правильності власних переконань. Надтак, коли мої погляди не збігаються з поглядами більшості. Здавалося б, роби як всі, то й проблем ніяких. Не вдається, бо знаємо: нова істина пролягає через траєкторію, де спочатку – такого не може бути, далі – у цьому щось є і врешті решт – так хто ж цього не знає!

Ось, саме через таку призму й розглянемо три наступні моделі НОВОГО у сферах, що чіпають життя кожного, – шкільна освіта, суспільно-економічні стосунки та історія.

Шкільна освіта. Старшокласники

Думку, що з переходом до старшої школи (10-11 класи) учень має опрацьовувати не більше 10-ти предметів замість теперішніх 16-18-ти, а з них поглиблено не більше трьох-чотирьох, розділяє мало хто, не тільки у батьківському чи вчительському загалі, а й серед представників "сучасної" української науково-педагогічної еліти.

Лише поодинокі представники Академії педнаук вбачають у ній оте "щось у цьому є". Проблема впровадження цільового змісту профільної освіти старшокласників замість традиційного загальноосвітнього цікавить небайдужих педагогів-практиків, працюючих у ліцеях, що мають у своєму складі лише старшу школу. Треба розуміти, що традиційна школа І – ІІІ ступеня, яка нещодавно отримала нову назву (ліцей, гімназія, колеж тощо), – це зовсім інше, ніж ліцей як заклад ПРОФІЛЬНОЇ шкільної освіти. Звісно, що навіть серед адептів принципово нового навчального плану для старшої школи час від часу виникає питання: "Може я помиляюсь? Може краще хай залишається як є, і не треба старшокласників відділяти від інших школярів?".

Щоб мати додаткові орієнтири до відповіді на оте "Who is who?", є сенс оцінити проблему через призму відомого: "Критерієм істини є практика". На закид, що європейська практика нам, слов’янам, – не взірець, замість сперечатись буде корисним "зазирнути" ще й до планів наших російських сусідів: "Сократить количество предметов в старших классах в два раза. А для тех, что останутся, ввести три разных уровня освоения – интегрированный, базовый и профильный. Эти революционные нововведения заложены в проекте Федерального стандарта среднего (полного) общего образования. Его обсуждение в комиссии Общественной палаты по развитию образования было жарким. "Именно образовательный стандарт для старших классов сегодня в наибольшей степени обсуждается в обществе", – заметил ректор Высшей школы экономики и глава комиссии Ярослав Кузьминов. И это понятно. Примерно за три года до окончания школы родители и сами школьники начинают задумываться: что же дальше. О том, что школьная программа сильно перегружена и ученики просто физически не успевают освоить весь материал, говорится давно и на разных уровнях. Но до последнего времени ситуация никак не менялась, в чем ректор Вышки недвусмысленно обвинил "предметно-методическое лобби, чьи интересы связаны с количеством часов, которые они имеют". Действительно, тема профессионально ориентированной школы обсуждалась еще 10 лет назад. Уже тогда предполагалось, что она станет заменой подготовительной системы для вузов. "Ну и где эта школа?.." – с сарказмом спросил присутствующих Кузьминов. В президентской программе "Наша новая школа" вновь речь идет о необходимости повсеместной специализации в старших классах. В новом стандарте предлагается оставить для старшеклассников шесть предметных областей, из которых они будут выбирать до семи нужных предметов.

Самый острый вопрос: будут ли стандарты внедрены именно в таком виде или подвергнутся серьезной правке, учитывая сопротивление пресловутого "предметно-методического лобби"? Уже в феврале в Думу будет внесен новый законопроект "Об образовании", составной частью которого и являются новые стандарты.

Что будут преподавать в старших классах

Обязательные предметы:

Россия в мире, ОБЖ, физкультура.

Предметы на выбор:

Русский язык и литература, родной язык и литература.

Иностранный язык.

Общественные науки (обществознание, история, география, экономика, право).

Математика и информатика.

Естественные науки (естествознание, физика, химия, биология, экология).

Искусство или предмет по выбору школы (для национальных республик).

Три выбранных предмета изучаются на профильном уровне (на каждый из них отводится по пять часов в неделю), три – на интегрированном или базовом уровне (по три часа в неделю). На каждый из обязательных предметов также отводится по три часа в неделю. Таким образом, российский старшеклассник будет учиться 33 часа в неделю"
– Светлана СМЕТАНИНА (http://www.faito.ru/news/1293099878/).

Схоже, що прийде час, і нам доведеться визнати: в Росії значно раніше, ніж у нас, щодо профільної освіти старшокласників, як окремого етапу між школою та дорослими структурами, будуть казати – так хто ж цього не знає!

Від того, якою стане чи не стане наша школа, майбутнє самої України залежить більше, ніж майбутнє "сучасної" пострадянської української школи залежить від будь-якої партії, що існує на політичній мапі України. Такий стан є історичною аксіомою для перехідних суспільств, до яких ми і належимо. Більше того, навіть у періоди стабільності розумні національні громади щонайменше раз на десятиліття привносять принципові зміни у правила "гри" громадян на своєму освітньому полі. Наприклад: "Министерство Образования Франции ввело, начиная с 2010-2011 учебного года, новую дисциплину в программу профессиональных и технических лицеев страны: "Креативность и технология инноваций"http://www.trizway.com/news/. Звернемо увагу, мова йде про ТЕХНОЛОГІЇ інновацій, що є прямим резонансом до сучасних потреб розвитку суспільства як суспільства інноваційного знання.

Наші ж політики з числа колишніх войовничих атеїстів лобіюють введення "нової" дисципліни розмовного жанру, до споконвічних питань якої світ орієнтує не школи чи ВНЗ, а окремі культурно-релігійні інституції з позабюджетною формою фінансування. Натомість у нас принципового освітнього осучаснення "кіт наплакав" – лише постійні зміни то "порядку закінчення навчального року", то "правил вступу до ВНЗ" то багато іншого, що тільки нівелює продуктивність системи. Не може система працювати добре, якщо починає навчальний рік за одними "правилами", а закінчувати повинна – за іншими. Не може система бути ефективною, якщо старша школа (10-11 кл.) живе за тими ж "дзвониками", що й основна школа (5-9 кл.), а тим більше – молодша. За такого – "врахування вікових особливостей" є не більш, ніж поверховим, чи навіть лише декларативним. Не може система набувати інноваційних властивостей без впровадження нових форм, без реальної формалізації свого по-справжньому нового стану. Декларативно-маскарадний формалізм – це з іншої "опери".

Актуальність змін в організації освіти старшокласників видно і через призму цифрових порівняльних показників: "Кількість найманих працівників в освіті у 2009 році становила 1 млн. 646 тис. Працівників освіти у загальній структурі зайнятих в Україні – 15,5%, тоді як у Російській Федерації – 9,7%, у Німеччині – 5,9%, Польщі – 7,4%, Великій Британії – 9,1%, США – 9,1%, Франції – 6,4%. Співвідношення "учень – учитель" в Україні становить 8,6: у Німеччині – 18,0, у Польщі – 11,0, Великій Британії – 20,1, США – 14,3, Франції – 20,3, Японії – 18,8.

Тривалість навчання в переважній більшості країн – членів Європейського Союзу – 9-11 тис. астрономічних годин. В Україні повна тривалість середньої освіти перебуває у межах 7000-7600 астрономічних годин, або в середньому на 30% менше"
http://www.dt.ua/newspaper/articles/74249#article

Наявний внутрішньосистемний освітній потенціал України є запорукою того, що сміливі інновації можуть бути успішними: "Україна за індексом освіти посідає 18-те місце (0,795), випереджаючи, зокрема, такі країни, як Іспанія (22-ге місце з індексом освіти 0,781), Велика Британія (24-те місце, 0,766), Франція (27-ме 0,751), Польща (30-те 0,728 ), Італія (32-ге 0,706), Білорусія (35-те 0,683), Португалія (41-ше 0,670), Росія (53-тє місце, 0,631)"http://www.dt.ua/newspaper/articles/74249#article

Нам скажуть: "Запровадження нової мережі закладів для старшокласників, як закладів окремих, є болісним для вчителів". Тоді давайте запитаймо себе: "А як з перспективами для учнів та їхніх батьків? І хто для кого: учні для вчителів, щоб у тих була робота, чи вчителі – для учнів, щоб у тих життя було сучасним? Наскільки високопрофесійні вчителі щасливі від свого низького матеріального рівня тільки тому, що в освітній галузі надмірна кількість працівників, особливо завдяки не вчителям як таким?".

Суспільно-економічні стосунки

Думку, що модернізація суспільства по-сучасному не може визначатись лише обрисами традиційної західної демократії, а у більшій мірі потребує інноваційних постдемократичних структур партнерства, розділяє мало хто, не тільки серед населення, а й у світі політиків.

Принципову різницю між демократією та постдемократією, як масово-політичним оформленням структур суспільного партнерства, краще ніж геометричними образами не уявити: перше тримається на вертикалі влади з дуже малими горизонтальними вітками, друге – це в основному горизонтально поєднані суспільно-продуктивні мережі.

Якщо винести "за дужки" носіїв посткомуністичної ідеології, то вже зараз багато людей живе незалежно від рішень "демократичної більшості". Зі зростанням впливу знань на якість та зміст сучасного життя мільйонів (Інтернет, нанотехнології, біотехнології, генна інженерія тощо) стає все більше людей, для яких важливішим є пошук продуктивних партнерських зв’язків, ніж очікування чергової порції суспільного пирога (бюджетні надходження) від чергової правлячої "демократичної" партії. Саме завдяки партнерству, особливо на межі різних областей науки та технологій, виростають ініціатори, які міняють життя мільйонів. Як колись залишився невідомим перший винахідник колеса, так мало хто знає біолога, що винайшов протизаплідні пігулки чи інженера, що запровадив мікрочіпи, або творця музичного синтезатора тощо. Попри те, що промені слави оминули цих (Хаберланд – Австрія, Атанасов – Болгарія, Беббіт – США) та інших людей, їх діяльність принципово змінила світ сильніше, ніж відомі кожному школяреві "діячі", завдячуючи яким згинули цілі народи. Революції на крові як не були єдиним історичним "інструментом", так ним і не є зараз, та не будуть ним у майбутньому. Не лише той, хто ломить та крушить довкола себе, є революціонером, не менш, як не більш, є революційними і ті, хто змінює життя із його середини. Вони часто лишаються непомітними, що, втім, не заважає їх винаходам робити своє. Подібні лінії історії автоматично турбують розум людини питанням: "До чого більше схилятися: до модернізації суспільно-економічних відносин за рахунок партнерства між продуктивними суспільними одиницями, чи до історично відомої формули "мы старый мир разрушим, кто был никем, тот станет всем?". Що є більш розумним: перше чи друге?

Знову ж, заради орієнтирів до відповіді, поглянемо на це очима британського публічного інтелектуала, члена Американської академії мистецтв та наук та Британської академії Тоні Джадта, котрий "виразно симпатизував Помаранчевій революції і підтримував її. У дні Майдану він надрукував у New York Times коротку і єдину статтю на українські теми. У ній Джадт пробував пояснити, чому Україна не може стати членом Європейського Союзу – навіть за умови, що Росія була б готова "відпустити" її. Головною причиною є тривалість життя середньостатистичного українця (62 роки) та його середньомісячний дохід ($95). Поки ці показники не зміняться на краще, Україна нагадуватиме ніщо інше, як помножену на два Румунію – найвідсталішого і найкорумпованішого члена ЄС. Порівняйте це з аргументами нашої національної демократії чи скрайніх націоналістів: для них головною проблемою України є низька національна свідомість та історичне безпам'ятство українців! Чи не іронія недавньої української історії, що Віктор Ющенко – головний герой Помаранчевої революції та головний кандидат на українського Бальцеровича – за часів свого президентства найбільше працював не над суспільно-економічними реформами, а над історичною пам'яттю? Свою статтю про Україну Джадт закінчував словами: "Світ і його складності є якраз на о-країні Європи, У-країні. Це не робить життя легшим, але це помагає нам концентрувати свій розум". Якщо проблеми України стають проблемами світу, а проблеми світу – проблемами України, то це означає: ми не потребуємо двох різних інтелектуальних революцій: одну – для світу, іншу – для України. Революція має бути одна, спільна".http://www.telekritika.ua/daidzhest/2011-01-04/58887.

Точка зору такого авторитетного спеціаліста є точкою опори для тих, хто задається сумнівами на кшталт: "Невже країна вибирає президента лише для того, щоб він перейняв на себе роль професора історії чи живого рупора банально відомих істин?".

На тлі постійного "плачу Ярославни" щодо псевдодемократії сучасного українського суспільства, звертає увагу на себе неспішна репліка одного викладача математики Одеського університету: "Про що ви спорите? У бідному суспільстві демократія апріорі неможлива". Людина з доброю математичною підготовкою не може сліпо, без критичного аналізу сприймати й світ політики. Не здолає сучасна громада свій вбогий матеріальний стан ні методами індустріалізації, хай навіть новітньої, ні методами економічного чи політичного патерналізму. Часи не ті: без освіти високого рівня якості, такої котра була би спроможна на продуктивно-інноваційні знання, з бідності не вибратися. Звісно, не про окремих людей мова, питанням "життя чи смерті" для держави є середньостатистичний рівень щодо всього її народу. Розв'язки для проблеми, хто у сфері організації суспільно-економічних відносин дійсно розумний, а хто лише таким себе вдає, лежать у площині створеного рівня суспільної цінності освіти та науки. Все інше – розмовний жанр.

Якщо у середньовіччя науковим поштовхам, щоб змінити суспільство, були потрібні століття, то тепер для цього достатньо десятиліть. Не встигли ми піти на пенсію, як вже перестали слухати музикальні записи не тільки на платівках чи з магнітофонних бобін, а й з касет, та навіть з дисків – вже досить мікрочіпа на флешці чи у мобільному. От тільки не ми, українці, були першопрохідцями у всіх цих проявах, бо наша освіта носить не стільки продуктивний, як загально-розмовний характер.

- Чому лише річний прибуток і лише однієї компанії General Electric (175 мільярдів доларів) майже вдвічі більший за річний національний валовий продукт всієї України? Пам’ятаймо про різницю між прибутком та валовим продуктом!

- Тому, що компанія є майданчиком продуктивної діяльності науковців, технологів та робітників суспільства, якому потрібні не стільки розмови, як сучасні прилади та устаткування. Час для розмов наступає зазвичай в атмосфері безвідмовної праці самих таких та подібних їм пристроїв та творінь.

Історія

Думку, що вивчення історії на дійсно сучасному рівні не обмежується лише фактами, хай навіть добутими із раніше секретних архівів, а має нести більш важливу місію – розкривати причини подій – розділяє мало хто, не тільки серед населення, а й серед істориків як профільних спеціалістів.

Останні більше схильні сваритися між собою, ніж формувати поле дискурсу для суспільно значимих гіпотез та версій відомих історичних подій та фактів. Тільки за такого можна було б винести за "дужки" відоме: "Історія вчить тому, що нічому не вчить". Прикро, але так буває там, де справжнє вивчення історії підміняється рутинним нагромадженням фактологічного знання як такого.

За багато років до теперішньої "жасмінної" революції у Тунісі, як і багатьох інших, видатний філософ Еріх Фромм підказував людству – формуйте продуктивний характер життя і будете мати мінімум проблем та катаклізмів у своїй долі, відмежовуйтесь від усього, що тримається на експлуатації як такій, бо саме експлуататорський характер є джерелом найбільшого горя. І горе це настигає не тільки тих, кого експлуатують, а й у певний та невідворотний момент і тих, хто стоїть на вершині експлуататорської "машини".

Попри таку прикрість наше щастя в тім, що завжди є експерти, здатні до продуктивної аналітики історичного минулого. Ось приклад аналізу подій, що світу здаються як "сніг на голову" через призму глибоких фундаментальних історичних знань від Петра Масляка (університет ім. Шевченка): "Чому відбуваються революції? Чому вони проходили в минулому, відбуваються нині і будуть відбуватися в майбутньому? Це питання не є суто теоретичним, так як одні і ті ж причини породжують одні і ті ж наслідки. Таким чином, якщо в якійсь країні відповідні причини породили революцію, то в іншій з такими ж причинами вона теж неодмінно буде. Якщо ми зазирнемо до відповідних підручників, то знайдемо там, на мою думку, абсолютно неадекватне пояснення: революцію породжує експлуатація, визискування, приниження у суспільстві однієї частини іншою. Абсолютно з цим не згоден, такі причини можуть породити лише бунт, але аж ніяк не революцію. З бунтом можна впоратись, з революцією – ні. Причина революцій криється в експлуатації, визискуванні, приниженні (соціально-економічному, політичному, національному, мовному, релігійному) меншістю більшості.

Саме ці два слова є ключовими у розумінні самої природи революцій. Якщо більшість експлуатує меншість, то остання здатна хіба що на бунт, але революції ніколи не буде"
http://www.pravda.com.ua/columns/2011/01/21/5809569/.

Звісно, що ми перед вибором: "До чого більше схилятися: до побудови суспільно-експлуататорських моделей, але з "розумною мірою визиску" чи до акценту на творення постдемократичних структур вільного партнерства?". Що є більш розумним: перше чи друге? Як кажуть, що "сміється той, хто сміється останнім", так і щасливим стає не той, хто має найбільший визиск з оточуючого світу людей та речей. Щаслива доля у тих, хто тримається траєкторії "сродного душі" (за Г. Сковородою) стабільного розвитку, наповненого речами, котрі є не лише необхідними, а й суспільно-продуктивними одночасно. Саме завдяки останньому й замикається коло безперервного розвитку, як колесо життя.

Жителів сучасної Бельгії вже вісім місяців лякають відсутністю урядової вертикалі, але, попри таку "прикрість", країна не розвалюється, як і не втрачає свого високого престижу. Не виключено, що з часом бельгійці будуть сміятися, коли рік життя "без уряду" перейде у роки, а саме життя не стане гіршим. Інший приклад: Фінляндія відмовилась від директивно контролюючих структур типу наших районних/міських/обласних відділів/управлінь освіти, і нічого не втратила. Проблемні ситуації розглядає спільна педагогічно-батьківська експертна комісія, на роботу до шкіл рекрутує рада громади. Вчителям перші 10 років роботи "світить" щоразу лише річний контракт: приїде кращий професіонал – рада візьме до своєї школи саме його, а менш професійний по закінченню річного терміну шукатиме нове місце роботи в іншому селищі чи місті. Замість недовірливого контролю за вчителем система зосередилась на формуванні дієвих механізмів суспільної мотивації вчителів до високої професійності: чітко у відповідності до законів вільного партнерства між педагогами – з одного боку, та громадою – з іншого.

Людство все більше прагне творити свою історію як історію пошуку тих істин, що лежать у науково-освітньому полі: чим більше школярі вивчатимуть історію успішних відкриттів, приміром, таких речей, як графен, штучний геном, протобактерії GFAJ-1, інформаційний лазер, апарат для зору, екологічно чистий пластик NB-180 тощо, тим сильнішою буде суспільна мотивація до розвитку структур життєвості, а не руйнацій. Так звана "історична велич" кривавої боротьби за владу чи маніакальних проектів до світового панування вже вичерпали свій "виховний потенціал" – Інтернет дозволить народам скинути "локшину з вух" та не пишатися штучно створеними історичними міфами.

Простенький приклад: напрямок думки експерта щодо перекладу творів російських митців для українських школярів, яким мовляв, не проблема читати російською: "Цікава картина. Пушкін мордовською, чуваською, не кажу про польську, словацьку, македонську, – це нормально, а українською – повний маразм. На жаль, мало хто знає, що "вєлікіє строкі" Пушкіна для світу не такі вже й великі. Пушкін втрачає у перекладі не тільки українською, але й французькою та англійською. Видатний версифікатор був водночас і любителем поцупити щось із класиків минулого. Коли в 70-тих роках було видано "Войну богов" французького класика Еваріста Парні та "Французкую поэзию в русских переводах", читачі з жахом упізнали там відомі вірші Пушкіна, ба навіть "пісьмо Татьяни". Обидва видання відразу отримали сувору критику і навіть позникали з окремих бібліотек"
http://tsn.ua/analitika/etat-nyemislimii-ukrainskii-yazik.html.

Як наслідок, можемо зрозуміти, чому до числа видатних митців всіх віків включено не О.С. Пушкіна, а Т.Г. Шевченка. Освічене співтовариство – це не радянські школярі, його не "купити" на ідеологічні псевдопатріотичні міфи, бо там все вивчають по-справжньому – через призму аналітичних співставлень та предметно конкретних досліджень, не перекреслюючи думку опонента методом її усунення з інформаційного поля.

У підсумок

Сутнісне питання "Who is who?" є важливим не тільки для кожного з нас, а й для влади окремо. Відповідь на питання щодо сутності влади лежить у напрямках бюджетних видатків. Народність чи псевдонародність влади пізнається по тому, у ЩО вкладаються гроші, зароблені не владою, а народом. Ось, як продемонструвала свою народність, а разом з тим і своє розуміння часу, як епохи ЗНАННЯ, київська влада-2011: "Киевские педагоги обнаружили, что их лишили 20% муниципальной надбавки. Перед принятием бюджета предлагалось Киевсовету предусмотреть на такие надбавки 0,6 млрд. гривен. Однако власть к этому не прислушалась. Если власть тратит из городского бюджета 11 миллионов гривен на строительство коммуникаций для храма, десятки миллионов гривен на другие неактуальны потребности, то она обязана найти средства на бюджетные надбавка, установленные еще в 2007 году"
http://www.mignews.com.ua/ru/articles/60106.html.

Схоже на те, що історичні спостереження Василя Ключевського: "Государству служат худшие люди, а лучшие – только худшими своими свойствами" все ще залишаються актуальними для України теперішньої. А чим ще інакше можна пояснити, наприклад, таке: "Ну як це, не хотіти йти в депутати? Одного дня розкриваю газету: я – четвертий номер у списку партії "Наша Україна" до Київської міської ради. Так з'їзд постановив. А мене й не було на тому з'їзді. Я відмовився. Сказав, що не хочу до цього братися, бо маю важливішу роботу. Ющенко страшенно розсердився. Казав, що треба. Та я за годину в Академії роблю в 10 разів більше, ніж за тиждень роблять у тих радах"В'ячеслав Брюховецький (
http://www.experts.in.ua/baza/analitic/index.php?ELEMENT_ID=77905)?

Для оцінки місця вчителів у суспільних пріоритетах влади досить порівняти:

- перше: відсоток київських чи українських вчителів-чоловіків, що приїздять до місця роботи на власних авто, з відповідним статистичним показником щодо церковних батюшок;

- друге: співставити розмір податків зі вбогої платні вчителів з податками на доходи церковних служителів.

Така математика дає красномовні вирази: знаменник у рази є більшим за чисельник щодо авто і навпаки щодо податків – отака у нас "сучасна" країна.

Комуністи минулого століття "осучаснили" культурний простір України тим, що знищили 15 тисяч церков, а разом з ними – й півмільйона ікон, які створювались виключно на добровільні пожертви громад. Посткомуністи нового тисячоліття намагаються урізаням держвитрат на освіту "осучаснити" Україну вектором протилежної дії. Тому-то, задля реалізації наміру жити у суспільстві інноваційного знання, питання "Who is who?" має надзвичайну актуальність. Чи спроможеться Україна створити сучасні державні механізми кар'єрних ліфтів, щоб на реально впливові посади попадали не тільки кращі, а й ті з них, хто природно зорієнтований на краще у собі?


| Количество показов: 1103 |  Автор (привязка):  Бєлий Володимир Іванович |  Голосов:  9 |  Рейтинг:  3.8 | 

Якщо Ви хочете залишити свій коментар, просимо пройти авторизацію

Возврат к списку


Материалы по теме:



Kenskin, 11.02.2011 18:59:43 Цитировать Имя

""Кількість найманих працівників в освіті у 2009 році становила 1 млн. 646 тис. Працівників освіти у загальній структурі зайнятих в Україні – 15,5%, тоді як у Російській Федерації – 9,7%, у Німеччині – 5,9%, Польщі – 7,4%, Великій Британії – 9,1%, США – 9,1%, Франції – 6,4%. Співвідношення "учень – учитель" в Україні становить 8,6: у Німеччині – 18,0, у Польщі – 11,0, Великій Британії – 20,1, США – 14,3, Франції – 20,3, Японії – 18,8. "
Есть что-то ложное в этой статистике. Скорее всего - неадекваиность исходных данных...
А про финнов - здорово!



Перейти к обсуждению на форуме >>



Статьи по разделам
АПК (19) 
Демография (97) 
День в истории (49) 
Здравоохранение (195) 
Книжный мир (22) 
Культура (360) 
Лица эпохи (162) 
Молодежная политика (142) 
Наука и технологии (279) 
Образование (552) 
Общество (471) 
Политика (1059) 
Право (360) 
Социология (126) 
Экология (47) 
Экономика (543) 
Энергетика (60) 

ПОДПИСКА

ЭКСПЕРТЫ ВЭС
Горбунов Володимир Михайлович

ПРОГНОЗ ЭКСПЕРТА

БИБЛИОТЕКА

Маркетинговое исследование потенциальных возможностей сегмента фармацевтического рынка

Всеукраинская экспертная сеть
Разработка ВОНО «Эксперты Украины»
© «ВЭС», 2007
Разработка и поддержка – Всеукраинская общественная научная организация "Эксперты Украины". © Все права защищены. Использование материалов портала разрешается при условии ссылки (для Интернет-изданий – гиперссылки) на www.experts.in.ua